Нормативні документи для забезпечення єдності вимірювань

Наявність складної Єдиної національної системи зв’язку України (ЄНСЗУ), а також інтеграція ЄНСЗУ у всесвітню мережу зв’язку обумовлює особливості стандартизації галузі зв’язку і є чинником, що потребує гармонічної адаптації стандартів, які використовуються в галузі, до міжнародних, регіональних і національних систем стандартизації.

Вирішення проблем технічного регулювання в галузі зв’язку потребує розвинутого технічного законодавства і системного підходу до питань формування і реалізації національної системи стандартизації, метрології і сертифікації, спрямованих на забезпечення єдиної технічної політики, захист інтересів споживачів і держави в питаннях безпеки продукції, економії усіх видів ресурсів, відповідності рівня якості і надійності продукції світовому рівню.

Вирішенням зазначених проблем займається галузева система стандартизації, сертифікації і метрології, що є основним механізмом регулювання відношень між виготовлювачами і споживачами продукції засобів зв’язку. Основним напрямком діяльності галузевої системи є створення фонду НД, гармонізованих з міжнародними, регіональними і національними системами стандартизації.

У 1993 році Україна стала членом Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) і членом міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), що поставило високі вимоги щодо розвитку національної системи

стандартизації, метрології і сертифікації. Почалися роботи зі створення системи стандартизації в галузі зв’язку за відповідними напрямками. В результаті цієї роботи були розроблені документи, що поповнили галузевий фонд НД.

Україна успадкувала від колишнього СРСР розгалужену систему стандартизації, яка відповідала вимогам адміністративно – планової економіки:

18.000 ГОСТ – державних стандартів,

511 РСТ УРСР – республіканських стандартів,

42.000 ОСТ, РД, Р – галузевих стандартів, керівних документів, рекомендацій, Норм

Фонд нормативних документів галузі нараховував

- близько 3.000 ГОСТ,

- 2.500 ОСТ, РД, Р, Норм

Однією з основних задач реалізації МЗ в рамках ЕНСЗУ є перегляд, аналіз і удосконалення існуючого фонду НД галузі, що складається, в основному, з НД, сформованих колишнім Міністерством зв’язку СРСР, і завдяки якому сьогодні ми маємо єдину технічну мову, уніфіковані ряди, основні технічні характеристики продукції засобів зв’язку, системи класифікаторів, довідкові дані про властивості матеріалів і речовин і т. ін.

У 1992 році в Москві 12 колишніми республіками СРСР була підписана угода “О проведении согласованной политики в области стандартизации, метрологии и сертификации”, була створена Міжнародна Рада зі стандартизації, метрології і сертифікації (МДР). Відповідно до Угоди країни-учасниці договору визнали стандарти, які діяли на той час з індексом ГОСТ колишнього СРСР, як міждержавні стандарти. Індекс ГОСТ зберігається також за міждержавними стандартами, що вводяться вперше.

Відповідно до “Порядку застосування національних галузевих стандартів і технічних умов”, прийнятого Міждержавною радою із стандартизації, метрології і сертифікації 18 лютого 1993 р. в Мінську, НД, прийняті після 1 січня 1992 року, функціонують за такими правилами:

• національні стандарти однієї держави можуть застосовуватися іншою державою на підставі договорів (угод) про співпрацю або на підставі передачі права на їхній переклад і видання шляхом ліцензування;

• галузеві стандарти однієї держави можуть використовуватися в іншій державі відповідно до договору між організаціями, що затвердили стандарт і зацікавлені в його застосуванні організаціями іншої держави;

• технічні умови підприємств однієї держави можуть використовуватися підприємствами іншої держави на підставі договорів між підприємствами цих держав;

• галузеві стандарти, каталоги уніфікованих вузлів і деталей, технічні умови, затверджені міністерствами (відомствами) колишнього

СРСР, використовуються організаціями і підприємствами держав-учасників Угоди до завершення терміну їхньої дії або до переоформлення їх у національні стандарти, якщо вимоги цих стандартів не суперечать національному законодавству.

На території України порядок використання міжнародних стандартів такий:

• діють усі міжнародні нормативні документи, затверджені до 1992 року включно, крім стандартів, скасованих наказом Держспоживстандартом України;

• міждержавні нормативні документи, розроблені після 1992 року державами-учасницями угоди «О проведении согласованной политики в области стандартизации, метрологии и сертификации», до яких приєдналася Україна, вводяться в дію наказами Держспоживстандарту України;

• інформація про введення в дію і скасування міждержавних НД, а також введення змін до них, публікується в інформаційному покажчику Держстандарту України.

Усі НД за категоріями діляться на 4 рівні.

До першого рівня відносяться Державні стандарти України (ДСТУ), які є національними стандартами, прийнятими національним органом із стандартизації; Міжнародні стандарти (ГОСТ), які прийнято країнами, що приєдналися до угоди «О проведении согласованной политики в области стандартизации, метрологии и сертификации»; Республіканські стандарти (РСТ) колишньої УРСР, що застосовують як ДСТУ до часу їх скасування або заміни; Міжнародні стандарти (ISO, IEC), що прийняті міжнародною організацією зі стандартизації.

НД другого рівня є галузеві стандарти України (ГСТУ), які розробляються в разі відсутності відповідного ДСТУ або в разі доповнення його спеціальними вимогами; галузеві стандарти колишнього Мінзв’язку СРСР (ОСТ), що застосовуються як ГОСТ до їх заміни або скасування.

До третього рівня відносяться стандарти науково-технічних та інженерних товариств та спілок України (ССТУ). Вони розробляються при необхідності розповсюдження та впровадження результатів досліджень, одержаних у певних галузях знань чи сферах професійних інтересів. Сюди також відносяться технічні умови України та технічні умови підприємств (ТУ У, ТУ), що регулюють стосунки між виробником (постачальником) і споживачем (замовником) продукції, послуг за умови відсутності ДСТУ і ГСТУ. До цієї ж категорії відносяться стандарти підприємств (СТП).

І врешті , НД четвертого рівня – це такі документи:

керівні нормативні документи (КНД), які встановлюють порядок, правила та методи вирішення завдань щодо організації та координації робіт із стандартизації, які затверджено відповідним органом. У колишньому СРСР це були РД; рекомендації (Р), які розробляють у випадках, коли недоцільно встановлювати вимоги, які обов’язкові.