Лекція 8: ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА

Кінця XIX - початку XX ст.

ПЛАН

1. Становлення реформаторської педагогіки і її ознаки.

2. Стан освіти на східноукраїнських землях в кінці XIX- на початку XX ст.

3. Педагогічна діяльність М.І.Пирогова, К.Д.Ушинського, М.О.Корфа і педагогічні погляди українських письменників у боротьбі за національну школу. Педагогічна журналістика М.П.Драгоманова.

4. Стан освіти на західноукраїнських землях. Педагогічна діяльність товариства “Просвіта” і педагогічні погляди І.Я.Франка.

Література:

1. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академія, 2000. – С. 480 – 489; 521 – 528.

2. Волкова Н.П. Педагогіка – К.: Академія, 2001. – С. 500 –519; 566 – 575.

3. Джуринський А.Н. История зарубежной педагогики. – М., 1999. – С.217 –231.

4. Любар О.О. Історія української педагогіки. – К., 1999. – С. 161 – 237.

5. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. ( за ред. М.Д.Ярмаченка) – К.,1994.

6. Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М.: Просвещение,1981.

7. Антология педагогической мысли Украинской ССР (под ред. Калениченко М.Н. ) – М., 1985.

Додаткова література:

1. Ступарик Б. Національна школа: витоки становлення. – Івано-Франківськ, 1992.- С.116 – 146.

2. Сухорський С.О. До проблеми педагогічних поглядів М.Драгоманова.// Штрихи до наукового портрета М.Драгоманова. – К.: Наукова думка, 1974.

3. Муравицька М.П. Апостол правди і свободи: Концепція національної освіти М.П.Драгоманова //Рідна школа,1996 - №4.

4. Смаль В.З. Педагогічні ідеї І.Я.Франка. – К.: Радянська школа,1988.

5. Гончаров Н.К. Педагогическая система К.Д.Ушинського.- М.:Педагогика,1974.

6. Лордкипанидзе Д. Педагогическое учение К.Ушинського. – Тбилисси,1974.

7. Гусак П., Мартіросян Л. Історія педагогіки України.- Луцьк,1996, - С.68 – 101.

1. Становлення реформаторської педагогіки, її ознаки.

У кінці XIX – на початку XX ст. на противагу педагогіці масової школи створюється реформаторська педагогіка. Її основні ознаки:

• розвиток індивідуальності дитини;

• розробка нових організаційних форм і методів навчання (на зміну управлін­ню педагогічним процесом зі сторони вчителя пропонується збільшення самостійності та активності дитини);

• зміна змісту шкільної освіти, в основі якого формування умінь, а не розвиток мислення;

• посилення виховного аспекту школи.

Реформаторська педагогіка представлена різноманітними течія­ми, серед яких найбільш відомі:

• педагогіка соціального виховання. Німецькі педагоги Пауль Наторп і Георг Кершенштейнер виступали за виховання, яке задовольняє потреби суспільства. Тому школа перед усім розглядалась, як товариство, спеціальний колектив, “робітниче об’єднання дорослих і дітей” (П.Наторп). Надавали великого значення праці, при цьому навчання - це не розвага, а праця (“теорія трудового навчання” Г. Кершенштейнера);

• експериментальна педагогіка, її представники Адольф Біне, Август Лай та інші на перше місце ставили індивідуальність дитини та її дослідження. Французький психолог-педагог Адольф Біне стверджував про необхідність “поставити на перший план психологію дитини, щоб із неї з математичною точністю вивести виховання, яке вона повинна отримати”. Тому необхідно не філософствувати, а вивчати конкретні факти прояву дитини. Педагогіка повинна бути не гіпотетичною або описовою (літературні романи) наукою, а базуватись на знаннях психології.

Експериментальна педагогіка запропонувала теорію вродженої розумової обдарованості (Англія, Франція, США), тому основним засобом організації навчання стає інтелектуальне тестування (тести інтелекту Ай-к’ю, які в 20-ті роки поширились в Англії і США). А.Біне запропонував навчати дітей у гомоген­них класах, в яких об’єднані діти з однаковим рівнем загального розвитку та наявних здібностей. А.Лай розробляє експеримен­тальну дидактику, що грунтується на психологічних досліджен­нях навчального процесу;

• педагогіка вільного виховання. Її Маніфестом стала книга швед­ської письменниці Елен Кей “Сторіччя дитини” та девіз виховання “виходячи із дитини”. В основі виховання провідну роль відіграють дитячі переживання та накопичення дитячого досвіду.

Розробляла ідеї вільного виховання італійський лікар, дефектолог, педагог М.Монтесорі, які були нею перевірені в організованому “Будинку дитини”. В основі його роботи – вільна діяльність дитини. “Свобода дитини не означає її занедбаності. Якраз навпаки:... призводить до справжнього і дійсного розумін­ня дитини”. Вона пропонує дітям обирати за власним бажанням розроблений дидактичний матеріал та індивідуально працювати з ним;

• прагматична педагогіка. Школа повинна давати освіту, яка принесе найбільшу користь. В її основі ідеї прагматичної філосо­фії.

Прагматична педагогіка розроблялась філософом, психо­логом, педагогом Д.Дьюї. Він організував власну експеримен­тальну школу при Чикагському університеті США, результати досліджень у якій висвітлив у працях “Школа і дитина”, “Школа майбутнього”.

Мета освіти: формування особистості, пристосованої до життя – самостій­ної, активної, винахідливої, творчої.

Основні ознаки:

• навчання проводилось через практичну діяльність дітей (“навчання через дії”);

• основний метод – самостійне дослідження та вирішення проблем. Д.Дьюї змінює послідовність (етапи) навчання:

• відчуття затруднення;

• формування проблеми;

• висунення гіпотези;

• логічна перевірка;

• практична діяльність у відповідності з поставленою гіпотезою.

Тому навчання у Д.Дьюї – це створення ситуації, вирішення проблемних завдань.

• проблеми носять практичний характер, вони запозичені із реального життя дітей і використовують їх досвід. “Школа не лише готує до життя, але і є самим життям”.

• навчання пов’язане з інтересами і потребами дитини. “Дитина – сонце, навколо якого обертаються всі засоби навчання”.

• зміна ролі і місця вчителя на консультанта та спостерігача. Активна діяль­ність закріплюється за учнем.

На основі реформаторської педагогіки утворюються на практиці нові експериментальні навчальні заклади.