2. Аналіз наявності, складу і динаміки джерел формування капіталу

Поряд з аналізом структури активів для оцінки фінансового стану підприємства необхідним є аналіз структури пасивів, тобто джерел власних і залучених коштів, вкладених в майно. Співвідношення цих джерел визначає перспективи розвитку суб’єкта господарювання.

При аналізі джерел фінансових ресурсів, їх динаміки структури слід мати на увазі, що оцінка структури джерел здійснюється як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації. У відповідності з цим різними є підходи до аналізу. Так, зовнішні користувачі (банки, постачальники та інші) оцінюють зміни частки власних коштів підприємства в загальній сумі джерел фінансування з точки зору фінансового ризику при укладанні угод; ризик зростає із зміною частки власних джерел коштів.

Внутрішній аналіз структури майна пов’язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. Основними критеріями вибору виступають ступінь ризику, ціна того чи іншого джерела фінансування, умови залучення позикових коштів, терміни сплати боргу, можливі напрямки використання та ряд інших.

Як вже зазначалося, капітал будь-якого підприємства може бути представлений двома складовими: власними і залученими коштами.

Власний капітал складається з двох складових: інвестованого капіталу, тобто капіталу, вкладеного власниками в підприємство, і накопиченого капіталу, тобто створеного на підприємстві крім того, що був спочатку авансований власниками.

Інвестований капітал включає номінальну вартість простих та привілейованих акцій, а також додатково сплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. Перша складова інвестованого капіталу відображена в балансі підприємства статутним капіталом, друга – додатковим капіталом (в частині отриманого емісійного доходу).

Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, які виникають в результаті розподілення чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, фонд накопичення

Теоретично величина власного капіталу характеризується показником чистих активів. Досить часто при визначеній вартості чистого майна (або чистих активів) виникає питання про включення до складу активів, що приймаються до розрахунку, нематеріальних активів. Відома практика фінансового аналізу зарубіжних країн, яка передбачала виключення даної статті з розрахунку величини чистого майна.

Враховуючи те, що нематеріальні активи відносяться до числа тих статей балансу, викривлення реальної величини яких є найбільш розповсюдженим у вітчизняній практиці, рекомендують при визначенні величини чисти активів до розрахунку включати тільки ті нематеріальні активи, які безпосередньо використовуються і приносять дохід; є документальне підтвердження витрат, пов’язаних з їх придбанням або створенням; право на користування нематеріальним активом має бути підтверджено відповідним документом.

Визначення величини чистих активів (власного капіталу) має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення. На основі показника вартості чистих активів оцінюється структура капіталу (співвідношення власних і залучених коштів). Зниження частки власного капіталу погіршує кредитоспроможність підприємства. Крім того, враховуючи, що показник власного і залученого капіталу використовується для розрахунку рентабельності вкладень в підприємство, завищення обсягу зобов’язань в сукупних пасивах негативно вплине на об’єктивність показників, що характеризують ціну сукупного капіталу та окремих його джерел.

Підприємство в практиці фінансування своєї діяльності крім власного використовує ще й залучений капітал.

Залучені кошти являють собою правові і господарські зобов’язання підприємства перед третіми особами.

Величина залучених коштів характеризує можливе майбутнє вилучення коштів підприємства, пов’язане з раніше прийнятими зобов’язаннями.

В залежності від ступеня строковості залучені кошти поділяються на: довгострокові та короткострокові.

До довгострокових зобов’язань належать всі форми функціонуючого на підприємстві залученого капіталу із строком його використання більше одного року.

До короткострокових зобов’язань відносяться всі форми залученого на позиковій основі капіталу із терміном його використання до одного року.

Основні відмінності між власним і залученим капіталом визначаються наступними критеріями:

• пріоритетністю прав;

• механізмом нарахування витрат;

• характером зворотнього грошового потоку;

• ступінню визначеності отримання грошової суми;

• датою отримання грошових сум.

Пріоритетними правами володіють кредитори (звідси логіка визначення власного капіталу за залишковим принципом).

Виплати власникам капіталу у формі відсотків та дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, в той час, як плата відсотків за залучений капітал здійснюється за рахунок витрат (собівартості), і відповідно до укладу оподаткованої бази по прибутку не входить, в результаті цього підприємство отримує податкову економію.

По залученому капіталу зворотній грошовій потік з платежами по його обслуговуванню включає й повернення сум основного боргу, по власному капіталу зворотний грошовий потік включає лише платіж відсотків та дивідендів власникам. Це визначає більшу безпеку використання власного капіталу з позиції забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості підприємства, що стимулює його готовність йти на формування більш вагомої величини цього капіталу.

Величина сум, що сплачуються кредиторам, звичайно фіксується і визначається або конкретною грошовою сумою, або початковою чи номінальною сумою плюс сума відсотків, яка виступає платою за кредит. Величина ж дивідендів (якщо в якості власного виступає акціонерний капітал) визначається сумою отриманого чистого прибутку, дивідендною політикою, наявністю грошових коштів, величиною чистих активів та іншими факторами.

Дата погашення боргових зобов’язань наперед відома, в той час, як сам факт наявності стандартного капіталу не вказує на те, що у підприємства є зобов’язання перед власниками по виплаті їм дивідендів.