Матеріальна культури пізнього палеоліту

Епоха пізнього палеоліту характеризується дальшим розвитком техніки обробки кременю (каменю) в процесі виготовлення знарядь праці. Передусім значно удосконалюються нуклеуси, які виготовляли з кремінних заготовок видовженої форми. Ножевидні пластини, сколоті з нуклеусів, були основним матеріалом для виготовлення різноманітних знарядь праці. Зокрема з них виготовляли різці, скребки, наконечники дротиків (легких списів), проколки, різні ріжучі інструменти тощо. Найпоширенішими були різці та скребки найрізноманітніших форм. Як свідчать археологічні дослідження, кремінь обробляли і виготовляли з нього знаряддя праці здебільшого безпосередньо на самих стоянках. На багатьох з них виявлені спеціальні місця - невеликі виробничі центри-майстерні, де обробляли кремінь. Як правило, подібні виробничі центри були розташовані на стоянках поруч із житлами та довгочасними вогнищами. Багато знарядь праці та інших виробів (статуеток) виготовляли з кісток та рогів тварин, особливо з бивнів мамонтів. Підкреслимо, що бивні мамонтів, роги північних оленів пізньопалеолітичні люди збирали і зберігали як сировинний матеріал у спеціальних ямах -"коморах", влаштованих на стоянках. З кісток та рогів робили шила і голки для зшивання шкір тварин при виготовленні одягу, а також землекопні інструменти, твори мистецтва та побутові предмети. Провідною галуззю господарства людини пізнього палеоліту було полювання на тварин. Воно забезпечувало людей м'ясом, шкіри великих тварин йшли на покрівлю для жител, а дрібних тварин - на виготовлення одягу. Кістки та роги, як ми вже відзначали, служили сировиною для виготовлення знарядь праці і побутових виробів, творів мистецтва і прикрас. Частина кісток тварин, багатих жиром, використовувалась як паливо. Великі кістки мамонтів і роги північних оленів застосовувалися також при спорудженні довгочасних жител. Полювання на тварин, особливо великих і стадних, здійснювалося колективно, при цьому влаштовувалися облоги і загони. На деяких тварин, наприклад, вовків і песців, полювали переважно заради хутра для одягу, тому їхні скелети знаходять на стоянках найчастіше в нерозчленованому вигляді. Але на більшість тварин полювали, насамперед, заради м'яса. Скелети цих тварин майже завжди розчленовувалися. На поверхні кісток простежуються нарізки, а вірніше сліди зрізання м'яса крем'яними інструментами. З великих трубчастих кісток тварин добували жир, який вживали не лише в їжу, а й вимазували тіло для захисту від холоду, обробки шкір, розведення мінеральної фарби (вохри) тощо. Полювали здебільшого на молодих тварин. Під час полювання первісні мисливці нерідко здійснювали тривалі переходи, проникаючи в досить віддалені райони. В міру зменшення або повного винищення тварин у районі розташування стоянок їхні мешканці переселялися зі старих місць у нові, сприятливіші для полювання. Інколи через певний час вони знову поверталися (іноді неодноразово) на попередні місця, залишаючи після себе в таких випадках кілька горизонтів культурних залишків. Такі стоянки отримали назву багатошарових. Полювання на тварин доповнювалося збиранням їстівних рослин, річкових і наземних молюсків. Існувало також і примітивне рибальство, яке здійснювалося мисливськими і рибальськими знаряддями. Стоянки, житла та господарські місця епохи пізнього палеоліту. Зростаюча продуктивність полювання привела до осідання окремих груп пізньопалеолітичного населення на одних і тих же місцях протягом значного часу. Свідченням цього є стоянки, на яких збереглися великі скупчення кісток тварин та залишки житлових і господарських комплексів. Суворі зими та північні вітри змушували людей шукати захисту від холоду й непогоди в природних печерах і гротах, які використовували замість житла. В тих же місцевостях України, де природних печер не було, люди споруджували спеціальні житла, а стоянки розташовували у найзахищеніших місцях, під стрімкими берегами річкових долин та ярів. Здебільшого житла були невеликими за розмірами, до 20-30 квадратних метрів і мали вигляд наметів, близьких до чумів північних народів. Їх основу - каркас - споруджували з дерев'яних жердин і вкривали зовні шкірами великих тварин, гілками дерев і травою або очеретом. Для укріплення й утеплення похилі стіни внизу присипали землею, а також обставляли та обкладали великими кістками тварин або плитчастими каменями. Всередині жител та поряд з ними були вогнища, спеціально заглиблені в землю або обкладені каменями. Кілька таких жител, розташованих у ряд або по колу на незначній відстані одне від одного утворювали невелику стоянку - поселення. Залишки таких стоянок та жител у них в нашій країні виявлені і добре вивчені у середньодніпровському, прикарпатському, волинському, степовому регіонах та в Криму. Коротко зупинимося на характеристиці найбільш досліджених стоянок епохи Пізнього Палеоліту. Найдавнішою є стоянка в околицях м. Радомишля Житомирської області. Вона складається з шести невеликих наземних жител, округлих (діаметром 3 м) і овальних (розміром 5x3 м), в плані чумоподібних, від яких збереглися значні скупчення великих кісток мамонта, що були використані при їх спорудженні, - черепи, тазові та кінцівки, якими обкладалися нижні частини стін. В середній частині скупчень лежали лопатки і бивні мамонта, якими було обкладено внутрішню сторону стін. Житла на стоянці розташовані по колу, внутрішня частина якого служила місцем господарської і побутової діяльності її мешканців. Тут же проводилась обробка каменю і кістки та розводився вогонь у спеціально влаштованих вогнищах. Поряд з житлами знаходились ями-сховища, заповнені кістками тварин. Ці запаси були сировиною для виробничих і побутових потреб. На всій площі стоянки зібрано декілька десятків тисяч кам'яних виробів (переважно кремінних), в тому числі від ядрищ (заготовок) та закінчених знарядь праці (різці, вістря та ножевидні пластини). Однією з найяскравіших є Мізинська стоянка. Розташована вона на схилі широкої балки, на площі понад 1 тис. м кв. Це було досить тривале поселення родового колективу, що полював на мамонта, волохатого носорога, північного оленя, ведмедя, вовка, вівцебика, песця та інших тварин. На стоянці існувало п'ять господарсько-побутових комплексів, кожний з яких складався з довгочасного наземного житла, місць обробки каменю і кістки -своєрідних виробничих центрів, скупчень кісток тварин та ям-сховищ з кістками і великих заглиблених вогнищ поза житлами

