34.Грошові агрегати — види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.

Грошові агрегати це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.[1]

Відповідно до методологічних правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу:

M0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.

М1 грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті.

М2 грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити.

М3 (грошова маса) — грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

36.Ри́нкова еконо́міка — вид організації економіки, за якого продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Довільна система, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.

Отже, механізм регулювання ринкової економіки — це спосіб її організації і забезпечення ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів, посередництвом якого реалізуються економічні інтереси суб'єктів ринку.

Ринкова економіка ґрунтується на принципах:

вільного підприємництва;

панування приватної власності на ресурси;

ринкового ціноутворення;

договірних відносин між суб'єктами ведення господарства;

обмеженого втручання держави в господарську діяльність

Сучасна вітчизняна економіка перебуває в процесі поступового перехід до ринкових відносин. Відбуваються поступове звільнення від наслідків командно-адміністративних методів регуляції й становлення нових ринкових відносин

Основними передумовами переходу до ринкової економіки є:

роздержавлення й приватизація, створення приватної власності на економічні ресурси;

воля підприємництва й вибору;

створення розвиненої грошово-кредитної системи;

формування достатнє ємного ринку товарів і послуг.

40.Головна мета державного регулювання. Ринок — це механізм, що сам налагоджується і встановлює рівновагу в економічній системи. Проте окремі періоди розвитку економіки можуть супроводжуватись високим рівнем безробіття і непомірною інфляцією. Найсильніше інфляція і безробіття впливають на рівень життя в період економічних криз, тому політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна визначити як діяльність держави щодо утримання промислових циклів. Згідно із загальними рекомендаціями для проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки, щоб стимулювати витрати приватного сектору в період великого безробіття і, відповідно, скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб зменшити витрати приватного сектору в періоди інфляції.

Для реалізації складних економічних завдань держава використовує такі напрями діяльності:

- фіскальна і грошова політика як сукупність заходів, спрямованих на регулювання економічних процесів у країні;

- соціальна політика і політика регулювання доходів як сукупність заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих соціальних груп населення;

- зовнішньоекономічна політика як сукупність заходів, спрямованих на розвиток і регулювання торгових й інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.

Механізм реалізації функцій держави є різноманітним у просторі й часі функціонування економіки. Він якісно відрізняється в період становлення, формування ринкової економіки та в умовах функціонування сформованої, добре відрегульованої економіки.

Головною метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. З цього випливають конкретні завдання, без виконання яких головної мети досягти не можна. Ці конкретні цілі, до яких належать також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, поліпшення стану довкілля та ін., нерозривно пов’язані з об’єктами державного регулювання економіки.

Названі цілі хоч і неоднакові за значенням та масштабами, але перебувають у тісному взаємозв’язку. Частіше за все одну мету не можна поставити та досягти її незалежно від інших.

Об’єкти, суб’єкти та головні важелі державного регулювання економіки. На підставі досвіду розвинутих країн українські вчені-економісти сформулювали головні напрями та інструменти державного регулювання економіки. У процесі ринкової трансформації економіки України найдоцільнішим є використання на практиці таких інструментів державного регулювання, як фіскальна політика, грошово-кредитна політика НБУ, інвестиційна політика, регулювання цін і валютного курсу, державні замовлення (контракти).

Нагадаємо, що головні елементи механізму державного регулювання економіки описують терміни: суб’єкт, об’єкт, методи і засоби.

Суб’єкти — це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галузеві та регіональні інтереси. Це — наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об’єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів тощо. Виразниками соціально-економічних, культурних, екологічних, регіональних інтересів є також політичні партії. Наймогутніші виразники господарських інтересів — це спілки підприємців та профспілки. Вони реалізують власні концепції соціально-економічної політики, намагаючись максимально вплинути на державну економічну політику.

Виконавцями господарських інтересів держави є органи державної та місцевої влади, а також Національний банк.

Об’єкти державного регулювання економіки — це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх вирішення конче потрібне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності.

Об’єктами державного регулювання економіки прийнято вважати: економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепідготовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв’язки.

Методи державного регулювання економіки. Держава через законодавчі та виконавчі органи намагається впливати на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

43.Ри́нкова рівнова́га (market equilibrium) — це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку збігаються і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту. Аналіз взаємодії попиту і пропозиції (мал.) показує, що:

надлишок товару знижує ціну;

дефіцит товару підвищує ціну;

за ціни рівноваги не існує причин для її зміни.

Існують ситуації, коли держава втручається у процес встановлення рівноважної ціни на ринку і вводить контроль за цінами шляхом встановлення цінової «стелі» або «підлоги».

Цінова «стеля» — це максимальний рівень ціни, за якого дозволяється продавати певний товар. Ця ціна є завжди нижчою за рівноважну, тому на ринку відчувається постійний дефіцит товару. Це призводить до виникнення «чорного» ринку, знижує ініціативу продавців збільшувати у майбутньому пропозицію товару, капітал поступово починає переміщуватися у інші сфери діяльності.

Цінова «підлога» — це мінімальний рівень ціни, за якої дозволяється продавати той чи інший товар. Він завжди знаходиться вище рівня рівноваги, що призводить до виникнення стійкого надлишку товару і, як відповідь, до того ж «чорного» ринку.

