2.2. Підприємництво у фінансовій сфері

Крім двох основних типів підприємницької діяльності, виділяють ще один (третій)—підприємництво у фінансовій сфері, що, з одно­го боку, належить до посередницької діяльності, а з іншого — до надання безпосередніх послуг. Це перетворює фінансове підприєм­ництво у складову частину кожного з обох типів підприємницької діяльності.

Суб'єкти підприємництва фінансового спрямування

Підприємництво у специфічній фінансовій сфері може здійсню­ватись банкірами або фінансистами шляхом створення й організації діяльності банків або інвестиційних компаній (фондів).

Банками є спеціалізовані установи, що акумулюють внески тим­часово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, надають ці грошові кошти у тимчасове користування у вигляді кредитів, ста­ють посередниками у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами (організаціями) та окремими особа­ми. Таке визначення стосується, щоправда, державних і комерційних банків. Національний банк України здійснює регулювання грошово­го обігу, включаючи емісію нових грошей.

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди—це фінансові установи, які мають на меті отримання прибутку за рахунок постійного кругообігу власного і позичкового капіталу у формі інвестування (вкладень) існуючих і нових виробництв.

Інвестиційні компанії й фонди поділяються на два види:

1. Установи, створені з метою концентрації коштів потенцій­них вкладників, їхніх подальших вкладень у діючі виробництва або центри надання комерційних послуг, отримання за рахунок цього прибутку і виплати вкладникам доходу на їхні вклади в обумовлено­му заздалегідь розмірі.

Досягнення очікуваного ефекту такими інвестиційними компаніями забезпечується за рахунок розосередження залучува­них коштів, що значно зменшує ступінь ризику. Однак для цього треба мати об'єктивну інформацію щодо фінансового стану підприємств, у які передбачається вкладати капітал, і бути здатним прогнозувати динаміку зміни такого стану в найближчому майбут­ньому.

2. Установи, метою створення котрих є концентрація капіталів для реалізації якихось проектів на галузевому чи регіональному рівні. У цьому випадку можливі також два варіанти створюваних установ:

• інвестиційний фонд, який в міру реалізації проекту може транс­формуватися в акціонерне товариство;

• регіональний інвестиційний фонд як комерційна фінансова ус­танова, що спеціалізується лише на пошуку і залученні інвестицій (капіталів) для конкретних проектів на конкретній території країни.

До цього варто додати, що суб'єктами підприємництва фінансо­вого спрямування можна вважати також інвестиційні банки, які спеціалізуються на фінансуванні довгострокових інвестицій, вклю­чаючи придбання контрольного пакета акцій. .

Ринок фінансових ресурсів

Успішний розвиток підприємства (фірми) постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових коштів. Цей про­цес здійснюється на ринку фінансових ресурсів, на якому найповніше можна виявити попит на різні платіжні засоби і їх пропо­нування. Схематично функціональна структура інтегрованого рин­ку фінансових ресурсів представлена нарис. 2.3.3 нього видно, що ринок фінансових ресурсів інтегрує кредитний і валютний ринок, а також ринок інструментів власності (цінних паперів).

Рис. 23. Функціональна структура інтегрованого ринку фінансових ресурсів

Кредитний ринок — це механізм, за допомогою якого встанов­люються взаємовідносини між підприємствами, що потребують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадяна­ми, які можуть їх надати (позичити) на певних умовах. До головних функцій цього ринку належать:

• об'єднання дрібних індивідуальних грошових заощаджень насе­лення, державних підприємницьких утворень, фірм приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення в такий спосіб великих (надвеликих) грошових фондів;

• трансформація грошових коштів у позичковий капітал, що за­безпечує зовнішні джерела фінансування капітальних вкладень сфе­ри матеріального виробництва;

• надання позичок державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування житлового будівництва тощо.

Отже, кредитний ринок дозволяє здійснювати нагромадження, рух, розподіл та перерозподіл позичкового капіталу між сферами народного господарства країни і цим самим сприяти розвитку і зро­станню ефективності підприємств.

Валютний ринок можна кваліфікувати як вправно діючий меха­нізм, що допомагає встановлювати і постійно підтримувати правові й економічні взаємовідносини між продавцями і споживачами валю­ти. Попит на іноземну валюту зумовлений залежністю національної економіки від імпорту та конвергованості національної валюти. За умови її повної нонвертованості будь-яка юридична чи фізична осо­ба може брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати і обмінювати національну валюту на іноземну за відповідним курсом без будь-яких обмежень чи прямого втручан­ня держави.

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку (зокре­ма ринок інструментів позичання, або боргових зобов'язань) і пов­ністю ринок інструментів власності. Інакше кажучи, цей ринок охоп­лює операції з випуску й обігу інструментів власності і позичання, а також їхніх гібридів і похідних. До інструментів власності належать усі види акцій, до інструментів позичання — облігації, векселі, ощадні сертифікати, а до гібридних інструментів —- цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій (наприклад, привілейовані акції і конвертабельні облігації), виробничих інструментів — ф'ючерсні контракти, опціони тощо. Отже, ринок інструментів позичання є еле- ментом кредитного ринку і має справу з позичковим капіталом, тоді як ринок інструментів власності — з власним капіталом (частками власників-акціонерів) фірми.

Ринок грошових ресурсів (грошовий ринок) — певний сектор ринку позичкових капіталів, де здійснюються депозитно-позичкові операції (на строк до 1 року). Цей ринок обслуговує рух оборотних коштів підприємств і організацій, короткострокових коштів банків, установ, населення. На грошовому ринку об'єктом купівлі-прода­жу є тимчасово вільні грошові кошти. Основними суб'єктами гро­шового ринку виступають комерційні банки, брокерські нзнтори та інші фінансово-кредитні інституції, які мобілізують і перероз­поділяють грошові кошти підприємств, банків, населення.

Описаний вище «зріз» ринку фінансових ресурсів характеризує його агреговану (інтегровану) структуру. Кожна зі складових ринку може бути сегментована на простіші елементи. Так, з багатоелемен­тного ринку цінних паперів можна виокремити первинний і вторин­ний; біржовий і позабіржовий ринки.