24)Масонство в Україні

Масонство — це релігійно-філософський рух, витоки якого сягають ремісничих церковних братств середньовіччя. Основна мета масонів, або вільних каменярів — «об’єднати людей на засадах братерства, любові, взаємодопомоги й рівності». Нині в усьому світі є близько 45 млн. масонів; вони належать до вагомих політичних і фінансових спільнот нашого часу.До масонства ставляться по-різному: одні вважають його респектабельною і трохи снобістською грою політиків та фінансистів, інші — світовою змовою ультрарадикалів. на початку XIX ст. картина змінюється, більшість у ложах вже складають українці. Серед них бачимо поміщиків, зокрема Лукашевича, письменника Івана Котляревського, представників козачої старшини — Кочубеїв, Капністів, Скоропадських та інших. Визнаними масонсь кими центрами України стають Київ, Львів, Полтава, Одеса, Харків, Житомир. Ложі беруть під свою опіку шпиталі, школи, дитячі будинки, займаються просвітницькою діяльністю, друкують книжки, розповсюджуючи їх через книгарні та біблійні товариства. Після поразки повстання декабристів багатьох українських масонів було заарештовано, а масонство заборонено. Відбулися процеси над членами «Малоросійського таємного товариства» декабристів, зокрема над Лукашевичем, автором «Катехизису автономіста» і програми діяльності товариства. Відтак відбулося польське повстання, яке стало останнім спалахом надії на свободу; у повстанні взяли участь польські товариства з України «Тамплієри», «Друзі» та українські добровольці.

25)Українська культура в другій половині XIX ст.

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20 % площі) і Російською (80 %) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження. Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтелігенції став розвиток освіти. У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 році і пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі. Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні.

26)Західноукраїнські землі в складі Австрійської імперії на при кінці XVII ст.

27)Українське національне відродження кінець XVIII – на початку XIXст.

28)Україна в Першій Світовій війні. Наслідки Першої світової війні для України

Перша світова війна почалась 1 серпня 1914 р. як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав — Антанти (Англія, Франція і Росія) та Австро-німецького блоку. З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких боїв. Українці змушені були воювати на боці російської (3,5 млн.) та австрійської (250 тис.) армій, за чужі інтереси і вести братовбивчу війну. На початку війни частина українців була переконана, що ціною допомоги одній з воюючих сторін можна буде домогтися поліпшення свого національно-культурного становища. Та ці надії швидко розвіялися. Охоче використовуючи людські й матеріальні ресурси України для ведення війни, Росія і Австро-Угорщина не поспішали створювати Українську автономію. Більше того, окупація Галичини російськими військами у 1914 - на поч. 1915 р. супроводжувалась таким розмахом русифікації і такими масштабами репресій проти українства, що це викликало обурення у всьому цивілізованому світі. В ході війни все більше й більше українців, як членів українських національних партій, так і безпартійних громадян, переконувалися, що Російська і Австро-Угорська імперії жодним чином не враховують національних інтересів українців. В цих умовах національно-визвольний рух набував усе радикальніших форм. Події на Південно-Західному фронті, який проходив саме через українські землі, розгорталися успішно для російської армії. Війська генералів Брусилова та Рузського виграли Галицьку битву у вересні 1914 р. і зайняли усю Східну Галичину, вторглися у Буковину і відтіснили австрійців до Карпат. Були захоплені Львів, Борислав, Дрогобич, Стрий. 22 березня 1915 р. після облоги війська Брусилова.

Негативні наслідки

· Розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40 % житлових і господарських будівель, близько 2 тис. підприємств, скорочено на третину видобуток нафти).

· Значні людські втрати (понад 500 тис. загиблих).

· Падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46 %, марганцевої — на 29 %, виплавка чавуну — на 32 %, сталі — на 33 % порівняно з 1913 p.; зростання залежності промисловості від іноземного капіталу.

· Диспропорція у розвитку промисловості (швидке зростання галузей воєнного виробництва, занепад цивільного виробництва).

· Скорочення посівних площ (на 1,88 млн десятин), зменшення збору зернових на 200 млн пудів, скорочення виробництва цукру (із 85 млн пудів у 1913 до 50 млн пудів у 1917 p.); загострення продовольчої проблеми в містах, поява черг.

· Скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залишилось 38,7 % працездатного чоловічого населення).

· Загострення соціальних проблем, перебої в роботі транспорту.

· Посилення страйкової боротьби робітників (загальна кількість страйкуючих склала у 1914 р.— 30 тис. осіб, 1915 р.— 50 тис. осіб, 1916 p.— 200 тис. осіб) і виступів селян (протягом 1914—1916 pp.— 160 виступів).

Позитивні

· Зростання національної свідомості населення.

· Створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду.

· Підняття «українського питання» на міжнародний рівень.