Ринкова рівновага не є завжди сталою. Зміна під впливом нецінових факторів попиту, пропозиції чи обох одразу призводить до виникнення нового стану рівноваги. При цьому нові рівноважні ціна і обсяг можуть як зростати, так і зменшуватися в одному чи в протилежних напрямках.

44.Еластичність – це поняття, яке застосовується для визначення реагування однієї змінної на зміну іншої (наприклад, величина попиту на зміну ціни і т.д.), відсоток, на який змінюється одна змінна у відповідь на один відсоток зміни іншої змінної.

Підвищення ціни на товар спричиняє зменшення попиту на нього і збільшення його пропозиції. Зниження ціни супро­воджується протилежними наслідками: попит на товар збільшуєтеся, йогo пропозиція зменшується. Проте для всебічного вивчення економічних процесів урахування даної загальної закономірності є недостатнім, оскільки різні товари по-різному реагують на зміну ціни. Скажімо, якщо ціна на молоко зросте у два рази, то попит на молоко зменшиться. Але якщо у два рази зросте ціна на пляшку "кока-коли", то попит зменшиться значно більше, ніж у випадку з молоком. Це пояснюється тим, що людям легше обійтися без "кока-коли", яка має багато замінників, ніж без мо­лока, замінників у якого мало. Коли зростає ціна на сіль, покупці все одно купу­ють стільки солі, скільки потрібно, й попит майже не змінюється, якщо ж дорож­чають квитки на літак, попит на цей вид транспорту різко знижується, і населен­ня користується дешевшим видом транспорту, наприклад залізничним.

Відношення відсотка зміни попиту на товар до відсотка зміни ціни називають еластичністю попиту за ціною. Цей показник характеризує ступінь реагування по­купців на зміну ціни і позначається через E(d)

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ = відсоток зміни величини попиту на товар / вдсоток зміни ціни товару.

Зауважимо, що еластичність попиту завжди має від'ємне значення. Знак "мінус" підкреслює обернену залежність між ціною і величиною попиту. Економісти зазвичай опускають знак "мінус" і звертають увагу лише на абсолютне значення еластичності попиту за ціною.

Для вимірювання еластичності по­питу за ціною найчастіше застосовується концепція дугової еластичності попиту.

Дугова еластичність попиту харак­теризує відносну зміну величини попиту, зумовлену відносною зміною ціни на певній частині кривої попиту, тобто на дузі.

Відносна зміна у величині попиту ви­значається діленням фактичної різниці у величинах попиту, що спостерігається на відрізку між точками А і В — (Q₂—Q1), на середнє значення між двома величинами попиту, що відповідають цим точкам – (Q₂₊ Q₁ /2). Аналогічно відносна зміна в ціні визначається діленням фактичної різниці в цінах, що спостерігається на відрізку між двома точками А і B—(P2-P1), на середнє значення ціни, що відповідає цим точкам, — (Р2-Р1/2).

Дугова еластичність попиту = фактична різниця у величині попиту/середнє значення величини попиту/фактична різниця в ціні/середнє значення ціни/

Наприклад, ціна підвищилася від 4 до 5 грошових одиниць, що спричинило зменшення величини попиту на товар від 50 до 30 умовних одиниць:

E(d)=30-50/30+50/5-4/5+4=-2,25

Залежно від абсолютного значення розрізняють п'ять видів еластичності попиту.

1. E_d > 1, попит еластичний.

Відносна зміна у величині попиту є більшою за відносну зміну ціни

% Q_d>% P.

2.| E_d\ < 1, попит нееластичний.

Відносна зміна у величині попиту є меншою за відносну зміну ціни .

% Q_d<% P.

3.| E_d\ = 1, попит одинично-еластичний.

Відносна зміна у величині попиту дорівнює відносній зміні ціни .

4. \E_d\ = 0, попит абсолютно нееластичний.

5. \Еd\ = ~ , попит безмежно – еластичний.

Величина попиту абсолютно не залежить від відносної зміни ціни . Крива попиту набирає вигляду вертикальної прямої. Це можливо в тому випадку, коли покупці вирішують: "Купуватимемо цей товар за будь-якої ціни". Однак наші фінансові ресурси обмежені,тому абсолютно нееластичний попит є теоре­тичним випадком.

Відносна зміна ціни зумовлює відносно безмежну зміну величини попиту .

% P=∞% Q_d.

Дугова еластичність попиту дає змогу визначити "середню" еластичність на дузі кривої попиту. Однак крива попиту має різну еластичність у кожній своїй ча­стині. Тому для точного визначення еластичності попиту використовують концепцію точкової ела­стичності попиту.

Точкова еластичність попиту характеризує відносну зміну величини попиту, обу­мовлену відносною зміною ціни в характерній точці кривої попиту. Для визначення точкової еластичності попиту застосовують формулу:

E_d в точці А = ОР / РТ,

де О — початок координат; Р - ціна і в характерній точці; Т — точка перетину кривої попиту з віссю ціни.

Точкова еластичність попиту демон­струє всі види еластичності попиту.