4. Історичне коріння місцевого самоврядування в Україні

Утвердження демократії в країнах Західної Європи, США, Канади, демократичні перетворення у країнах Східної Європи – учасницях колишнього Варшавського договору стали наслідком пошуку ефективного управління суспільством. Суперечність між державою і громадянином було вирішено на його користь. Відповідно, людина, ставши в центрі політики, почала оцінювати діяльність органів управління через призму якості пропонованих послуг.

Процеси децентралізації, впровадження принципу субсидіарності, конкурентне середовище, підвищення рівня вимог людини до різноманітності та якості отримуваних нею послуг, збільшення її впливу на владу зумовили пошук нових моделей побудови та організації діяльності муніципальних інститутів з урахуванням сучасної парадигми управління.

Проаналізуємо деякі актуальні сьогодні проблеми становлення в Україні ефективного, результативного, економічного місцевого самоврядування. Принагідно зауважимо, якщо в Європі місцеве самоврядування розглядається як соціальний механізм, що гарантує демократичність влади, то в Україні місцеве самоврядування не тільки данина демократії, але, у значній мірі, ефективний механізм господарювання. Інститут місцевого самоврядування має

складну суспільно–державну природу. Місцеве самоврядування (як складова суспільства) об’єктивно знаходиться в «конструктивній опозиції» до держави, особливо в питаннях захисту інтересів місцевих громад. Ця обставина вимагає або побудови складної процедури узгодження інтересів держави і територіальних громад, або посилення тиску органів державної влади на місцеве самоврядування. Таким чином, виникає протиріччя: з одного боку держава, з метою забезпечення стабільності, об’єктивно зацікавлена в зміцненні місцевого самоврядування, а з іншого боку вона часто чинить тиск на «конструктивну опозицію», використовуючи адміністративні механізми.

Ще одне протиріччя викристалізувалось у процесі здійснення реформи місцевого самоврядування (реформа «зверху») і стосується методів та підходів його реалізації. Місцеве самоврядування по своїй природі суперечить державному диктату і може розвиватися тільки в умовах свободи. Місцеве самоврядування і державне управління в рамках єдиної адміністративної системи несумісні.

На це вказує Конституція України відповідно до якої органи місцевого самоврядування не входять у систему органів державної влади. Місцеве самоврядування має вирости і розвиватися «знизу» природним шляхом за відповідної підтримки держави і під її контролем. Інакше кажучи, місцеве самоврядування без державної підтримки сформуватися не може, але одночасно воно потребує і надійного захисту від неї ж.

Зазначимо, що відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування, яка після її ратифікації Верховною Радою України стала невід’ємною складовою національного законодавства, воно повинно бути фінансово, правничо та організаційно автономним.

Що ж до моделі місцевого самоврядування, то Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не дають однозначної відповіді на питання – яку з відомих моделей реалізовує в Україні законодавець. Причина в тому, що відроджувати місцеве самоврядування почали не порозумівшись щодо його моделі і формували його законодавче поле не системно: більшість прийня тих законів в тому числі і Конституція були продуктом політичних компромісів. Наслідком стали лакуни в законодавчому полі, колізії норм у законах, що формують правове поле цього виду публічної влади. А все це не дало можливості сформувати належну фінансово–економічну основу місцевого самоврядування, убезпечити його від незаконного втручання органів державної влади, побудувати систему його захисту. Воно й не дивно. Правляча еліта займалася упорядкуванням владних стосунків у державний владі. Місцеве самоврядeвання було справою ентузіастів.