Завдання і запитання.

1. Охарактеризуйте ідеал “красивого життя” Емми Боварі. Яким чином він сформувався? Яке ваше ставлення до цього ідеалу?

2. Чи виправдалися сподівання Емми у подружньому житті? У чому полягає причина її розчарувань?

3. Дайте порівняльну характеристику чоловічих персонажів роману (Шарль, Родольф, Леон). У чому полягала її помилка в кожному з кохань?

4. Як поводиться Емма з дочкою? Як це її характеризує?

5. Що є безпосередньою причиною самогубства Емми? Обгрунтуйте свою відповідь.

Пан Оме. Образ пана Оме – переконливе свідчення непересічної майстерності Флобера-сатирика. Вже вперше представляючи його своїм читачам, автор зазначає, що його обличчя не виражає нічого, окрім самозакоханості, і порівнює його зі щиглем у клітці. Пан Оме претендує на роль іонвільского вільнодумця, ліберала і найпрогресивнішої людини. Він бравує власним атеїзмом і називає себе прибічником “священної справи вісімдесят девятого року”, намагається завжди бути на рівні найновіших досягнень науки.

Проте автор, використовуючи широкий арсенал сатиричних прийомів, доводить безпідставність його самооцінки. Він підсилює фальшивість, штучність і бундючність пафосу риторики аптекаря. Так, розповідаючи про таку просту річ, як умови життя в Іонвілі, пан Оме намагається не стільки розповісти про стан справ, скільки показати себе глибоким експертом у медичних питаннях, і пропонує увазі Емми і Шарля цілу лекцію про закономірності впливу місцевого клімату на здоровя людини. Автор також підкреслює, що “прекрасні слова” пана Оме становлять і в малому, і у великому разючий контраст із його справами. Так звані “наукові праці” аптекаря, покликані щонайменше врятувати усе людство, виявляються на практиці усього тільки посібниками з виготовлення сидру. “Жертвуючи” собою заради “піднесених” ідеалів, фармацевт ніколи не забуває подбати про власні інтереси, завжди знає, в які комітети і комісії слід вступити, не гребує вірнопідданськими листами королю, аби тільки набути впливу у суспільстві і дістати визнання громадської думки.

Найкраще лицемірство пана Оме викриває епізод із сліпим, якого аптекар узявся вилікувати за допомогою мазі власного виробництва. Не варто казати, що з цього для аптекаря нічого, крім ганьби, не вийшло – сліпий так і залишився сліпим. Обурений брехнею фармацевта, він почав розповідати про цей випадок усім мандрівникам, що приїздили до Іонвіля. Це миттєво викликало відповідну реакцію пана Оме: він розпочав газетну компанію проти сліпого, в якій найповніше втілилися його хитромудрість і підступність. Протягом півроку у “Руанському світочі” друкувалися різноманітні статті, в яких сліпий змальовувався як загроза спокою і здоровю добропорядних громадян. Не варто казати, що гору взяв аптекар: нещасного сліпого було засуджено на довічне увязнення у богадільні.

Пан Оме являє собою надзвичайно цікавий тип. По-перше, в ньому багато рис так званого “вченого дурня”, подібного до тих, з яких знущався Дж. Свіфт в образах вчених, які жили на острові Лапута. Він знає і читає усе, але нічого не розуміє у прочитаному, нічого нездатний освоїти органічно. По-друге, для Флобера пан Оме – символ буржуазної самозакоханості й обмеженості. Він – цілковита нездара і відрізняється від Шарля Боварі лише тим, що вміє добре пристосовуватися до потреб часу і вміло на них спекулювати. Останні сторінки роману становлять гіркий іронічний і навіть гротескний панегірик процвітанню пана Оме в Іонвілі. Він має величезну клієнтуру; випускає нову капітальну працю зі статистичними описами Іонвільського кантону, в якій підноситься до філософських узагальнень, до найактуальніших питань сучасності; на власному досвіді впроваджує найсучасніші винаходи в галузі медицини й аптечної справи (він перший носить на собі гідроелектричні ланцюги Пульвермахера і страшенно цим пишається); розробляє проекти надгробного пам’ятника Еммі Боварі. Фінальним акордом та апофеозом цього гімну нездарі-тріумфатору є нагородження пана Оме орденом Почесного легіону. Цей акт, на думку Флобера, має символічне значення. Тільки посередності процвітають у цьому житті, твердить письменник. В образі пана Оме знайшли втілення вся ненависть і презирство романіста до сучасної йому Франції.

“Антиромантизм” Флобера в романі. Ілюзії та реальність, ідеалізм та тверезість постійно боролися в душі Флобера, який намагався виховувати власний дух у суворій дисципліні. На сторінках роману “Пані Боварі” можна знайти чимало підтверджень цього висновку. Мабуть, найкраще флоберівський “антиромантизм” втілюється в епізоді на сільськогосподарській виставці, коли Родольф спокушає Емму Боварі й освідчується їй в коханні. Коханці розмовляють про сердечні справи під час проголошення доповідей про успіхи в аграрному секторі. Флобер навмисно обирає таку ситуацію – нудні й переобтяжені прозаїчними подробицями виступи чиновників і фермерів, їхні лицемірні захоплені промови становлять контрастне тло тому псевдоромантичному маскараду, який розігрує перед Еммою Родольф.

