2.2 Протиставлення дипломатії і міжнародного права

В сучасній західній літературі по міжнародному праву нерідко має місце протиставлення міжнародного права і дипломатії, міжнародного права і політики. Прикладом такого протиставлення може служити книга американського юриста Персі Корбета "Право в дипломатії", видана Центром по дослідженню міжнародних відносин при Прінстонському університеті. Корбет затверджує, що дипломатія прагне скористатися міжнародним правом, лише як приводом для виправдання своїх дій, а якщо це вдається, то порушує його [2, с.167].

"Право – як видно, погано уживається в дипломатії" - пише він. "Між цими двома областями неминучий розрив, і при деякій напрузі право рушиться". "Більш систематичне вивчення дипломатії не залишає сумнівів щодо практики посилань на належні юридичні норми. Перша ціль посилань на право полягає в тому, щоб зробити респектабельним і "законним" привід для акції", що робиться або планується. [2, с.66].

Таке протиставлення міжнародного права і дипломатії знадобилося Корбету для доказу тієї думки, що, нібито, поки існують суверенні держави, не може бути більш менш міцної міжнародно-правової системи, що така система можлива тільки за умови наддержавної влади, щось подібне до світової держави. Корбет заявляє, що оскільки в основі міжнародного життя лежить існування суверенних держав, то які б не були хартії або декларації, уряди практично не стануть на позицію загального підкорення праву".

Вихід з цього положення Корбет убачає в, нібито, еволюції, що має місце, яка веде поступово, але неминуче до того моменту, коли самі життєві інтереси підкорятимуться ефективній світовій організації. Держави будуть тоді не більше ніж підлеглими організаціями, діючими в загальнолюдському інтересі під егідою наднаціональної влади."

Не можна заперечувати того, що дипломатія прагне користуватися міжнародним правом, як приводом для виправдання будь-яких неправомірних дій, проте це не означає, що неправомірні дії держав залишаються некараними. В міжнародному праві існує інститут міжнародно-правової відповідальності, і війна в Персидській затоці показала, що дії держави-порушника можуть викликати протидії з боку інших держав, які дотримують норми і принципи міжнародного права.

А вся концепція Корбетта, спрямована до тієї цілі, щоб довести, що норми міжнародного права можуть суворо дотримуватися і бути дієвими тільки в рамках наддержавної правової системи, відображає теорію заперечення державного суверенітету і твердження про неминучість створення світового уряду".

Іншу спробу протиставлення міжнародного права і політики зробив інший юрист - Вільфрід Шауман

На сторінках одного з швейцарських журналів Шауман помістив спеціальну статтю, застережну проти загрози, "яку нібито випробовує в даний час міжнародне право з боку політики. Цю загрозу він убачає в тім, що і розбіжності між правом і політикою вирішується на користь політичного початку" [2, с.231].

Право і справедливість, - вирішує він на закінчення статті, - мають свою власну цінність, вони повинні нами керувати навіть і тоді, коли вони не обіцяють ніякого прямого і непрямого успіху в досягненні політичних цілей". Регулювання міжнародних відносин нормами міжнародного права означає, що ці норми, виростаючи з узгодження волі окремих держав, служать задоволенню їх взаємних інтересів, вони закріплюють ті, що складаються на ґрунті цих інтересів відносин між державами у вигляді їх взаємних прав і обов'язків, охороняють силою авторитету, властивого нормам міжнародного права.