 

 

 

 

Рис. 2. План поселення Мізин на Чернігівщині із залишками господарсько-побутових комплексів. (За І.Г.Шовкоплясом).

 

При спорудженні жител були використані великі кістки мамонтів та роги північних оленів, які утворювали значні скупчення на місцях зруйнованих жител

 

 

 

 

 

 

Рис. 3. Залишки житла № 1 з поселення Мізин у ході розкопок та польової реконструкції (За І.Г.Підоплічком ).

 

Наприклад, на місці житла №1 було округле в плані скупчення кісток, діаметром близько 6 м, по зовнішньому краю якого знаходилися найбільші з них. Вони лежали близько одна біля одної, утворюючи суцільну огорожу. Ближче до центру лежали менші і плескаті кістки (лопатки), а в самому центрі - сплетіння рогів північних оленів

 

 

Рис. 4 к. Реконструкція житла з поселення Мізин. (За І.Г.Підоплічком).

 

Детальне вивчення розміщення кісток, їхньої орнаментації, а також помітних ударних площадок на деяких з них дало можливість відтворити особливості цього житла та встановити його культове призначення, про що буде сказано детальніше при розгляді духовної культури людей пізнього палеоліту, зокрема Мізинської стоянки. На місцях обробки каменю і кістки (виробничі центри) знаходилися значні скупчення крем'яних виробів. Зокрема знайдено понад 113 тис. кам'яних виробів, серед яких близько 4,5 тисячі різноманітних інструментів - скребків, приколок, різців та ін. Серед виробів з кістки та рогу тварин є клиновидні і молотковидні інструменти, рукоятки для крем'яних знарядь, проколки, голки, застібки та ін. Мізинська стоянка з певними перервами заселялася повторно, про що свідчить стерильний прошарок лесу між першим і другим періодами існування цього поселення. Іншою, не менш цікавою, є Кирилівська стоянка в Києві. Залишки її залягали на глибині 20-22 м від сучасної поверхні. Така значна глибина зумовлена розташуванням стоянки біля підніжжя Київських гір на березі Дніпра. На площі стоянки розкопані залишки наземних жител типу мізинських, зафіксовані місця обробки кременю і кістки (уже відомі нам виробничі центри), вогнища та скупчення кісток тварин. Особливий інтерес становить невеликий уламок бивня мамонта зі складним різьбленим візерунком , на якому

 

 

Рис. 5. Зображення вигравіювані на бивні мамонта з Кирилівської стоянки у Києві. (За П.П.Єфименко).

