5. Римське право і цивілістика незалежної України

З прийняттям Верховною Радою 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та схваленням 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України наша держава заявила про себе як політично і економічно незалежну країну .

Саме з цими актами пов'язують Ідею побудови в Україні правової держави.

Разом з тим, було б помилкою спрощено визначати цей процес як перманентно поступальний. На семінарі, що його проводив у Львові Центр Гуманітарних досліджень Держуніверситету ім. І. Франка на тему «Нова Україна і нова Європа: час зближення» слушно зазначалось існування проблеми, яка полягає у тому, що Україна має західний регіон, котрий більше тяжіє до Європи, а також південь і схід, де значний відсоток людності, що тяжіє до Сходу. Відповідно триває засвоєння різних культурних цінностей.

Така зміна політичної та культурної орієнтації обумовлювала необхідності зміни підходів до правового регулювання відносин, насамперед, тих, що стосуються прав та свобод людини, цивільного статусу особи.

Взятий при проголошенні незалежності курс на побудову правової держави зумовлював необхідність подальших розвідок у цій галузі, теоретичного обґрунтування та законодавчих рішень.

З врахуванням вказаних нормативних актів класифікація суб'єктів цивільного права в Україні виглядає таким чином:

• учасниками цивільно-правових відносин (у тому числі й відносин, що виникають у зв'язку з підприємницькою діяльністю) можуть виступати особи фізичні (громадяни) та особи юридичні (організації);

• юридичні особи можуть бути як комерційними (мають на меті отримання прибутку), так і некомерційними;

• юридичними особами є підприємства, установи (наприклад, банки), організації (наприклад, нестатутні господарські товариства);

• підприємства, в свою чергу, можуть бути унітарними (які мають одного власника, засновника), або такими, що належать декільком учасникам (господарські товариства тощо);

Особливе місце у системі юридичних осіб посідають біржі, котрі не можуть мати метою отримання прибутку, а покликані сприяти впорядкуванню та вдосконаленню торгівельною обігу;

Особливим видом суб'єктів є об'єднання підприємств (юридичні особи, в складі яких є інші юридичні особи — ст. З Закону про підприємства).

Юридичні особи можуть бути або статутними, які діють на під ставі статуту (наприклад, приватне підприємство, акціонерне товариство, товариство з обмеженого відповідальністю тощо), або договірними (які діють на підставі одного лише установчого договору. Наприклад, товариство з повною відповідальністю, асоціація підприємств, корпорація тощо).

З нормативних актів, що визначають правовий режим об'єктів цивільного права, найважливішим є Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 p.

Цим законом введено ряд принципових новел у сфері речових прав. Зокрема, ним визначено, що власність в Україні виступає у таких формах: приватна, колективна, державна.

В цілому, можне зробити висновок про те, що Законом про власність досить детально врегульовано ряд речових прав цілком у дусі ринкових реформ, рецепцовано ряд положень систем права, що мають предметом регулювання відносин приватної власності. Разом з тим, його не можна визнати бездоганним через неповноту врегулювання деяких відносин, наявність великого числа норм, що мають відсилочний характер, в тому числі й до застарілого Цивільного кодексу.

Речові права регулюються й іншими Законами України. Зокрема. підстави їх виникнення та трансформації передбачено Законами України: «Про приватизацію майна державних підприємств» (від 4 березня 1992 p.), «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію» (від 6 березня 1992 p.), «Про оренду державного майна» (від 1.0 квітня 1992 p.), «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р.) та ін.

Загалом, можна зазначити, що на початку 90-х років в Україні було прийнято велику кількість нормативних актів, призначених регулювати, зокрема, становище учасників підприємницьких відносин, торговельний обіг, господарську діяльність, речові права тощо.

Відбувається часткова латентна рецепція римського приватного права, що знаходить відображення у визнанні права приватної власності, розширенні кола речових прав, розширення прав учасників договірних відносин, збільшення можливостей прояву ними ініціативи, вільного розсуду при укладенні договорів, у тому числі, пов'язаних з виробництвом товарів та їхньою реалізацією тощо.

Підготовка проекту Цивільного кодексу України постановила вимогу дати відповідь па ряд концептуальних питань. Зокрема: чи має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини, чи доцільним буде створення Цивільного й Торгового кодексів? Яка система права має бути обрана у якості зразку? Наскільки послідовним має бути слідування цьому зразкові (зразкам)? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи має він регулювати сімейні відносини! І таке інше.

Ці та інші питання обговорювались на наукових концепціях, в засобах масової інформації, на різноманітних парадах. У процесі обговорення знов виникла характерна для радянської цивілістики Розбіжність у поглядах відносно доцільності створення окремого Господарського кодексу.

Думка про користь існування двох кодексів, які регулюють майнові відносини, активно відстоюється «господарниками» з посиланням на те, що Господарський кодекс — не те ж саме і Торговий кодекс, який визнається законодавством багатьох країн з ринковою економікою. Цивілісти слушно зазначають, що структура та зміст цих кодексів не мають нічого спільного.

Першим варіантом Цивільного кодексу України передбачалось існування 7 розділів: І — Загальні положення; II — Право власності: ІІІ — Володіння та інші речові права; IV — Зобов'язальне право; V— Право інтелектуальної власності; VI — Спадкове право; VII — Міжнародне приватне право.

У цьому варіантові проекту звертає на себе увагу введення у розділ «Загальні положення» глави про об'єкти цивільних прав, а також глави, яка регламентує участь держави у цивільно-правових відносинах.

Проект Цивільного кодексу від 20 березня 1996 р. відрізняється більшим обсягом, системою викладення (книги поділяються на розділи, розділи — на підрозділи, підрозділи — на глави, декотрі з глав поділено на параграфи), рядом законодавчих рішень.

Тенденції до забезпечення суверенітету особи знайшли своє відображення, зокрема, у виділенні окремої книги (II) «Особисті немайнові права фізичних осіб», що містить норми, направлені на забезпечення природного і соціального існування фізичної особи.

Змінено підхід до регулювання речових прав.

Розширено коло відносин, що регламентуються книгою 4 — «Право інтелектуальної власності». Сказане стосується і книги п'ятої — «Зобов'язальне право».

Істотним є включення у Цивільний кодекс книги 6 — «Сімейне право», що виражає тенденцію до регулювання майнових відносин між громадянами єдиним Цивільним кодексом.

Проект Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 p., зберігаючи наведену вище структуру, містить положення Конституції України, ним більш детально регламентовано ряд відносин, хоча рішення деяких питань потребує вдосконалення.¹

Говорячи про динаміку концепції Цивільного кодексу України, слід зазначити, що за структурою та змістом він поступово наближується до кращих світових зразків у цивілістиці, відмовляючись від паліативних рішень перехідного періоду та всотуючи у себе досягнення різних систем права .

Тому можна сказати, що відбувається опосередкована, а іноді й пряма рецепція римського приватного права та права ряду європейських країн і США, з урахуванням особливостей історичного розвитку України. Іншими словами (інакше кажучи), є надія, що ми стали на шлях нормального законотворення.