#36. Поняття «імідж», його природа і властивості.

Імідж – це штучна імітація чи подання зовнішньої форми якого-небудь об’єкта чи особи. Він є уявленням про людину, товар чи інститут, що цілеспрямовано формується у масовій свідомості за допомогою пабліситі, реклами або пропаганди.

Політичний імідж несе узагальнену і спрощену інформацію не тільки про реальні особливості політичної свідомості і поведінки організації й лідера, а й про особливості, які існують лише в уяві людей.

Імідж багато в чому залежить від природи соціального стереотипу на якому будується масова свідомість. Стереотипи – це емоційно-забарвлені, спрощені моделі об’єктивної реальності, які спричиняють у людини почуття симпатії чи антипатії до явища, яке асоціюється з тим чи іншим, набутим нею досвідом.

Стереотип поєднує в собі два взаємодіючі починання:знання і ставлення. Кожне з яких може стати домінантою.

Ступінь істинності оцінок чи суджень, які склала особа на підставі стереотипів прямо пропорційна глибині її пізнань у тій галузі життя, де вони формуються.

Стереотипи мають важливе значення для людини, щоб вона могла оцінювати соціально-політичні явища і процеси. Відіграють як позитивну так і негативну роль, з одного боку – сприяють суттєвому процесу пізнання і розуміння усього, що відбуваються у світі і навколо людини, а також швидкому прийняттю необхідних рішень. З іншого боку, вони ведуть до формування примітивної соціальної свідомості.

Три основні властивості:

1. Неповнота – імідж в текстовому варіанті завжди стислий, короткий….це лише фрагмент, не можна створити загальне уявлення.

2. Підфарбовування – мається на увазі те, яке забарвлення отримає імідж, залежно від часу опублікування, в який друкований орган буде поміщено, як буде розміщено.

3. Неточність (викривлення) – проблеми, що виникають під час передачі інформації, в істинності переданої інформації.

#37. Технологія формування іміджу організації та лідерів.

Досвід із формування іміджу кандидатів в органи представницької й виконавчої влади показує, що імідж має базуватися на 3—4 характеристиках, "зав´язаних" в єдину структуру особистості кандидата. Цього цілком достатньо, щоб у політика було своє політичне обличчя. Наведемо кілька політичних образів, використовуваних у виборчих кампаніях.

1. Досвідчений керівник — господарник, керівник-професіонал.

2. Непримиренний борець з корупцією.

3. Захисник слабких і знедолених.

1. Людина, що мислить державно.

2. Відомий учений-економіст.

3. Добрий сім´янин, турботливий батько.

1. Захисник Батьківщини.

2. Талановитий організатор.

3. Прогресивний сміливий реформатор.

Вибираючи відповідні технології формування іміджу організації чи політиків, важливо мати на увазі такі моменти:

• Засоби масової інформації продукують величезну кількість політичної інформації, і люди страждають від її надлишку. Тому, вибираючи політичні переваги, виборці орієнтуються на доступність інформації, і це спрощує процес сприймання її.

• У країнах розвинутої демократії, прагнучи обмежити стихійність соціально-політичних процесів і звести до мінімуму елементи випадковості у виборчих кампаніях, активно використовують політичний маркетинг як сукупність теорій і технологій організації виборчої кампанії для визначення цілей, програм і змісту впливу на поведінку електорату. Основним завданням політичного маркетингу є створення й рекламування іміджу організації та її представників — політиків, які борються за депутатські мандати.

• Розробляється стратегічна концепція політичного іміджу, яка включає вироблення передвиборної програми організації, ідеології та стилю політичної поведінки, гасел, привабливих для виборців і здатних мобілізувати їх в інтересах даної організації та її лідерів.

• Імідж приносить значний успіх, якщо він відповідає вимогам політичного ринку та соціальним очікуванням виборців. Для цього виробляється програма комунікацій, де рельєфно виділяються сильні сторони організації й політиків і затушовуються їхні слабкі сторони. Вивчення політичного ринку за допомогою технологій маркетингового аналізу дає змогу визначити тактику поведінки в конкретній ситуації залежно від поведінки політичних конкурентів, ступеня впливу на виборців якостей організації чи політиків, на які робилася ставка, і змін настрою на політичному ринку.