 

 

виділяється зображення голови водоплавного птаха з довгим дзьобом, черепахи, річкових хвиль та інших об'єктів [6, c. 549]. Найвідомішими, але пізнішими за часом пам'ятками, що належать до мізинського типу, є інші, не менш цінні, стоянки. Серед них - стоянка поблизу с. Гінці Лубенського району Полтавської області. Знаходилася вона в давній балці, що входила в басейн р. Удай. Її залишки залягали на глибині 2-4 м. від сучасної поверхні. Складалася вона зі значних скупчень кісток тварин на місцях давніх жител, аналогічних мізинським. Це зокрема, ями - сховища кісток тварин, заглиблені вогнища в житлах і поза ними, місця обробки кременю і кістки (виробничі центри). Крем'яний інвентар стоянки характеризується невеликими розмірами знарядь - переважно різці, скребки, проколки та пластинки з ретушшю по краях. Кістяні знаряддя представлені проколками та голками. На цій стоянці також зафіксоване повторне її заселення. Інша стоянка - Добранічівська на р. Супій (хутір Добронічівка Яготинського району на Київщині) - складалася з невеликих, відокремлених один від одного, господарсько-побутових комплексів, до складу кожного з яких входили невелике наземне житло, ями-сховища з кістками тварин, вогнища поза житлом та місця обробки кременю і кістки. Стоянка в с. Межиріч Канівського району Черкаської області розташована на мисовидному виступі межиріччя р. Росі та її притоки Росави. На глибині близько 3 м виявлено залишки довгочасних жител мізинського типу. При їх спорудженні використовувалася велика кількість кісток мамонта. Під час розкопок знайдено багато бурштину. Близькими до всіх названих є стоянки поблизу м. Новгорода-Сіверського, у с. Чулатівське, на Десні, та Довгинецька, поблизу м. Овруча на Житомирщині [7, c. 52-53]. Прикарпатська група за кількістю стоянок пізнього палеоліту - найзначніша. Найважливішою серед них є стоянки Молодове V на правому березі Дністра, в с. Молодове Кельменецького району Чернівецької обл. Залишки стоянки Молодове V залягають у вигляді 12 горизонтів. Особливо багатий верхній, п'ятий, горизонт, в якому виявлено залишки жител і кількох вогнищ. Надзвичайно численними є крем'яні вироби. Всього їх виявлено 41,5 тисячі, в тому числі близько 2 тисяч різноманітних знарядь. Найбільша група серед знарядь - вістря. Це в основному масивні ножевидні пластини, а також різці та скребки. Близькими до стоянки Молодове V є більш ранні пам'ятки Середнього Дністра, такі, зокрема, як Бабин І, Вороновиця І, Городниця І, Кормань II, ІV, V, Китайгород І і II, Колачківці II, Назвисько II, Розпопинці І, та на Пруті - Замостя і Стінка. Як свідчать виявлені археологічні матеріали, в процесі спільної праці і удосконалення знарядь, розвитку виробництва, спорудження жител та інших факторів суспільного життя розвивалася й сама людина. Розвиток продуктивних сил і ускладнення господарської діяльності людей пізньопалеолітичної епохи викликали більш високу форму їх суспільної організації. На зміну окремим розрізненим групам людей (первісним стадам) раннього палеоліту з'явилися нові об'єднання - громади або так звані родові общини. Їх члени були зв'язані між собою узами кровної спорідненості по материнській лінії. Через це ранній етап родового ладу дістав назву материнського (матріархату). Він був характерною формою суспільної організації людей пізньопалеолітичної і наступних епох кам'яного віку - мезоліту (Х-VІІІ тис. до н. е.) та неоліту (VІІ-ІVтис. до н.е.). З виникненням родового ладу в пізньопалеолітичну епоху остаточно сформувався найдавніший в історії людства первіснообщинний лад, який існував потім ще упродовж багатьох тисячоліть, аж до появи класів й виникнення держави.