2 Стан освіти на східноукраїнських землях України. Педагогічна діяльність м.І.Пирогова, к.Д.Ушинського, м.О.Корфа

Друга половина ХІХ ст. характеризується новими явищами в історії школи в Україні. Скасування кріпосного права, розвиток капі­талізму, загострення соціальних суперечностей, зростання селян­ських заворушень, револю­ційно-демократичний рух, початок револю­ційної боротьби сприяли розвитку шкільної освіти.

Для східних земель України характерне кількісне зростання шкіл і підвищення якості їх роботи. Зростає мережа початкових і середніх шкіл, з’являються нові типи навчальних закладів, складається система підготовки вчителів, значно розширюється зміст освіти, робляться спроби запровадити навчання рідною мовою, зростає кількість письменного населення.

Початкова ланка освіти була представлена церковнопа­рафіяльними, мі­ністерськими, земськими, недільними школами.

Близько 80 відсотків усіх початкових шкіл становили церков­нопарафіяльні. Це найбільш слабкий тип початкової школи. Вони містилися у церковних сторожках або хатах, не мали найнеоб­хіднішого, а за вчителів були дячки або відставні напівписьменні солдати. Навчання в них обмежувалося читанням по-слов’янськи, потім по-російськи, вивченням молитов, деяких подій священної історії, початків арифметики. У цих школах застосовувалися застарілі методи викладання.

Значну роль у розвитку шкільної справи в Україні відігравали земства - органи місцевого самоуправління, які відповідали за госпо­дарчі і культурні справи округу. У 70-х роках земства організовують земські школи. Прагнучи підвищити рівень писемності, вони збільшують асигнування на утримання і будівництво шкіл, надбавки до платні вчителям, турбуються про забезпечення шкіл навчальними посібниками, порушують питання про запровадження нав­чання укра­їнською мовою. Земські школи відзначалися кращою організацією.

Велику роль у створенні земських шкіл відіграв М.О.Корф. Він організував тип школи - трирічну земську з одним вчителем. За її зразком почали відкриватися земські школи у Росії.

У земських школах діти вивчали Закон божий, читання, письмо, лічбу. На уроках пояснювального читання вони здобували деякі знання з історії, географії, природознавства. Запроваджуються так звані необов’язкові предмети: гімнастика, ремесла, рукоділля, садів­ництво, городництво, ручна праця, співи.

Були поліпшені методи навчання: вводиться звуковий метод нав­чання грамоти, застосовується наочність. Використовуються кращі підручники того часу: “Рідне слово” К.Д.Ушинського, “Світ у розпо­відях для дітей” М.О.Корфа, книги для читання Л.М.Толстого.

Наприкінці 50-х років в Україні виникають недільні шкоди для дорослих і підлітків. Ініціаторами їх відкриття були студенти і профе­сори Київського уні­верситету. Думку про їх створення підтримав попечитель Київського навчаль­ного округу М.І.Пирогов. На Подолі у жовтні 1859 р. почала роботу перша недільна школа. За один рік було відкрито 68 недільних шкіл.

Завдання недільних шкіл полягало у поширенні початкових знань. У них навчалися учні однієї статі. Перші недільні школи здо­були велику популяр­ність. Для них Т.Г.Шевченко підготував “Бук­варь южно-русский” (І86І р.), який було видано в кількості 10 тисяч примірників по 3 копійки за кожний. Український буквар для недільних шкіл підготував і Олександр Потебня. У першій недільній школі на Подолі працював Михайло Драгоманов.

Існування недільних шкіл викликало незадоволення уряду. Тому розпорядженням царя у 1862 р. вони були закриті, але в 1864 р. під тиском демокра­тичних сил уряд мусив дати дозвіл на їх відкриття.

Найбільш відомою серед недільних шкіл була Харківська неділь­на школа Х.Д.Алчевської, яка діяла з 1861року. Після заборони недільних шкіл працювала в будинку Алчевської нелегально. Лише в 1870 році школа була офіційно відкрита. Спочатку в ній працювало 3 учителі, а в І900/І901 навчаль­ному році число їх зросло до 82. Вчителі цієї школи весь час навчали без будь-якої винагороди.

За 57 років існування Харківської недільної школи в ній здобули освіту більше 17 тисяч жінок. У цій школі розроблено чітку методику навчання дорос­лих, вироблено програми з усіх предметів навчання, створено перші навчальні посібники. Силами педагогів школи підготовлено покажчик книг для народного і дитячого читання – “Що читати народові?”, який містив рецензії та анотації вчителів, а також відгуки читачів, за допомогою яких характеризувалося 4183 видання.

Для України другої половини XIX от. характерна ще одна тенден­ція: посилення нападів на українську мову і загострення національної боротьби.

У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв своїм циркуляром заборонив видання науково-популярної літератури для народу та підручників українською мовою, бо такої мови “не было, нет и быть не может”.У зв’язку з цим виданий 14 липня 1864 р. Статут про початкові народні школи передбачав навчання в усіх школах лише російською мовою. Нічого в мовному питанні не змінилося і з появою нового статуту в 1874 році. У цьому статуті також підкрес­лено, що в початкових народних школах навчання проводиться російською мовою. 18 червня 1876 року царем було видано указ, в якому проголошена “абсолютна заборона читати і писати по-українськи”. Українська мова втрачала право функціонування в школі, літературі, культурі.

Середні навчальні заклади були представлені:

• гімназіями, які поділялися на чоловічі і жіночі. Для підготовки до вступу в гімназії утворювались прогімназії , у які були перейме­новані повітові школи. Статутом 1871 року гімназії були перетворені в класичні, напівкласичні та реальні;

• реальними і комерційними училищами, які давали середню професійну освіту. Комерційні училища були підвідомчі Міністерству торгівлі й промис­ловості. За рівнем знань, складом учителів, методами навчання, обладнанням вони належали до кращих середніх загальноосвітніх навчальних закладів;

• ліцеями - привілейованими навчальними закладами (найбільш відомими в Україні Рішельєфський (Одеса) та Ніжинський.

Вищу освіту набували в університетах. В Україні другої полови­ни XIX ст. існувало три університети: Харківський (І805 р.), Київ­ський (І834 р.) і Новоросійський в м. Одесі (І865 р.). Крім універси­тетів, працюють інші вищі заклади: Харківський технологічний (І885 р.). Київський політехнічний (1898 р.), Ніжинський історико-філологічний інститути та інш.