Зв’язки демографії з такими науками як статистика населення, математика, географія населення, економіка, етнологія, геронтологія, соціальна гігієна, соціологія.
Відтворення населення й зміни, що відбуваються в ньому, зазнають впливу найрізноманітніших відносин у житті людей, які є предметом інтересу низки суспільних наук: економічних, історичних, правознавства, соціології, соціальної психології, соціальної гігієни, а також природничо-наукових дисциплін: антропології, медичної генетики, популяційної генетики, екології людини, фізіології людини тощо. Проте демографія вивчає не самі ці відносини, які становлять предмет відповідних наук, а лише їх вплив на процес відтворення населення та його окремих груп.
Для пояснення закономірностей відтворення населення демографія запозичує
методи, залучає факти, встановлені цими науками. Розділи цих наук, пов'язані
безпосередньо з вивченням народонаселення, також включаються до системи
знань про народонаселення.
Дедалі глибше проникнення в природу, закономірності й рушійні сили відтворення населення супроводжується посиленням взаємодії демографії з іншими науками. Особливо тісним є зв'язок демографії з історичною наукою.
Саме розгляд відтворення населення як історичного процесу дає можливість повною мірою розкрити його соціальну зумовленість. Особливо тісно взаємодіє демографія з історичною наукою у вивченні демографічної історії, яка є водночас і об'єктом історичної науки, і одним з напрямків демографічних досліджень.
Етнографія допомагає демографії розкрити вплив на демографічні процеси особливостей культури й побуту різних народів. Демографія пов'язана також і з археологією через палеодемографію, яка сприяє поясненню демографічних процесів у глибокій давнині.
Зв'язок демографії з економічними науками визначений впливом на демографічні процеси характеру й рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, зокрема зайнятості, та відносин у царині розподілу.
Залежність відтворення населення від соціальної структури, соціальних відносин і соціальних інституцій на кожному етапі розвитку суспільства зумовлює взаємодію демографії та соціології, зокрема в царині соціології шлюбу й сім'ї, соціології народжуваності та соціології міграції.
Соціальна психологія дотикається демографії при вивченні демографічної поведінки, демографічних установок, демографічної мотивації. Значну частину
демографічних подій і фактів можна й варто розглядати з точки зору індивідуальної, групової та масової поведінки. Крім того, демографічний аналіз
має бути доповнений соціально-психологічним аналізом потреб, цільових установок, мотивів, інтересів. Соціально-психологічний аналіз демографічної
поведінки спрямований на дослідження суб'єктивних аспектів поведінки особистості або сім'ї, з одного боку, та на вивчення типових соціальних ситуацій і їх відображення у свідомості особистості, сім'ї, групи — з іншого.
Демографічна функція права полягає в юридичній регламентації різних аспектів демографічної поведінки. І демографи, і юристи одностайно визнають,
що праву належить найважливіше місце серед чинників, що регулюють демографічні процеси. Право у цьому разі розуміють як сукупність норм, установлених або санкціонованих державою, які забезпечують умови існування
народонаселення й режим його відтворення. Роль права особливо важлива при
розробці й здійсненні заходів демографічної політики, що використовує як інструменти правові й законодавчі акти.
Демографія тісно пов'язана і з соціальною гігієною, яка досліджує стан і динаміку здоров'я населення, вплив соціальних умов на його здоров'я, а в теоретичній площині — співвідношення соціального та біологічного. Результати досліджень соціальною гігієною стану здоров'я людей, впливу умов праці й побуту на захворюваність і причини смерті з урахуванням ефективності
функціонування служб охорони здоров'я допомагають демографії виявити соціальне зумовлені чинники смертності. А вивченню динаміки й чинників народжуваності сприяє аналіз впливу стану здоров'я жінки на плідність і частоту дітонародження.
Висновки медико-біологічних досліджень сприяють глибшому проникненню в особливості та характер перебігу демографічних процесів у різних соціально-демографічних групах населення. Водночас медико-біологічні чинники демографічних процесів є важливим напрямком соціально-гігієнічних досліджень.
В царині вивчення смертності демографія межує також з геронтологією, яка розкриває закономірності старішання людини, хоча процес власне демографічного старішання — збільшення частки старих людей у населенні та його причини — ввіходить цілком до царини демографічних досліджень. Зв'язки демографії з природничо-науковими дисциплінами, які вивчають людину як продукт та об'єкт біологічної еволюції, опосередковані соціальним
характером демографічних процесів.
