Завдання і запитання.

1. Охарактеризуйте світогляд письменника. Які факти його бографії та суспільного життя Франції вплинули на нього?

2. Яким чином повязані погляди Флобера на мистецтво з його світоглядом? Як Флобер розумів ідею “мистецтва заради мистецтва”?

3. У чому полягає новаторство Флобера в жанрі роману?

4. У чому полягала філософія любові і щастя Флобера?

“Пані Боварі”.

Мрія і реальність. Критики одностайно визнають роман Г.Флобера “Пані Боварі” шедевром, одним з найвищих досягнень літератури ХІХ ст. Персонажі й середовище в творі ще прозаїчніші, ніж навіть у Стендаля і Бальзака. Твір цілком виправдовує свою другу назву - “Провінційні звичаї”. Перед читачем проходить низка докладних і вірогідних картин повсякденного життя Нормандії наприкінці 40-х рр. ХІХ ст. Ми маємо в романі повний набір типів, характерних для того часу і місця: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власниця сільського готелю, священик, сусідський землевласник, фермер тощо. Історія кохання та розчарування Емми Боварі може бути взірцем “нецікавого сюжету”: в романі не відбувається ніяких яскравих подій, усе буденне й звичне (“Я малюю сірим по сірому”, - висловився про свій твір письменник). Розвиток почуттів Емми та інших персонажів, вплив на них оточення й середовища письменник вивчає із сумлінністю вченого-природознавця. Докладно розробляє романіст місце дії: ми неначе власними очима бачимо сільські краєвиди й руанські вулиці, інтерєри аптеки, будинків, готелю. Відомо, що Флобер спеціально читав медичні праці, в яких описується отруєння, перед тим як створити відповідну сцену в творі (частина ІІІ, розд. VІІІ). Проте навряд чи цей детальний опис провінційної рутини сам по собі міг перетворити цей роман на одну з “вічних книг”. Причина невмирущої слави твору в іншому: Флобер із небаченою глибиною та драматизмом розкрив той конфлікт між мрією й реальністю, з яким рано чи пізно доводиться зіткнутись усім людям.

Емма Боварі. Життя Емми Боварі, головної героїні флоберівського роману, є варіаціями однієї й тієї самої ситуації: вона створює уявлення про якийсь ідеальний світ, шукає його навколо себе і не може знайти. Гостре розчарування розбиває їй серце, стає причиною відрази до життя. Але цей негативний урок нічому її не навчив: Емміна душа знову й знову починає жити ілюзіями, які приречені загинути під тиском вульгарної реальності.

Емма Руо - дочка фермера. Коли їй виповнюється тринадцять років, батько віддає її до монастиря. Саме там під впливом бульварних романів і формується її ідеальна мрія: дівчина свято вірить, що в майбутньому на неї чекають красиве життя і піднесене кохання. Але, повернувшись додому, Емма бачить навколо себе тільки нудьгу, сірість і порожнечу фермерського побуту. В цей час зявляється Шарль Боварі, який закохується в неї. Емма переконує себе, що шлюб з лікарем і є те райське блаженство, якого шукає її душа. Принаймні після весілля все має бути по-іншому. Як “по-іншому”, вона не знає, але якось барвисто, весело, розкішно. Реальність показує безпідставність цих сподівань. Її чоловік Шарль не має того зовнішнього блиску, який так приваблює Емму. Батьки не дали йому гідного виховання, а швидше зіпсували його своїми суперечливими виховними методами. Він поганий лікар, нудний чоловік, йому бракує таланту, уяви, глибини почуттів, навіть розуму. “Важкодум з товстими пальцями”, - називає його Емма. Звичайно, у нього чимало й позитивних якостей, особливо для подружнього життя. Він самовіддано кохає Емму (до речі, це єдина людина в романі, яка справді кохає її), є ніжним батьком, шанобливим сином. Він не злий, спокійний, терпимий до Емміних примх. Одне слово, це типова пересічна людина, яких більшість у будь-якому суспільстві, але зовсім не той тип чоловіка, якого сподівалася Емма. Вона дуже швидко починає нудьгувати з ним. І її мрії про щасливе подружнє життя виявляються химерою.

