Еліністична епоха

Зі смертю Олександра Македонського починається нова епоха грецької історії, ера еллінізму, істотно змінила зовнішність суспільному і духовному житті Греції. Головні культурні центри її, поліси, втрачають свою політичну незалежність, стають підлеглими елементами у складі величезних монархій діадохів. Громадянин полісу, який раніше, за словом Аристотеля, «вирішував і судив» всі питання полісного пристрою, стає просто приватною особою. Цей політичний факт змінює самосвідомість грека, і філософія цієї епохи висловлює це змінилося самосвідомість. Філософія перестає бути виключно грецьким справою, до неї входить східний елемент, ставлять набагато більш низькі вимоги до раціонального обгрунтування світогляду, зате більш досвідчений в мудрості життя. У цю епоху триває відділення від філософії окремих наук. Якщо за часів Платона такі науки, як математика, астрономія, оптика розроблялися всередині філософії, великі представники цих наук були учнями та послідовниками Платона, тепер вони починають розроблятися самостійно, відмовляючись від філософського обгрунтування і залишаючи філософські сфери. Виникає явище еклектизму, тобто запозичення різних теорій різних мислителів для свого світогляду. Представляє чи філософія цієї епохи явище занепаду, втрати досягнень колишніх часів. Частково так. Елліністична філософія поступається класичної епохи по своїх теоретичних досягнень. З фундаментальними розробками проблем знання і буття, якими займалися Платон і Арістотель, з натурфілософією Демокріта не порівнянні навчання елліністичних шкіл. Для теоретичного свідомості мало цікавого можна відшукати в еллінізму, хіба що аналіз знання у скептиків. Хорошим тоном стає догматизм, поділ на школи, запекло сперечаються один з одним, часом через дрібниці. Дух вільного і безкомпромісного дослідження останніх підстав буття, справжній дар еллінства, що говорить у творах Платона і Арістотеля, майже залишає філософію. Філософія йде в народ, стає популярною, що не дуже підходить її природі. У всьому цьому, тим не менше, були й свої позитивні риси. Елліністичної філософії більш уважно поставилася до приватного людині з його болями, стражданнями, надіями, ілюзіями. Вона їх вивчає і хоче йому допомогти. В умовах зростаючого розєднання вона звязує людей новими соціальними узами, будь то узи дружби у епікурейців чи свідомість загального боргу перед вселюдської спільністю в стоїків. Вона не вчить пізнавати світ у всій його складності, вона вчить цьому світу протистояти і як-то з ним справлятися. Вона звертається не до обраним, але до багатьох, окультурюється їх і розвиває. Вона стає в першу голову практичної і етичної, а не теоретичної та логічної, як у Платона та Арістотеля. І, нарешті, вона, як і будь-яка філософія, є дзеркало своєї епохи, її вираження і відображення. Яка епоха, така і філософія, - такий закон історичного буття.

Середньовічна філософія

Виникнення середньовічної філософії дуже часто зв'язують із падінням Західної Римської імперії (476 рік н. э), проте таке датування є не зовсім коректним. У цей час ще панує антична філософія, і з її точки зору початком усього є Природа. У середньовічній філософії, навпроти, реальністю, що визначає все що суще є Бог. Тому перехід від одного мислення до іншого не міг відбутися миттєво. Початки середньовічної філософії вбачаються в ранньохристиянському періоді I-IV сторіччях н. э., коли конкурують між собою філософські вчення стоїків, епікурейців, неоплатоников, і в цей же час формуються осередки нової віри і думки, що згодом створять основу середньовічної філософії. Отже, Період виникнення середньовічної філософії - I-IV сторіччя н. е. Так само розмиті і кінцеві межі середніх віків. Остаточні прояви середньовічного світогляду можна знайти і в ХУ111 ст. Х1У-ХУ ст. характеризиують і як епоху Відродження і як пізнє середньовіччя. Тому поняття середньовіччя і середньовічна філософія не хронологічні, а Змістовні.Відмітною ознакою є тісний зв'язок із теологічним вченням християнства, що із виникненням феодалізму стає пануючим світоглядом у Західної Європі. Тобто зміст середньовічної філософії визначається Пануванням релігій єдинобожжя (монотеїзму). До таких релігій належать іудаїзм, християнство і мусульманство, і саме з ними пов'язаний розвиток як європейської, так і арабської філософії середніх вків. Середньовічне мислення Теоцентрично: Бог є реальністю, що визначає все існуюче. Через відношення "бог - людина" розглядаються різноманітні питання: устрій світобудови, місце в ньому людини, система морально-ціннісних уявлень. Тому середньовічна філософія носить Теоцентричний характер (гр. theos - бог), а основною її функцією стає обгрунтування релігійних постулатів. Філософія набуває статусу "Служниця богослов'я". Але й у цих умовах здійснюється така власне філософська функція як Сумнів, тобто установка на раціоналістичний аналіз різноманітних тлумачень релігійних положень із метою здобуття істини. Основні проблеми філософії середньовіччя: Проблема Бога і світобудови Проблема добра і зла Сутність і існування Відношення до природи