Племена та мезолітичні області

Озброєнні луками й стрілами та досконалими вкладишевими і кістяними знаряддями праці, первісні люди в мезолітичну епоху розселилися на значній території земної кулі. Важливою особливістю пам'яток мезоліту є існування досить значних груп, близьких між собою і розташованих на певних сусідніх територіях. Вони належали спорідненому населенню - племенам. Племена утворювалися саме в цю епоху з об'єднання найбільш споріднених родових колективів. Такі території з близькими між собою пам'ятками називаються мезолітичними етнокультурними областями, різними як за розмірами, так і за часом їх існування. Кожна з них у свою чергу поділяється на менші райони - невеликі мезолітичні культури, які складалися, як з окремих племен, так і з невеликих груп. Чітку межу між такими областями провести досить складно, а то й зовсім неможливо, оскільки вони ніколи не були стабільними в умовах значної рухливості мезолітичного населення. У Східній Європі дослідники виділяють три основні мезолітичні області - Південноруську, Західноруську і Волго-Окську. Західноруська та Волго-Окська області мають багато спільного в характері пам'яток, інколи їх об'єднують в одну Середньоруську. Вперше питання про культурно-хронологічний поділ мезолітичної пори на території колишнього СРСР було поставлене П.П.Єфименком ще у 1924 році, а на території України - М.Я.Рудинським у 1928 р. Детальніше воно було розроблене М.В.Воєводським, який виділяє на теренах Східної Європи Свідерську, Кримську і Деснянську культурні області. В Кримській області виділяється Шан-Кобинська, більш рання, та Мурзак-Кобинська, більш пізня,культури (Воєводський, 1950). Згодом культурно-територіальний поділ мезолітичної пори на території України був доповнений і деталізований виділенням кількох нових груп - Донецької і Надпорозької (Формозов, 1959); Волинсько-Донецької, Приазовсько-Кримської (Телєгін, 1966) та Причорноморської (Станко, 1966). Тепер на підставі існуючих джерел в межах України виділено окремі групи мезолітичних пам'яток - Кримську, Степову Причорноморську, Дніпро-Донську і групу пам'яток на Волині, що тяжіють до Свідерської культури на території Польщі. Розглянемо більш предметно ці групи. Кримська група займає територію Кримського півострова та Приазов'я. В Криму нараховується понад 15 мезолітичних стоянок, розміщених переважно в печерах, гротах та навісах. До цих пам'яток належать Шан-Коба, Мурзак-Коба, Фатьма-Коба, Заміль-Коба, Таш-Аїр, Буран-Кая, Сюрень II, Кара-Коба тощо. Крім печерних, відомі також стоянки на Яйлах. В Криму досліджено і кілька мезолітичних поховань. Хронологічно Кримська група поділяється на два етапи - ранній і пізній, що синхронні періодам Азіль і Тарденуаз у Західній Європі. Однією зі стоянок, що дала важливі матеріали для вивчення мезоліту Криму, є багатошарова стоянка Шан-Коба на березі струмка Кубалар-Су, що впадає в Байдарську долину. У печері Фатьма-Коба виявлене поховання, яке знаходилось у спеціально зробленому заглибленні і було закладене зверху камінцем. Покійник лежав на правому боці. У гроті Мурзак-Коба виявлене парне поховання. Один кістяк належить жінці 20-25 років, другий - чоловікові 40-50 років. Покійники лежали на спині головами на схід. Антропологічно поховані належали до кроманьйонського типу. На обох руках жіночого кістяка дві останні фаланги мізинців були ампутовані ще в дитинстві. Цей факт свідчить про існування у мезоліті Криму обряду відтинання пальців, який ще до недавнього часу зустрічався у відсталих народів - бушменів, аборигенів Австралії тощо. Степова Причорноморська група займає Північно-Західне Причорномор'я від пониззя Дунаю до правого берега Дніпра. Тут нараховується близько 50 місцезнаходжень, які поділяються на два хронологічні етапи - ранній і пізній. У ранньому мезоліті тут виявлено два локальних варіанти цієї культури: Білоліський - у південних приморських районах та Анетівський - у середній течії Південного Бугу. В період пізнього мезоліту складається Гребенківська культура. Стоянка розташована біля с. Гребеники Одеської області, на схилах балки лівої притоки Дністра. Під час розкопок тут виявлено 2500 виробів з кременю, в тому числі 70 нуклеусів, 250 різних знарядь праці, 700 відщепів. Матеріали мезолітичних стоянок цієї групи за набором знарядь та їхнім співвідношенням значно відрізняються від знахідок у Криму. Особливо ця різниця помітна на крем'яних матеріалах пізньомезолітичного часу. Якщо в Криму на стоянках зустрічається багато різних за формою та розміром трапецій, трикутників, сегментів, то в Північно-Західному Причорномор'ї є лише трапеції, переважно різнобічних форм. Тут майже немає пластинок з виїмками, які в Криму становлять досить великий