2.3. Середовище і передумови

АКТИВІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

Формування підприємницького середовища

Практичне здійснення ефективного і соціально орієнтованого підприємництва можливе за умови існування підприємницького середовища.

Підприємницьке середовище інтегрує у собі суспільно-еко­номічну ситуацію, що охоплює ступінь економічної волі, наявність підприємницького корпусу, домінування економічних зв'язків рин­кового типу, діапазон можливостей щодо формування і використан­ня капіталу (фінансових ресурсів).

Природним середовищем для успішного розвитку підприєм­ництва є ринкова економіка з відповідними активними правовими і соціально-ешномічними регуляторами та інфраструктурою.

Важливо усвідомлювати такі основні параметри підпри­ємницького середовища:

• наявність стабільної національної кредитно-грошової системи;

• застосування пільгової системи оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;

• створення активно діючої системи інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційних банків, товарно-сировин­них бірж, страхових компаній, науково-консультативних і навчальних центрів загального підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

• державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо при започаткуванні та становленні);

• запровадження ефективного захисту промислової й інтелек­туальної власності;

• спрощення процедури регулювання підприємницької діяльності державними органами управління народним господарством;

• правова захищеність підприємництва;

• формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.

Отже, зростання підприємницької активності зумовлюється ство­ренням у країні специфічного бізнесового середовища як обов'яз­кової вимоги досягнення комерційного успіху в підприємницькій діяльності.

В Україні середовище функціонування підприємництва не в повній мірі відповідає вимогам ринкової економіки. У зв'язку з цим варто звернути увагу на чотири групи проблем, що стримують фор­мування підприємницького середовища:

1. Політико-правові: політична нестабільність, недостатній діа­пазон і недосконалість чинного законодавства.

2. Економічні: недосконалість економічного механізму, дефор­моване ціноутворення, відсутність реальних матеріальних стимулів.

3. Організаційно-структурні: нерозвинутість інфраструктури, ізоляція від міжнародних економічних струкіур, інертність (недостат­ня гнучкість) організаційних структур, багатоступінчастість при­йняття управлінських рішень.

4. Соціально-психологічні: філософія утриманства, інерційність господарського мислення, відсутність досвіду управління ринковою економікою.

Усе це свідчить про нагальну погребу всебічно відпрацювати механізм становлення, подальшого розвитку та успішного функціо­нування підприємництва, врахувавши при цьому комплекс зовнішніх і внутрішніх чинників формування дійового підприємницького се­редовища.

На рівень розвитку і стан підприємницького середовища справ­ляє істотний вплив низка факторів - як зовнішніх (макро-), так і внутрішніх (мікро-).

До складу зовнішніх факторів включають:

• стадію економічного циклу, яка відбиває стан економіки (спад, стабілізація, піднесення);

• рівень інфляції в країні;

• ставку відсотка за кредит;

• державне регулювання;

• систему оподаткування;

• рівень безробіття;

• міжнародну політику та ін.

Досвід показує, що навіть за наявності сприятливих зовнішніх умов господарювання чимало підприємців зазнає невдачі. Це спричиняється насамперед недоліками і прорахунками в діяльності самих підприємців.

До групи основних внутрішніх факторів належать:

• компетентність у підприємницькому менеджменті;

• досвід у вибраній сфері підприємницької діяльності;

• контроль ефективності фінансової діяльності;

• достатній розмір власного капіталу;

• використання стратегічного планування;

• належна організація обліку, аналізу та аудиту;

• сучасний техніко-організаційний і економічний рівень вироб­ництва.

Підприємницька діяльність за своєю природою є вразливою за умов нестабільності та різких коливань ринкової кон'юнктури. Саме тому підприємництво потребує формування специфічного сере­довища, яке сприятиме його динамічному розвитку.

Інституційні елементи інфраструктури ринку

Бізнес функціонує у певному середовищі, що визначає його економічну позицію, напрям розвитку і ефективність господарю­вання. Формування підприємницького середовища здійснюється за активного впливу не лише політичної та економічної ситуації, пра­вового забезпечення, а й інституціональних утворень, що обслуго­вують ринкову систему господарювання.

Загальновідомо, що за економічним призначенням і ресурсно- функціональним спрямуванням розрізняють три типи ринків: ри­нок капіталів (інвестиційних ресурсів); ринок робочої сили (праці); ринок засобів виробництва і предметів споживання (товарний). Кож­ному з них відповідають спеціалізовані інституціональні утворення, що обслуговують ринкову систему. Такі інституції у сукупності ство­рюють інфраструктуру ринку. Основні елементи інфраструктури за типами ринків подано у табл. 2.1.

Особливу увагу підприємців мають привертати біржі праці, які (на відміну від валютних і товарних бірж) формуються державою. В Україні ця інституція інфраструктури ринку отримала назву дер­жавної служби зайнятості (з мережею територіальних центрів). Важ­ливо зазначити, що у службі зайнятості не відбуваються процеси безпосередньої торгівлі таким специфічним товаром, як робоча сила. Послуги, зв'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безкоштовно. Основними завданнями служби зайнятості в Україні є:

• аналіз і прогнозування попиту та пропонування робочої сили, інформування про реальний стан ринку праці;

• консультування громадян і юридичних осіб (підприємств, уста­нов і організацій) щодо можливості одержання роботи і забезпечен­ня працівниками;

• облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з пи­тань працевлаштування;

• надання послуг із працевлаштування: допомога громадянам у виборі підходящих робочих місць, а роботодавцям — у доборі потрібних працівників;

• здійснення професійної орієнтації вивільнених працівників і працездатного, але не зайнятого населення; організація перенавчан­ня бажаючих працювати за певним фахом;

• реєстрація безробітних і надання їм допомоги по безробіттю згідно з чинним законодавством.

На ринку праці великого значення набуває також державний фонд зайнятості, який формується за рахунок асигнувань з бюджетів різного рівня, внесків суб'єктів підприємницької діяльності та добровільних пожертвувань громадських організацій, окремих фізичних осіб, іноземних громадян і фірм. Він використовується для фінансування таких заходів: проведення профорієнтації населення, професійного навчання вивільнених працівників і безробітних, спри-