Коваль

Михайло

Васильович

Національна академія наук України Інститут історії України НАН України

Творчий задум та загальна редакцій

академіка Національної академії наук України

В.А.Смолія

М.В.Коваль Україна в Другій світовій

і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 pp.) K.,

Видавничий дім "Альтернативи", 1999. - 336 crop

ПИСАТИ ТІЛЬКИ МАЖОРНЕ —

ЗНАЧИТЬ ДОПУСКАТИ ВЕЛИКІ

ПОХИБКИ ПРОТИ ПРАВДИВОСТІ.

ПРИЛИЗАНА Й ПРИГЛАДЖЕНА ІСТОРІЯ

ВІДІГРАЄ НЕГАТИВНУ РОЛЬ У РОЗКРИТТІ

ХОДУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ.

Маршал Радянського Союзу Г.ЖУКОВ

Дванадцятий том 15-томного видання

"Україна крізь віки" присвячений ратному

та трудовому внескові українського народу

в розгром третього рейху.

ПЕРЕДМОВА

В сім, хто цікавиться історією України.

Керівник видавничого проекту М.Шпаковатий Відповідальний за випуск С.Павловський

Художнє оформлення, комп'ютерна верстка -дизайн-студія «Коваль»

17-26-4

Isbn 966-7217-51-5 (том 12)

©М.В.Коваль, 1999

© О.Коваль, П.Тяпко, дизайн, 1999 "—-~ -"-©Видавничий-АІМААльтернативи», 1999 >;-"й іі.'.уЧО :„ -■■ "'..•;.Ч'_!-п.--

Друга світова війна, в якій узяла участь 61 країна, серед них і Українська республіка, що входила до складу Радянського Союзу, належить до числа тих подій, що визначили маршрут світової історії в другій половині XX ст.

Війна проти німецького фашизму всіма своїми вогняними колесами двічі прокотилася українською землею, залишивши глибокі вибоїни й шрами в долі народу України. Саме йому разом з іншими народами СРСР довелось узяти на себе найважчий її тягар: радянсько-німецький або "аідний" фронт світової війни був головним, вирішальним. Події на цьому фронті мали справді глобальний характер: відбувалися на відстані 4,5 тис. км з півночі на південь європейської частини СРСР, охоплювали територію площею 1 млн. 800 тис. кв. км у безпосередньому тилу фашистів, а в тилових районах СРСР втілилися в небувалій за наслідками самовідданій праці для воюючої армії, для перемоги. Усі ці форми боротьби в сукупності становлять унікальне історичне явище, що дістало в народі "назву "Велика Вітчизняна війна".

Г(. :<.-.:

■U

Війна розколола історію народу на три епохи: довоєнну, воєнну й повоєн­ну. Силове поле її не припинило своєї дії й нині, розколюючи вже й сучасне суспільство також на три уламки: на прибічників визнання цієї війни як війни визвольної та справедливої; на тих, хто вважає, що ця війна не була "україн­ською", вітчизняною, а навпаки — загарбницькою щодо України, й, нарешті, на байдужих.

Внаслідок негативного впливу ідеологічного фактора повноцінної істо­ріографи з проблематики Другої світової війни в Україні так і не створено. Тим часом потреба в історичній правді є нагальною. Адже нові історичні умо­ви, в яких нині перебуває суспільство незалежної України, вимагають вироб­лення основоположних засад його розвитку на перспективу. Завдання вель­ми складне, реалізувати його без ґрунтовного переосмислення всього тися­чолітнього історичного ищху українського народу неможливо. На заваді сто­ять насамперед відчутні впливи колишньої заідеологізованої історіографії, позбавленої, по суті, найголовнішого — повноцінної наукової концепції, засад адекватного відображення й тлумачення центральних віх історичного процесу.

Втім, у цьому, на думку „мудрих керманичів", і не було жодної потреби, оскільки наукове бачення історичного досвіду українського народу цілком могли замінити ідеологічні догмати. Будь-яка спроба нестандартного аналітичного розгляду історичних подій, явищ, осіб наштовхувалася на якнай­суворішу заборону.

Повною мірою все це стосувалося історії війни проти нацистського треть­ого рейху. Сувора правда про війну, особливо про її позалаштунковий бік, аж ніяк не влаштовувала керівні інстанції', бо могла б спростувати чимало офіційних благопристойних версій і тлумачень, які створювалися й усіляко підтримувалися для морально-політичної реабілітації, навіть уславлення тих, хто припустився згубних помилок, прорахунків, а то й прямих злочинів, вия­вився не на гідному рівні б найекстремальнішій ситуації в пору фатального зламу історичної долі Вітчизни.

Тож і виходило, що в глянцево-лакованій офіційній версії історії найбі­льшої з усіх війн людства н§ знаходилося гідного місця для належного показу ні безмірної народної трагедії, ні вирішальної ролі народу у врятуванні Бать­ківщини.

Лише тепер, у перебігу складних і не завжди однозначних процесів демо­кратизації суспільства Української держави, стали можливими аналітично-критичний розбір такої неординарної історичної епохи, як Друга світова та Велика Вітчизняна війни, правдиве підсумування їхніх наслідків та набуття уроків і, нарешті, створення повноцінної наукової історіографи для перео­смислення й поглибленого вивчення історичного шляху українського народу в цілому та періоду минулої світовоіГ війни зокрема.

Коли українське суспільство, зрештою, спроможеться взяти уроки з мину­лого, то першим і головним із них буде досвід титанічної боротьби українсь­кого народу за своє національне виживання в горнилі Другої світової та Великої Вітчизняної воєн. У цій боротьбі було різне: і масова розгубленість, і занепад фізичних і душевних сил. Але, попри всё, в ній виявлено таку глибин­ну народну потенцію, таку силу характеру, які сьогодні дають велику надію на вихід із зачарованого кола тотальної кризи та з провалля бідувань.