відсоток. Дніпро-Донецька група охоплює велику територію Середнього Подніпров'я, Полісся і частину лісостепового Лівобережжя України. Майже всі мезолітичні стоянки Дніпро-Донецької групи розташовані на дюнах. Волинська група представлена стоянками, в матеріалах яких помітні впливи з боку Свідерської культури. Отже, найбільшою є Південно-Руська область, що охоплює зону Східної Європи від Дунаю до Уралу, включаючи Крим і Кавказ, в тому числі і гірські райони. Характерною особливістю цієї області є наявність у кремінному інвентарі значної кількості мікролітів-вкладишів від кістяних наконечників дротиків, гарпунів, в тому числі й геометричних форм. Краще за інші вивчена група мезолітичних стоянок гірського Криму, які належать, як до Азільської, так і до Тарденуазької пори. Разом з мезолітом Кавказу вони становлять досить виразну групу пам'яток, що за характером кремінного інвентаря подібна до таких же пам'яток Східного Середземномор'я. Кримські мезолітичні стоянки характеризуються наявністю значної кількості геометричних мікролітів-трапецій, сегментів, трикутників, пластинок із затупленим краєм, а також кістяних гарпунів. Населення цих стоянок за допомогою лука і стріл ефективно полювало на досить рухливих тварин і птахів. Поряд з полюванням люди займалися і рибальством. Всезростаюча кількість населення змушувала займатися також збиральництвом. Більшість стоянок Криму має по кілька різночасних горизонтів культурних залишків, які свідчать про їх неодноразове заселення в мезолітичну епоху. Однією з найбільш ранніх є азільська стоянка в гроті Буран-Кая (с. Кайнаут Білогірського району). Культурний шар стоянки Шан-Коба (с. Передове, біля Севастополя) складався з п'яти азільських і тарденуазьких горизонтів. На стоянці в навісі Фатьма-Коба виявлено поховання людини, а на стоянці Мурзак-Коба (Бахчисарайський район) - парне поховання. Стоянка Сюрень II цікава своїм інвентарем - верболистими наконечниками стріл. У Криму є також і стоянки поза печерами. Вони подібні до печерних за характером знахідок, але переважно дещо пізніші від них, здебільшого тарденуазькі. Група мезолітичних стоянок з багатьма геометричними мікролітами виявлена і вивчається в Північно-Західному Причорномор'ї між Дунаєм і Дніпром. Однією з краще досліджених пам'яток серед них є стоянка біля с. Гребеники в Нижньому Подністров'ї (Одеська обл.) [13, c. 65-77]. Племена мезолітичної епохи, як і родові колективи, що входили до них, за своїм характером були матріархальними (материнськими). Кожне з племен мало свою певну спільну територію, часом досить велику за розмірами. На ній проходило все життя племені, у тому числі й переселення окремих родових колективів. Племінні території визнавалися і поважалися племенами, а порушення їхніх меж нерідко призводило до сутичок і навіть воєн. Між окремими племінними територіями існували незаселені простори, в які проникали різні племена з метою полювання, рибальства та збиральництва. Зміцнення родових відносин між людьми в мезолітичну епоху знайшло своє відображення в появі групових поховальних пам'яток - родових могильників. Залишки трьох з них на Україні виявлені і досліджені у районі дніпровського Надпоріжжя. Один з них, Волоський, розташований на правому березі Дніпра поблизу с.Волоського (біля Дніпропетровська). З 19 поховань - більшість скорчені: покійників, очевидно, зв'язували. Подібний звичай, як вважають дослідники, випливав з певних релігійних уявлень. У похованнях знайдені кремінні пластинки-мікроліти, що служили наконечниками стріл. Частина з них виявлена в кістках похованих (свідчення того, що люди були вбиті ними). Доведено, що могильник виник у результаті кривавої сутички між людьми різних племен. Про це свідчить, зокрема, приналежність похованих у ньому людей до різних антропологічних типів. Представники одного з них належали, напевне, рухливій групі первісних мисливців, що проникли на територію Східної Європи зі Східного Середземномор'я. Два інші такі ж могильники знаходилися на лівому березі Дніпра в околицях с.Василівки Синельниківського району Дніпропетровської області. В одному з них (Василівському III) з 44 поховань 37 були скорченими. В його похованнях теж знаходили кремінні наконечники стріл і кістяні наконечники дротиків з кремінними вкладишами. Окремі з цих наконечників також стирчали в кістках похованих людей і були причиною їхньої смерті. Цей могильних також свідчить про криваву сутичку між різними групами мезолітичних людей. Жертвами такої сутички були поховані в ньому люди. Особливістю обряду поховання у цих могильниках було посипання покійників червоною вохрою. Напевне, цей поховальний звичай пов'язаний з віруванням в очисну силу вогню, який імітувався червоною фарбою [5, c. 58-59].

