16)Конституція Пилипа Орлика

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники, полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину. Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

17)Малоросійська колегія 1722-1727рр.

Малоросійська колегія — центральна установа Російської імперії, утворена в 1722 році замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос. У 1727 р. Малоросійська колегія була ліквідована і відновлена влада гетьмана.

У 1764 році Катерина II скасувала гетьманську владу і відновила Малоросійську колегію. Остаточна ліквідація автономії України, поширення на її території порядків, що панували в Російської імперії, призвели до остаточної ліквідації Малоросійської колегії (1786). І так настав кінець гетьманату України.

18)Національно – визвольна боротьба у XVII ст.

У 30-60-х роках XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти всіляких утисків. Доля Правобережжя у другій половині XVII ст. складалась нещасливо. Війни вщент зруйнували і обезлюднили ці землі, що колись були колискою козацтва і основним осередком української держави — Гетьманщини, що постала в результаті визвольної війни Б.Хмельницького. Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян земельними наділами і звільненням від усіляких повинностей строком на 15-20 років. Завдяки цьому Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджуватися до життя. Із закінченням терміну слобід зростали вимоги панів до селян. Почалось відродження кріпацтва. Панщина сягала 5-6 днів на тиждень. Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 p., знову почали утиски православ'я. На 60-ті роки XVIII ст. православ'я на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков. Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення широкого, хоча стихійного народного опору. Відсутність козацтва, як це було в роки Хмельницького, позбавляло народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками. гайдамаки, які спочатку викликали у магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них. Зростання кількості невдоволених в результаті посилення кріпацтва, малочисельність польської армії на Правобережжі (4 тис. чол.), сусідство з Запорозькою Січчю, яка стала постачальником ватажків для ватаг перетворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити польське панування на Правобережжі.Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 p., коли в Польщі розгорілась боротьба навколо обрання нового польського короля. Новий спалах гайдамацького руху вибухнув навесні 1750 р. За своїм розмахом він перевищив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Росія, яка весь час спостерігала за розвитком подій, порахувала, що події починають набирати негативний для неї напрям, вводить свої війська і приборкує повстання. Але остаточно гайдамацький рух придушити не вдалось. У 1768 р. він вибухнув великим повстанням, яке увійшло в історію під назвою "Коліївщина".Повстання почалося навесні 1768 р. Його очолив Максим Залізняк — запорозький козак, син бідного селянина з села Медведівки на Чигиринщині.