Розчарована Емма спочатку підсвідомо (перша ідеальна закоханість у Леона), а потім на практиці зраджує Шарлю. Вона сподівається, що бодай коханець буде на рівні її мрії, але знову помиляється. Першим її коханцем стає Родольф. Це егоїстичний самець, який дивиться на жінок тільки як на розвагу. Він не сумнівається , що легко зуміє завоювати Емміне серце. Родольф усе правильно розраховує. Дивлячись на те, як Емма нудьгує з Шарлем, він каже собі: “ По-моєму, він дуже дурний… І набрид їй, це певно. Під нігтями чорно, по три дні не голиться… Поки він їздить по тих хворих, жінка сидить і штопає йому шкарпетки. А як же це нудно! А як би хотілося жити в великому місті, танцювати щовечора польку! Біднесенька! Душа в неї аж бринить за коханням. Їй без цього – як рибі без води. Два-три компліменти – і вона буде молитися на тебе”¹. У коханні Родольфа до Емми немає нічого романтичного, піднесеного, а є тільки пошук нових тілесних насолод. Він закохує її в себе за допомогою дешевої риторики, але Емма не відчуває фальші його слів - відраза до Шарля штовхає її в обійми цього цинічного дон-жуана. Певна річ, вона малює собі інший, ідеальний, образ родольфового кохання до себе. Еммі здається, що він палає могутньою пристрастю, готовий пожертвувати задля неї своїм спокоєм, гаманцем, навіть життям. Від Родольфа вона чекає широких і вражаючих жестів (наприклад, втеча з ним за кордон її влаштувала б). Не варто казати, що її обранець - чоловік зовсім іншого типу, ніж той, яким вона його собі уявляє, і результатом її чергового розчарування є жорстокий нервовий зрив.

Другий коханець Емми Леон - повна протилежність Родольфу. Це юнак, який приваблює її своєю шанобливістю, слухняністю, чистотою, недосвідченістю в сердечних справах (автор не забуває показати, що така її оцінка дуже далека від дійсності). Ось хто буде обожнювати її - це стане нагородою за всі її страждання. Завдяки Родольфу вона відчула смак до тілесних насолод і навчає цього Леона. З ним вона ніби повністю втілює свою мрію. Коханці живуть “красиво”: ходять по ресторанах, виїздять на прогулянки на човнах, розмовляють про вічне. ”То були захоплюючі, розкішні, неповторні дні – справжній медовий місяць”. Проте це щастя - лише видимість. Реальність знову готує Еммі нищівний удар, цього разу смертельний. Леон виявляється слабкою людиною: йому обіцяють посаду старшого діловода з умовою, що він більше не зустрічатиметься з коханкою, і той погоджується. Коханка коханкою, а карєра є карєрою. До того ж, Емма починає лякати його нестриманістю своїх примх. Її також обтяжують фінансові проблеми. Рай Емми коштує надто дорого., вона дуже багато заборгувала. Це стає причиною арешту і розпродажу майна родини Боварі. Спроби Емми дістати гроші не мали успіху. Вони завдали їй тільки додаткових страждань: нотаріус Гільомен, користуючись із безпорадності Емми, хоче, щоб вона стала його коханкою. Мрії Емми розвіюються, мов туман, і вона вбиває себе.

Не випадково життя Емми Боварі, ота чарівна фантасмагорія життя серця, закінчується так трагічно. Це цілком співзвучно песимістичній філософії Флобера. “Емма Боварі - це я”, - сказав якось письменник. Висловившись таким чином, Флобер мав на увазі, зокрема, що його героїня втілює саме ті людські риси, з якими він безупинно боровся в собі: “невихованість” почуттів, мрійливість, прагнення екзотичного, - одне слово, романтизм. Власний роман для нього - своєрідна спроба вилікуватися від цієї хвороби. Французькі літературні критики навіть відшукали назву для неї - “боваризм”. Це бажання людини “уявити себе іншою, ніж вона є насправді”. Емму не влаштовує просте земне щастя, повязане з піклуванням про дочку, дім, чоловіка. Вона прагне, як їй здається, високої поезії, але то тільки самоомана, ілюзія. Правильною поведінкою, на думку Флобера, мусить бути свідома відмова від ілюзій. Тільки в такий спосіб мудра людина може врятуватися від вульгарності світу і здобути собі спокій.

Проте поданий вислів не можна тлумачити як цілковите ототожнення автора зі своєю героїнею. Взагалі, його ставлення до неї суперечливе. Багато в чому він міг бути з нею солідарним. Наприклад, Флобер, як і його героїня, ненавидів вульгарність, меркантилізм, приземленість французьких буржуа (у флоберівському розумінні цього поняття). Це презирство відчувається в кожній літері роману, в тому, як автор описує середовище, в якому змушена жити Емма і якому вона кидає виклик. Незважаючи на це, пані Боварі в жодному разі не може бути другим “я” Флобера, тому що вона, хоча й бунтує проти буржуазності світу, сама не менш буржуазна, ніж інші герої твору. Буржуазними є самі форми її бунту. Піднесені мрії Емми про кохання обовязково перетворюються на банальний адюльтер, а ідеал “красивого життя” - на тривіальний культ комфорту. Романіст зображує її надто плотською, матеріалістичною, егоїстичною, самозакоханою. Емма не вміє оцінити жертовності Шарля, зовсім не цікавиться долею своєї дитини, марнославна (саме з цих причин вона спонукає Шарля зробити невдалу операцію на нозі Іпполіта). Саме ця двозначність підходу Флобера до зображення образу Емми сприяє тому, що її історія набуває загальнолюдського звучання. Героїня перетворюється на такого собі сучасного Дон-Кіхота: як і хитромудрий ідальго Сервантеса, вона прагне будувати своє життя відповідно до своєї мрії і, як і він, зазнає жорстокої поразки.