У його поводженні легко помітити цілий набір поз, позичених з другорядних романів. Спочатку він намагається заінтригувати і вразити Емму репутацією чоловіка з лихою славою, далі починає удавати з себе то самотнього героя байронівського типу, то прихильника несамовитих пристрастей. Для цього він послуговується “загальними місцями” романтичної риторики. Для того, щоб спокусити жінку, годиться усе: і скарги на відсутність жінки, здатної зрозуміти його витончену душу, і розмови про “одвічну спорідненість душ”, і теорії про дві моралі – одну для філістерів, іншу для геніїв і митців.

І слова, і теми розмов, і жести, і навіть паузи – результат холодного розрахунку Родольфа. Досвідчений у справах кохання, він уміло враховує “очікування” Емми: він знає, що вона хоче почути і побачити, і розігрує й говорить саме те, чого прагне її душа. Не варто казати, що він досягає своєї мети. Монолог Родольфа припинився. Коханці “дивились одне на одного. Їхні снажні уста тремтіли від жаги; їхні пальці сплелися в томливій знемозі”.

Отже, Флобер у цій сцені вибирає надзвичайно цікавий шлях боротьби з тим, що він називав “романтизмом”. Романіст викриває псевдоромантичні кліше і штампи, показуючи, як на практиці відбувається підміна реальності мрією і до яких наслідків це може призвести. Флобер закликає бути уважнішим, тверезішим під час уживання “піднесених” метафор і образів, бо саме вони можуть несподівано перетворитися на пастку, якщо людині бракує здорового глузду і навичок критичного мислення.

Композиція роману. Песимістичний настрій роману чималою мірою створюється самим стилем оповідання, який є результатом тяжкої боротьби письменника з самим собою у намаганні перемогти власну відразу до вульгарного буржуазного світу, аби поглянути на нього неупереджено. Одна сторінка протягом 5 днів, 5-6 сторінок протягом тижня, 25 сторінок за 6 тижнів, 13 сторінок за 7 тижнів, ціла ніч, проведена у полюванні на єдиний епітет, - ось свідчення напруженості творчих пошуків Флобера. Композиція “Пані Боварі” геніально проста: роман розподіляється на три частини. Кожна частина описує історію загибелі однієї з трьох великих ілюзій Емми (три ілюзії - три частини - три кола пекла): частина І - дитячі роки героїні, виховання в монастирі, шлюб з Шарлем і розчарування в подружньому житті; частина ІІ - ідеальна закоханість в Леона, кохання до Родольфа, зрада коханця; частина ІІІ - кохання до Леона, борги, самогубство. Від кола до кола почуття відрази зростає як у пані Боварі, так і в читача. Складається враження, що скільки б не було таких історій, вони завжди закінчуватимуться однаково: крахом сподівань і подальшим розчаруванням.

Обєктивізм. На окрему увагу заслуговує використання в романі такого відомого принципу флоберівської естетики, як обєктивізм. Письменник свідомо намагається реалізувати його на практиці: багато епізодів подається очима різних персонажів, а не самого автора (наприклад, перша сцена роману, коли Шарль зявляється зі своїм кумедним капелюхом, розповідається від першої особи множини: “ми ”= однокашники Шарля; речі, розмови персонажів або їхні думки відтворюються відсторонено. І все-таки оцінка автором своїх героїв у тексті відчувається. Вона виражається в інший спосіб, ніж у творах Стендаля й Бальзака, які відкрито коментували вчинки героїв, не вважали за необхідне приховувати своє незадоволення або схвалення їхньої поведінки. Флобер намагається уникати такого безпосереднього втручання в текст і дає відчути своє ставлення на рівні підтексту: ледь помітними відтінками в словах автора, добором деталей тощо.

Завдання і запитання.

1. Складіть характеристику образу пана Оме. Яке місце посідає цей персонаж у художньому світі роману “Пані Боварі” ?

2. Які стереотипи романтичного світогляду використовує Родольф, щоб спокусити Емму? Яке нове світло проливає ця сцена на проблему “Флобер і романтизм”?

3. Знайдіть інші приклади вияву флоберівського “антиромантизму” в романі “Пані Боварі” та проаналізуйте їх.

4. Проаналізуйте композицію роману “Пані Боварі”. Яким чином композиційні прийоми сприяють реалізації авторського задуму?

5. Розкрийте зміст поняття “обєктивізм” і проілюструйте свою розповідь прикладами з тексту.

Завдання і запитання до всього роману.

1. “Емма Боварі – це я”, - висловився Флобер. Як ви розумієте його слова?

2. Як Флобер розглядає в романі тему “втрачених ілюзій”? Порівняйте трактування цієї теми в творчості Стендаля, Бальзака і Флобера.

3. Що таке “боваризм”? Чи втратило це поняття актуальність для сучасного життя?

1 Переклад Дм.Паламарчука

1 Переклад М.Лукаша.