4. Плата за кредит

Надання позичок – одна з найбільш важливих функцій комерційного банку і є основним джерелом його доходу. Цінова політика при наданні кредитних послуг передбачає обґрунтованість встановлення рівня відсоткових ставок за кредитами, тарифів, комісійних, премій, знижок. В економічній теорії та на практиці існує декілька методів ціноутворення на банківські позики.

Метод “Вартість плюс” враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку пов'язані з наданням позики. Відсоткова ставка за позикою включає:

– вартість залучення кредитних ресурсів для банку;

– операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, тощо);

– премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

– премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування;

– бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.

Головний недолік методу — ігнорування ринкових чинників, таких як попит та пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Сутність методу “Базова ставка плюс” полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, KIBOR тощо), інші ставки, що є загальноприйнятими на конкретних ринках.

Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності.

Метод «надбавки» полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат за залученими коштами та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів).

Метод «Аналізу дохідності клієнта» базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку.

Доходи банку від операцій з клієнтом включають відсотки та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання трастових, консультативних, інформаційних послуг. Витрати, пов'язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку та обробку рахунків. Якщо різниця між доходами та витратами щодо суми кредиту перевищує середню норму прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена.