Концентроване визначення предмета історичного пізнання

 В марксистській радянській історіографії – "суспільний прогрес".

 Школа "Анналів": предмет історії – це людина в суспільстві, яка повинна виступати не в якості об’єкта, а в якості суб’єкта... Це – антропологічний підхід: концентрування уваги на людській особистості.

Відповідно розширюється і тематика дослідження: 1) ставлення в суспільстві до праці, власності, багатства і бідності; 2) людина і природа, способи впливу людей на природу; 3) категорії людського існування (життя і смерті, добра і зла, любові й ненависті); 4) жінка, шлюб, сім’я; 5) взаємодія між живим і трансцендентним світом; 6) сприймання історичного часу і простору; 7) взаємини особи і суспільства; 8) усвідомлення племенної, державної і національної ідентифікації.

Людський рід більше покладається на досвід, ніж на інстинкт, а тому ми не можемо жити без усвідомлення свого минулого.

Завдання	Поппер К. Открытое общество и его враги. – Т.I. – М.,1992.
	с.37–48, 111:	Критика історицизма

Минуле в різних соціокультурних іпостасях:

– Історичний досвід.

– Соціальна пам’ять.

– Історична свідомість.

Соціальна пам’ять – це світ популярного знання про минуле (як усні перекази, усна традиція, так і шкільні підручники, популярні видання, історичні романи, кіно, телебачення).

Соціальна пам’ять може набувати форми міфу про заснування суспільства.

Соціальна пам’ять може також слугувати підтримці відчуття пригнобленості, виключності чи ворожнечі.

Якимись знаннями про минуле володіє практично кожен; без цього людина повністю виключена із соціальних і політичних дискусій, точно так, як той, хто утратив пам’ять, позбавляється більшості можливостей нормального людського спілкування.

Як окрема людина не може нормально існувати без пам’яті, так і суспільство (людство, соціум).

Будь-яке суспільство черпає в своїй колективній пам’яті втіху і наснагу.

Соціальна (колективна, історична) пам’ять згуртовує соціальні групи і нації, побуджує громадян до політичної активності

Історична свідомість і соціальна пам’ять – не одне й те ж:

1. Пам’ять (колективна, соціальна) є вибірковою, а то й помилковою.

Історична ж наука прагне до максимальної повноти і точності. Історія створює запас знань.

2. Соціальна пам’ять винятково заангажована (у своїй вибірковості щодо сюжетів і в своєму характері інтерпретації).

Тоді як в історичній науці побутує такий підхід, що минуле є цінним саме по собі, і вченому слід, наскільки це можливо, бути вище міркувань політичної доцільності.

3. Соціальна пам’ять відзначається безмежною повагою до минулого, схилянням перед минулим.

Традиціоналізм.

Ностальгія. Тривога або жаль з приводу відходу (втрати) способу життя чи звичних орієнтирів.

На іншому полюсі вільностей в обходженні з минулим є віра в прогрес.

Традиціоналізм, ностальгія і віра в прогрес відповідають психологічній потребі людини в захищеності: вони обіцяють або відсутність змін, або зміни на краще, або психологічно комфортне минуле в якості психологічного пристанку.

Професійні історики намагаються чинити опір таким спокусам, але не можна сказати, що історики залишаються цілком вільними від їх впливу.

У той же час в історії і соціальної пам’яті є чимало точок перетину. Історія виконує деякі функції соціальної пам’яті. Історія і соціальна пам’ять взаємно живлять одна одну.