Прогноз. Методи прогнозування
Людина завжди прагнула зазирнути у майбутнє. Спочатку це була безцільна зацікавленість. Але в наш час його пізнання стає необхідністю. Без знання майбутнього (зрозуміло, приблизного) неможливо прийняти обґрунтовані господарські рішення.
Прогнозування – це сукупність наукових методів. Прогнозування починається з аналізу економічних, соціальних, технічних та інших процесів, які відбуваються у фірмі та її оточенні, зв’язків між ними, оцінки ситуації, яка склалась та виявленні вузлових проблем. Для цього використовують спеціальні дослідження, результати прогнозування, яке здійснювалося у попередні періоди або в інших фірмах, вірогідний математичний аналіз, опитування експертів.
На основі аналізу формується прогноз, який являє собою систему аргументованих уявлень про напрямки розвитку і майбутній стан організації та її оточення. Мова зокрема іде про стан її кадрового, виробничого та науково-технічного потенціалу, можливі напрямки та бажані результати діяльності. Як правило, таке уявлення існує в декількох варіантах, які ретельно порівнюють і аналізують для того, щоб обрати найбільш вірогідний.
Прогнози розробляють у вигляді сукупності якісних описів майбутнього об’єкту, його кількісних оцінок; показників ступеню вірогідності їх досягнення.
В самому найпростішому випадку прогноз являє собою ствердження про можливості або неможливості настання тієї чи іншої події.
Кількісні оцінки бувають “точечні” та “інтервальні” у вигляді “вилки” (від і до). Чим нижча вірогідність того, що прогноз здійсниться, тим ширша ця “вилка” (ширше розставлені її зубці).
На практиці застосовують декілька методів прогнозування. Найпростіший з них – екстраполяція, або проекція у майбутнє. Її сутність міститься в автоматичному перенесенні у майбутній період існувавши у минулому періоді тенденцій розвитку організації, наприклад, темпів і спрямованості зростання виробництва, частки на ринку, рентабельності, чисельності працюючих. Для цього, наприклад, на основі спостережень за 5-10 років будують графік розвитку певного процесу до теперішнього часу, а потім він точно в такому ж вигляді продовжується на наступний період.
Однак цей метод придатний тільки для стабільних, контрольованих умов, які у майбутньому змінюватись не повинні. А це зараз можна зустріти не так часто. Крім того він потребує ретельного вивчення ситуації за довгий період, що потребує зазвичай великих витрат.
Якщо у майбутньому умови діяльності організації очікуються не дуже стабільними, але при цьому зв’язки між подіями все ж проглядаються, для прогнозування можуть використовуватись більш складні методи, в основі яких міститься математичне моделювання.
Так, виходячи із прибутковості якогось вкладання капіталу, перелік факторів, які можуть вплинути на її рівень і вірогідність їх виникнення, можна спрогнозувати загальний обсяг очікуємого доходу.
Розглянуті способи прогнозування складають суть генетичного підходу. За його допомогою на основі знання минулих подій, сучасної ситуації напрямків і темпів її змін, можна намалювати приблизну картину майбутнього.
Однак майбутнє може бути настільки невизначеним, що використання генетичного підходу на практиці недоцільно. В цьому випадку застосовується метод експертних оцінок, який засновано на порівнянні думок спеціалістів відповідних сфер з питання, яке цікавить. Це дозволяє намалювати орієнтовну, хоча і не дуже надійну картину майбутнього (наприклад, вчителі, медики і психологи, спостерігаючи за здібностями дитини в 4-5 класах, можуть визначити, як вона закінчить школу).
Метод експертних оцінок складає основу нормативного підходу до прогнозування. Він безпосередньо надає бачення майбутнього, яке є вихідним моментом для пошуку можливих стратегій по його досягненню.
Докладний опис послідовності передбачених подій, які з певним ступенем вірогідності приведуть до передбаченого стану управління або до можливих наслідків зробленого вибору, називається сценарієм.
Багатоваріантність прогнозів передбачає складання декількох сценаріїв (зазвичай 2-3). Кожен з них, як правило, розробляють у трьох варіантах: оптимістичний, з надією на сприятливі умови в майбутньому; реалістичний, який виходе із нормальних, середніх умов; песимістичний, який передбачає, що справи організації можуть піти зовсім погано.
Наявність трьох варіантів сценарію задає рамки, в яких припустимі відхилення у ході реалізації стратегії, яка основується на реалістичному сценарії.
Крім того багатоваріантність створює основу для творчих дискусій, що дозволяє удосконалювати сам сценарій.