Основні форми матерії.

Простір і час. Це основні форми (властивості, характеристики) матеріального світу, матеріального сущого. Саме вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття (буття Бога, чисел, цінностей).

Оскільки категорії не можна визначити через підведення під більш загальні поняття, то їхній зміст розкривають через вичленення суттєвих моментів (структур), з яких вони складаються.

Поняття „простір” схоплює 2 фундаментальні риси матеріального сущого – його протяжність і місце серед інших сущих.

Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності – довжина, широта і висота. Вони визначають величину, розмір предмета.

Місце – це просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів. У цьому аспекті простір постає як середовище, утворене відношенням речей. Завдавши розмір тіла і вказавши його місце в середовищі, визначають його просторові характеристики.

Час також відображає 2 фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій.

Тривалість аналогічна протилежності. Вона схоплює продовження одного і того ж. Тривалість – це фази одного і того ж (тривалість дня, існування землі). У ній розрізняють фази (моменти) – сучасність, минуле й майбутнє.

Черговість вказує на місце подій серед інших подій в часовому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає в тому, що простір визначають через час і навпаки.

У розумінні простору і часу співіснують дві традиції – натуралістична і культурологічна. Натуралістична традиція розглядає простір і час як визначення (властивості, характеристики, форми) речей самої природи (при цьому природа зводиться до неживої матерії), а науками, що визначають просторово-часові властивості матерії, вважають геометрію та фізику.

Культурологічна традиція, навпаки, пов’язує розуміння простору і часу з практичною діяльністю людини (з культурою). Тут розвиток уявлень про простір і час розглядається в тісному зв’язку з розвитком культури. Час в традиційному суспільстві – цикл сільськогосподарських робіт. Простір мислився в культурних визначеннях – наш, упорядкований, і чужий, варварський. Вихідним у розумінні простору і часу в цієї традиції є практика і культура, а не фізика (натура).

Суперечність цих 2-х традицій є нездоланною, вона характеризує суперечливе єство категорій, які поєднують об’єктивні властивості речей і суб’єктивні форми мислення, визначені культурою.

Соціальний простір та час. Соціальна матерія – це все те, що людина перетворює в предмети людського користування. Соціальна матерія пов’язана з природою: побут, корисні копалини Землі. Соціальний рух – наприклад, кудись подорожувати поїздом, літаком тощо. Соціальні форми характеризують відносини людини зі світом.

Рух та його форми: рух і розвиток, рух і спокій.

Рух – будь-яка зміна матеріальних предметів, спосіб існування матерії. Не існує матерії без руху і руху без матерії.

Рух і розвиток. Є п’ять форм руху матерії: механічна, фізична, хімічна, біологічна та соціальна. Всі форми матерії виникають відповідно до субординації: спочатку виникла механіка, потім фізика й так далі. Вища форма матерії може виникнути лише на підставі попередньої. Між формами руху є ієрархічність. Вища форма – соціальна. Нижча форма не може пояснити вищу форму, а вища – може.

Рух і спокій. Вся матерія в цілому рухається, але рух в різних системах буває різним. Якщо рух збалансований, то предмет знаходиться у спокої. Спокій – рух предмету в рівновазі. Рух – абсолютний, спокій –відносний.