Візантія

Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.

У культурному житті розмаїта візантійська культуроло­гія розмежовується на такі основні періоди:

1) відмирання античності і встановлення нової середньо­вічної культури в дусі християнського віровчення (IV— VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним зане­падом та аграризацією міст (кінець VII— початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX—X ст.); 4) найвищий роз­виток візантійської культури, зумовлений розквітом місь­кого життя (XI—XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII—XIII ст.); 6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, харак­терною ознакою якого було відновлення античної освіче­ності (XIV — початок XV ст.).

Слід підкреслити, що культура Візантії — це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхньо­го синтезу, зумовленого географічним положенням і багато­національним характером Візантійської держави. Пере­плетення європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

У Візантії існувала мовна та релігійна спільність. Етнічну основу цієї держави становили греки та еллінізоване насе­лення областей, де панували грецька мова й античні зви­чаї. Тут довго зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Державною мовою була ла­тина, а з VII ст. — грецька мова. В духовному житті візан­тійського суспільства панувало християнство, антична куль­турна спадщина тут була піддана відчутному впливу його греко-православного різновиду.

Відмінності православ'я від католицизму відбились у своєрідності філософсько-богословських поглядів грецько­го Сходу, в догматиці, літургії та обрядовості православної церкви, системі християнських етичних та естетичних цін­ностей Візантії.

Особливості культурної еволюції стародавнього сходу.

Історія Стародавнього Сходу бере початок від виникнення найдавніших цивілізацій у Месопотамії та Єгипті (IV-III тис. до н.е.), в Індії (ІІІ - ІІ тис. до н.е.) та Китаї (ІІ тис. до н.е.). Вона викликає особливий інтерес завдяки виникненню своєрідних та визначних пам’яток культури,які нагромадило людство від неоліту до бронзової та залізної доби.

Перехід від родоплемінної культури до перших цивілізацій відбувався

насамперед там, де природа щедро винагороджувала трудові зусилля людини

і сприяла виробництву додаткового продукту, який поступово переходить у

власність родоплемінної верхівки. Сприятливі природні умови субтропічної

зони Близького Сходу стали причиною того, що саме в долинах річок Євфрату, тигру та Нілу сформувалися ранньокласові цивілізації та їх перші держави. Згодом вони виникли у долинах річок Інду і Гангу в Індії,Хуанхе і Янцзи в Китаї.

У землеробських народів Стародавнього Сходу формування цивілізованого суспільства відбувалося швидше, ніж в інших регіонах Землі. Перехід до більш прогресивних форм землеробства та тваринництва, широке використання металів, розвиток ремесла і торгівлі позначилися тут на перебудові архаїчної системи суспільних відносин. Під їх впливом прогресувало виробництво, прискорювався процес формування інститутів державної влади: армії, органів управління та судочинства. Поступово розширювалися зв’язки між існуючими державами, відбувався плідний обмін

здобутками цивілізацій. Усе це дає підстави говорити про спільність культурної еволюції Стародавнього Сходу.

Перехід народів Стародавнього Сходу до штучного зрошення,винайдення плуга та застосування колеса сприяли піднесенню сільського господарства, застосування гончарного круга — розвиткові ремесла. В окремих регіонах виникли зародки металургії, виплавлялися мідь, бронза,а згодом й залізо. Поява надлишкового продукту започаткувала натуральний обмін, який згодом переростає у грошову торгівлю, поширення якої зумовило виникнення майнової нерівності і соціальне розшарування суспільства. Утворюється держава, головною функцією якої стає охорона власності — розробка, прийняття й практичне запровадження відповідного законодавства. Це відбувається у формі утвердження так званої «східної деспотії», при якій уся верховна влада зосереджується в руках правителя держави.

Поступово утверджуються релігійні форми духовного життя, формується

міфологія.

Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі та державності зумовили виникнення у країнах Стародавнього Сходу наукових знань,сприяли розширенню освіти. Саме тут вперше була створена писемність,зародилися фундаментальні та прикладні наукові знання з астрономії,медицини, математики, фізики, хімії, історії, географії, правознавства.

Прогрес духовного життя стимулював розвиток художньої творчості — виникає література, зростає рівень музичного та образотворчого мистецтва.