1.3. Форми рецепції

Рецепція може виглядати як вивчення, коментування та засвоєння положень римського приватного права або як використання його як взірця при створенні кодифікованих актів цивільного законодавства.

Крім того, рецепція можлива й у формі вивчення та усвідомлення юристами, котрі застосовують право, або потенційними законодавцями головних засад римського приватного права. При цьому спеціальні (кодифікаційні) акти можуть не прийматись, але дух, ідеї рецепованої системи права глибоко проникає у сприймаючу правову систему.

Доцільним буде виокремити такі форми рецепції приватного права:

• вивчення в навчальних закладах як юридичної загальноосвітньої дисципліни з метою формування світогляду майбутніх правників;

• вивчення приватного права, зокрема, римського, як надбання культури;

• дослідження, аналіз та коментування юридичних джерел;

• безпосереднє застосування норм та положень норм раніше чинного приватного права;

• використання норм позитивного приватного права як взірця при створенні нормативних актів (особливо при реалізації кодифікаційних проектів);

• використання методики створення нормативних актів або їхнього застосування;

• сприйняття та використання головних засад, ідей та категорій, накопичених попередніми системами приватного права.

При цьому слід мати на увазі, що реально рецепція майже ніколи не відбувається в якійсь одній формі. Найчастіше має місце сполучення декількох форм з переважанням якоїсь з них.¹

1.4. Види рецепції

Рецепція приватного права може бути різних видів.

По-перше, варто розрізняти прямі (первинні) та похідні (вторинні) рецепції.

Це пов'язане з тим, що вона не обов'язково є прямим, безпосереднім контактом у часі. Ідеї приватного права, окремі його положення, правні рішення досить часто рецепуються опосередковано, наприклад, шляхом запозичення ідей з правної системи або законодавства окремої країни, де рецепція вже відбулася раніше («вторинна» або «похідна» рецепція). Типовий приклад — запозичення багатьма країнами положень Кодексу Наполеона або Німецького цивільного уложення (хоча, власне, й вони є результатом вторинної рецепції — проміжною ланкою для них виступали кодифікаційні акти, створені за Юстиніана).

По-друге, рецепція також може бути не лише явною, але й латентною (прихованою). Це відбувається, наприклад, у тих випадках, коли запозичення певних ідей, або якихось засад, принципових рішень тощо зроблено у процесі правотворення фактично на підґрунті вже відомої раніше системи приватного права, але з виголошенням (офіційно, напівофіційно тощо) принципово іншого підходу. З таким видом рецепції зустрічаємось, наприклад, коли йдеться про правотворення у радянській державі, або у інших країнах, де панувала чи панує соціалістична концепція цивільного права, котра відкидає у цілому чи у визначенні засадничих принципів суть та головні ідеї приватного права. В такому випадку запозичення, як правило, все ж таки відбувається, але офіційно виголошується відмова від «застарілих» принципів.