****

Вище ми зупинилися на діяльності людини епохи пізнього палеоліту. Було виділено такі стоянки як Мізинська, Кирилівська, Добранічівська, Межиріцька, Гінівська, Молдове V та інші, археологічні матеріали з яких переконливо свідчать, що уже в цей період, тобто 40-10 тис. років тому, одночасно з фізичним формуванням сучасного антропологічного типу людина набула також значного інтелектуального розвитку. Це проявилось у здібності до абстрактного мислення, яке фіксується залишками різних малюнків, креслень у вигляді меандрового, геометричного та інших орнаментальних мотивів, виконаних на кістках та черепах тварин. Згадані та інші пізньопалеолітичні пам'ятки України виникли лише на місцевому мустьєрському ґрунті, перебуваючи у постійних контактах із синхронними їм пам'ятками Східної Європи. В наступну, мезолітичну, епоху (IX-V тис. р. до н.е.) активні природні явища (зникнення льодовика і встановлення сучасних екологічних умов) призводять зовсім до іншого, більш активного і продуктивного способу життя людини, а відтак і до розвитку її духовності. Наприкінці мезоліту (його ще називають протонеоліт) на території Північного Причорномор'я України та Молдови і, особливо, степового й передгірського Криму існувало понад 20 пам'яток тепер добре відомої Кукрекської культури (назва походить від поселення Кукрек під Червоною Горою біля Кам'яної Могили на Мелітопольщині). Для цієї культури характерні високий рівень виготовлення знарядь на відщепах та техніки сколювання мікролітичних пластин. Житла Кукрекської культури - наземні та напівземлянки. Так на стоянці Мігрень VIII (біля сучасного Дніпропетровська), яка хронологічно належить до цієї культури, досліджені житла, що мали конічну покрівлю з жердин, нахилених до центру, переплетених лозою та покритих очеретом. Д.Я. Телєгін вважає, що це конкретне свідчення продовження традицій будівництва часів пізнього палеоліту (Межиріча, Мізина, Гінців), яке має паралелі в Сороках 2 (Молдова). З Мігренського поселення походить видатна знахідка - рогова мотика. Однією з особливостей Кукрекської культури є й те, що в її господарстві величезну роль відігравало тваринництво, про що свідчать залишки кісток свійського бика та кози. А найголовнішим регіоном, де відбувалися виключно важливі події, були Північне Причорномор'я та територія прилеглих до нього областей сучасної України. Одночасно з Кукрекською культурою пізнього мезоліту (протонеоліту) існували ще дві культури - Гірсько-Кримська (стоянки Мурзак-Коба, Фатьма-Коба, Шан-Коба - всього близько 20 пам'яток) та Гребениківська. Кілька десятків поселень цієї культури відомі в Одеській і Миколаївській областях. Д.Я.Телєгін до Гребінківської культури відносить і пам'ятки типу Ненаситець (Дніпровське Надпоріжжя) [11, c. 88-89]. Таким чином, область пізньомезолітичного часу (протонеоліту) охопила територію від Пруту до Дону й від Чорного та Азовського морів до Надпоріжжя. Після Мезоліту розпочався Неоліт - новий кам'яний вік, який ознаменувався значними зрушеннями у розвитку духовної та матеріальної культури стародавнього населення України.