Категорії бувають:

• Одиничне (індивідуальне) – визначене, обмежене в просторі та часі тіло, річ, система речей в їх відношенні як до самих себе, так і до світу в цілому. Одиничне – межа кількісного поділу даного утворення, визначеність у межах певної матеріальної системи. Все, що оточує людину, існує як одиничне, все розглядається у співвідношенні з іншими одиницями, тобто входить в ціле (загальне).

• Загальне – відображення об’єктивної єдності різноманітних явищ природи та суспільства. В природі загального як такого немає. Загальне не може існувати окремо від одиничного. З іншої сторони будь-яке одиничне входить в систему (загальне). В цьому проявляється єдність загального та індивідуального.

• Особливе – єдність загального та одиничного (індивідуального) (походження поняття “особа”).

Сутність та явище.

Сутністю називають внутрішню основу предмету, яка містить в собі їх основні, необхідні характеристики. Сутність – внутрішня закономірність предмету, основа його існування. Сутність завжди проявляється (набирає зовнішності), а явище завжди суттєве. Сутність не проявляється повністю. Кожне явище по-різному відноситься до сутності. Пізнання дійсності завжди починається з явища. В пізнанні процес проходить від явища до сутності, процес пізнання – безкінечний.

Причинність.

Причинність – це певний тип відношень між речами. Речі можуть співіснувати – книга лежить поряд з вікном. Вони можуть вступати у зв’язок – місяць і Земля притягуються, а можуть і спричиняти, детермінувати одна одну. Причинність – породження, зумовленість однією річчю (подією) іншої речі (події).

Річ, що викликала, зумовила іншу річ (чи подію), називається причиною. Та, що виникла, наслідком (дією). Вважають, що причина передує в часі наслідку (дії).

Категорія причинності сформувалася в процесі практичної діяльності.

Вчення про причинність іноді називають детермінізмом (лат. Determinatio- визначаю), проблемами якого переймалися всі філософи.

Категоріальна модель “причина - наслідок”, за якою намагаються опанувати зв’язки речей і явищ природи, спрощує і схематизує ці зв’язки. Причинно-наслідкові зв’язки мають розгалуження. Якщо причина має рушійну силу в собі, то привід – зовнішнє співпадання закономірностей. Була б причина, а привід знайдеться.

Різним онтологічним сферам буття відповідають різні типи детермінацій. Так, модель “причина-наслідок” найбільш адекватно відтворює детермінацію речей і процесів у неживій природі. Поведінка живих істот краще описується цільовою детермінацією (інстинкти).

Сфера соціального буття ґрунтується на детермінації, основою якої є мотиви.

В інших сферах буття детермінація набуває іншого характеру. У сфері фігур і чисел вона виступає як функціональна залежність.

Необхідність та випадковість.

Необхідність(закономірність) – те, що в даних умовах не може не відбутись й відбувається. Випадковість – те, що не може відбутись, але відбувається. У випадковості проявляються також певні закономірності. Необхідність і випадковість – це дві сторони дійсності.

Можливість та дійсність.

Можливість – те, що виникає на основі об’єктивних закономірностей, але ще не здійснилось (нестала дійсністю). Можливість – потенційна дійсність. В широкому розумінні дійсність – весь існуючий світ, все що реально існує. Дійсність реалізує можливість.

Основні категорії онтології.

Субстанція.

Категорія субстанція була провідною в онтології Нового часу. Субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Будучи першопричиною, субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів – Бог. Так розуміли субстанцію раціоналісти Нового часу (Декарт, Спіноза, Вольф).

В філософії існують більш конкретні визначення „субстанції”:

- незмінна основа мінливих явищ (наприклад, атоми Демокріта, монади Лейбніца, речовина (матерія) матеріалістів ХУІІ-ХУІІІ ст.);

- субстрат як носій певних властивостей, те, що зв’язує властивості в щось єдине (тіло, річ, речовина).

У європейській філософії існують субстанційні та несубстанційні концепції (моделі світу). До несубстанційних відносять вогонь Геракліта, вічне становлення Ніцше, творчий порив Бергсона, екзистенцію. Однак панівне місце посідала саме субстанційна модель. Однозначної відповіді на питання, чому саме ця модель була панівною, немає. На думку деяких дослідників, субстанційна модель зумовлена структурою індоєвропейських мов. Сучасні філософсько-лінгвістичні дослідження свідчать, що мова суттєво впливає на спосіб сприймання світу. Вона мовби показує, як сприймати світ (як його членувати й упорядковувати).

Сучасна філософія загалом тяжіє до несубстанційної моделі світу. Світ, за висловом Л.Вітгенштейна, - це сукупність фактів.