Соціологія народонаселення — це науковий напрямок, який досліджує соціологічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення. В рамках цього
напрямку здійснюють синтез демографічних і соціологічних знань, підставою
якого є категорії, поняття, принципи й теоретичні тези загальної теорії народонаселення. Саме вони й утворюють рівень населення, в межах якого забезпечуються методологічні засади для досліджень взаємодії суспільства загалом та народонаселення як однієї з його підсистем, а також найзагальніших зв'язків і відносин та їх трансформації в процесі зміни історичних типів відтворення населення. Наступний рівень соціологічної проблематики народонаселення утворює власне соціологія народонаселення як окрема, або спеціальна, соціологічна теорія, що вивчає демографічні процеси й розвиток населення загалом у тісному зв'язку з розвитком, зміною й функціонуванням соціальних відносин, соціальних інституцій та соціальних структур. При цьому особливий наголос соціологія народонаселення робить на вивченні взаємодій у демографічній царині особистості та суспільства, що реалізуються через соціальні групи та прошарки різного типу. Один з найважливіших напрямків у соціології народонаселення — дослідження диференціації демографічної активності груп та індивідів, пов'язаної з існуванням соціальних відмінностей.
Всередині соціології народонаселення виокремлюють соціологію народжуваності, соціологію смертності, соціологію міграції, в яких ці демографічні процеси вивчають як відповідні різновиди діяльності. Підрівнем цих напрямків досліджень є конкретні соціологічні дисципліни — соціологія репродуктивної поведінки, соціологія самоохоронної поведінки, соціологія шлюбної (матримоніальної) поведінки, соціологія міграційної поведінки, які досліджують ті чи ті різновиди демографічної діяльності як поведінки. Ці розділи соціології народонаселення іноді називають соціологічною демографією. Найнижчий рівень соціології народонаселення утворюють конкретні соціолого-демографічні дослідження, спрямовані на розв'язання тих чи тих конкретних проблем теорії й практики.
Існують і інші точки зору на соціологію народонаселення. Одна з них розглядає
соціологію народонаселення як розділ соціології, предметом якого є вивчення
впливу демографічних процесів на розвиток суспільства загалом. Згідно з іншою точкою зору, соціологію народонаселення інтерпретують як загальну методологію й теорію демографії, або загальної теорії народонаселення, ототожнюючи по суті теоретичні розділи конкретної суспільної науки з відповідними соціологічними теоріями.
Географія населення — науковий напрямок, який досліджує особливий зріз
соціальних відносин у системі знань про народонаселення. Він відображає ставлення населення до території його проживання. В рамках географії населення вивчають територіальні особливості формування й розвитку населення й населених місць (поселень) за різних економічних, соціальних і природних умов.
Географія населення ввіходить до системи географічних наук як складова соціально-економічної географії й водночас до системи знань про народонаселення.
В географії населення сформувалися два головних напрямки: вивчення населення окремих країн та їх регіонів, окремих міських агломератів та міст, сільських районів; дослідження мереж поселень і систем розселення з аналізом
регіональних відмінностей у типах і формах розселення населення. Первинною
одиницею спостереження є тут окремий населений пункт (поселення). Обидва
напрямки тісно пов'язані між собою. . Географія населення охоплює широке коло проблем народонаселення вона вивчає регіональні відмінності у відтворенні населення, його віково-статевій структурі, соціальному та етнічному складі; розміщення трудових ресурсів, їх використання й галузеву структуру; інтенсивність, структуру й напрямки міграції населення; його густоту і характер розселення; регіональні відмінності у способі життя, культурі, побуті, трудових навичках. Відповідно до цього в рамках географії населення сформувалися наукові напрямки (галузеві географії): географія трудових ресурсів, географія міст, географія міграцій та ін.
Одним з найважливіших понять у дослідженні регіональних відмінностей у відтворенні населення та його демографічній структурі є демогеографічна ситуація, характерна для тієї чи тієї територіальної групи населення у певний
історичний період. При вивченні територіальних демографічних відмінностей
географія населення активно взаємодіє з регіональною демографією, а при розробці характеристики соціальної структури територіальних груп населення вона перебуває у тісному контакті з соціологією. На стику етнографії та географії населення постала етногеографія. Географічне вивчення трудових ресурсів здійснюється спільними зусиллями географії населення, демографії, соціології та економіки праці. Ці науки відіграють активну роль у дослідженні міграційних процесів. Найрозвиненішим розділом географії населення є географія міст і сільських поселень. Помітний внесок в її розвиток зробили районне планування, містобудівництво та інші науково-прикладні дисципліни.
У 70-х роках нашого сторіччя сформувався "поведінковий" підхід до географічних досліджень населення. Він передбачає вивчення сприйняття людиною природного довкілля й поведінки людей у просторі (вибір місця проживання або місця роботи, переміщення в просторі, інформаційні взаємодії
тощо). Від кінця 70-х років географи низки зарубіжних країн, зокрема США і
Великобританії, зосередили свої зусилля на дослідженні закономірностей просторового розподілу різних соціальних груп населення з диференційованими доходами, майновим статусом, рівнем і характером зайнятості, етнічною та конфесійною приналежністю.
