Закони філософії.

Закон – об’єктивний, істотний, необхідний, сталий зв’язок або відношення між явищами. Закон виражає зв’язки між сутностями. Закони – результати пізнавальної діяльності.

Закони поділяються на:

• Закони природи – діють стихійно (вічні);

• Закони суспільства – діють усвідомлене, цілеспрямоване (зміни).

Також існують закони науки, суспільств, філософські закони:

• Закон єдності та боротьби протилежностей – пояснює джерело руху й розвитку, внутрішніх та минулих внутрішніх змін. Все в світі існує у відношенні тотожності й відмінні. Крайнім виразом відміни є протилежність. Відносини протилежностей по суті суперечливі. Протилежності – сторони, які водночас і передбачають і виключають один одного. Будь-яка система – система єдності протилежностей, це виступає джерелом змін у розвитку. Види протилежностей: внутрішні-зовнішні, суттєві-несуттєві, основні-неосновні, антагоністичні-неантогоністичні.

• Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін – розкриває механізм змін й форм, у якій зміни відбуваються. Зміни відбуваються у вигляді стрибка. Стрибки бувають: шляхом вибуху, шляхом переходу від однієї якості до іншої. Цей закон розкривається через такі категорії: якість, кількість, міра. Якість – відносно стійка визначеність предмета, яка дозволяє при змінах залишатись сама собою. Якість проявляється через властивості (виявлення якості в певних рисах). Кількість – якість в її просторово-часовому аспекті. Це все, що вимірюється. Якості без кількості не існує, зі зміною якості змінюється кількість і навпаки. Межі, в яких взаємодіють кількість і якість називають міра.

• Закон заперечення заперечень – відповідає на запитання чи є якась спрямованість у нескінченій зміні чи все відбувається хаотично, чи все відкидається з попереднього етапу розвитку чи щось залишається від нього. Категорія заперечення – певний момент в процесі розвитку, який виражає діалектичний зв’язок двох послідовних стадій. Г.Гегель формулює заперечення у трьох тріод (теза, антитеза, синтез). Існує метафізичне заперечення (просте знищення чогось) та діалектичне (зберігає із попереднього ті елементи та фактори, які забезпечують подальший розвиток). Тенденція до розвитку – подвійне заперечення. Будь-які попередні етапи безслідно не зникають.