3. Сучасне нормативне розуміння права. Поняття, основні ознаки, визначення
Будь-яке визначення права буде неповним, якщо не врахувати багатоманітність його властивостей рис, характеристик, зв’язків.
Коротке визначення повинно відобразити лише найбільш загальні, основні, головні ознаки цього складного явища.
До таких ознак права відноситься:
1. Державно-вольовий характер заключається в тому, що прав виражає державну волю суспільства, обумовлену економічними, духовними, національними, релігійними і іншими умовами життя. Ця державна воля суспільства, втілена в правових нормах і є право.
Вольовий характер права. У праві виражена воля. Чия? Є такі підходи:
1. У праві виражена загальна воля народу.
Такого погляду дотримувались ще римські юристи. Пізніше теорію загальної волі розвивав Гегель, Ієринг, прихильники історичної школи права Савінї, Пухта.
2. З погляду марксизму право – це воля економічно пануючого у суспільстві класу, виражена у законі.
Вольовий характер права – це не воля окремого суб’єкта, не свавілля, а соціальний феномен, який стоїть поряд з іншими соціальними явищами і виражає загальні інтереси членів суспільства і соціальних груп.
По-друге, зазначена воля складає суть права, яка обгрунтована самою природою суспільства, системою його економічних, соціальних, культурних, моральних і релігійних відносин.
По-третє, формування, функціонування права пов’язано з таким соціальним інститутом суспільства – як держава.
Великий вплив на розвиток права справила природньо-правова теорія про невід’ємні права людини.
(Декларація прав людини і громадянина 1789 р.).
Нормативний характер права полягає в тому, що право як державна воля проявляється у вигляді системи діючих юридичних норм.
Якщо суть права полягає в тому, що воно виражає державну волю, то зміст складає нормативний вираз цієї волі.
Право відрізняється від інших соціальних норм (звичаїв, моралі) такими рисами:
– зв’язок з державою;
– охорона від порушень можливістю державного примусу;
– загальнообов’язковість;
– формальна визначеність (тобто точність, чіткість, стабільність, що отримує вираз в правових нормах.
Зв’язок права з державою полягає в тому, що норми прав видаються або санкціонуються державою.
3. Владно-регулятивний характер права розкриває специфіку соціального призначення права як особливого державного регулятора суспільних відносин.
4. Загальнообов’язковість права полягає у тому, що норми права мають не тільки загальний, але й обов’язковий характер для адресатів, до яких ці норми звернені.
Суб’єкт права може норми прав оцінювати негативно, вважати їх недоцільними. Але таке відношення не позбавляє обов’язковості для даних суб’єктів.
5. Системність права проявляється у тому, що право, це не просто сукупність норм, а певна система. Право складається із таких елементів як галузі, інститути права. Ні одна норма права не регулює суспільні відносини самостійно, ізольовано, а тільки у взаємодії з іншими нормами.
6. Примусовість права. Право забезпечується примусовою силою держави. Цією якістю воно відрізняється від інших соціальних норм. Державний примус, як засіб забезпечення права носить організований характер. Ще із стародавніх часів право пов’язувалось із силою.
У свій час також І.Кант зазначав, що з правом пов’язана можливість застосовувати примус до того, хто наносить збитки цьому праву.
У правовій державі примус, як засіб забезпечення права не тільки носить державно-організований характер, але й він повинен бути правовим примусом. Це означає:
1. Що можуть застосовуватись тільки ті заходи примусу і тільки у тих випадках, які передбачені законом.
2. Ці заходи можуть застосовуватись тільки уповноваженими на те органами.
3. Ці заходи можуть застосовуватись тільки з дотримання певної процедури, встановленої правом.
Відповідно інший примус з боку держави розглядається як порушення законності, узурпація державної влади, перевищення влади.
7. Формальна визначеність права полягає у тому, що норми права, їх зміст формальні, точно визначені. Формальна визначеність права знаходить свій прояв у зовнішніх формах існування норм права – нормативних актах.
Все викладене дозволяє праву бути рівною мірою, яка застосовується до різних людей, однаковим масштабом їх можливої і належної поведінки.
Отже, Право є система загальнообов’язкових, формально-визначених норм, які виражають обумовлену економічними, духовними умовами життя державну волю суспільства, її загальнолюдський характер, видаються або санкціонуються державою в певних формах і охороняються від порушень і є державним регулятором суспільних відносин.