• Організація та її лідери перебувають під пильним оком політичних конкурентів та їхніх команд, які беруть на себе всю організаційну сторону проведення виборчої кампанії.

• На іміджі організації та її лідерів негативно позначається "усезнайство" стосовно проблем і шляхів вирішення їх. Це викликає недовірливе ставлення аудиторії, електорату, тим більше, що, як свідчить досвід, передвиборні обіцянки й наступні після обрання політичні дії в законодавчій та інших структурах — то найчастіше не одне й те саме.

Технологія формування іміджу організації та її лідерів передбачає кілька ключових операцій. Першою можна було б назвати формування проблеми. Основне в ній — сконструювати привабливий для людей імідж організації та її політиків, тобто награти й освітити комунікативними й іншими агітаційно-пропагандистськими засобами риси кандидата, здатні викликати співчуття, довіру і симпатію. Важливо намалювати портрет, який відповідає цим вимогам, і забезпечити тиражування його в ході виборчої кампанії. Зміст іміджу комбінується з набору інформаційно-смислових блоків, добір яких здійснюється через подвійне "сито": людських уподобань, з одного боку, і картин політичної ситуації (кон´юнктури) — з іншого.

До домінантних компонентів під час конструювання іміджу можна віднести: розуміння організацією й політиками соціально-економічних завдань, стурбованість проблемами, які хвилюють людей; готовність брати на себе відповідальність за рішення, реалізація яких здатна що-небудь змінити на краще; ціннісно-моральний ореол, який "збирає" й "завершує" образ. Перша домінанта звернена до розуму виборця, друга демонструє волю організації, політичних діячів, а третя пов´язана з глибинними шарами народної свідомості й підсвідомості та відображає якості, які високо цінуються й сприймаються як свої в даній культурі. Остання домінанта може виявитися вирішальною для політика. Так, в іміджі Кучми в період обрання його на посаду Президента України спрацювали рішучість, воля, цілеспрямованість, твердість характеру. Привабливим (за силою впливу на людей) виявився й ореол борця з соціальною несправедливістю та привілеями.

Значні політичні дивіденди приносить харизматичний вигляд політика, який володіє якоюсь особливою привабливістю, таємничістю й здатністю впливати на ірраціональні шари свідомості. Це зафіксував М. Вебер, характеризуючи харизматичний тип лідерства, влади.

Для формування необхідного іміджу організації та її політичних лідерів доцільно виконати такі дослідницькі завдання: порівняти програмні документи організації з установками й гаслами інших організацій, визначити програшні положення, формулювання, лексичну виразність, стиль викладу. Важливо враховувати, що ключові положення організації і політичних лідерів, висунуті перед електоратом, — це свого роду товар на політичному ринку ідей, які конкурують між собою. Товар повинен бути доступним, виражати інтереси тих соціальних груп, на які організація робить ставку у своїй боротьбі за маси, за голоси виборців.

Не менш важливі й такі дослідницькі завдання, як вивчення ступеня популярності організації, рівня підтримки її населенням (за допомогою соціологічних досліджень, експертних оцінок та інших способів оцінювання суспільної думки), аналіз критичних зауважень і побажань людей на адресу організації та її лідерів, оперативне відображання цих моментів у гаслах і в тактиці поведінки.

Завжди актуальною для організації залишається проблема вивчення стану політичного ринку, політичної і соціально-економічної кон´юнктури, політичних переваг електорату, різних груп населення, без чого неможливо своєчасно коригувати заходи, форми та методи роботи. Імідж не можна розглядати як раз і назавжди даний, у ньому можуть формуватися нові грані, адекватні новій ситуації. Але для цього потрібно постійно тримати руку на пульсі політичного життя.

Імідж організації, політичних діячів керований! Ідеться про плановане, свідоме використання чинників, які впливають на цей процес, про облік системи зворотних зв´язків, про те, як впливати на адаптованість усієї сукупності розроблених заходів до ситуації, як знизити негативну чи небажану для організації дію некерованих чинників (стихійних чи не залежних від волі, устремлінь організації, які виходять від ЇЇ опонентів у політичній боротьбі).

У плані доцільно відобразити ієрархію соціально-економічних і політичних проблем і завдань з погляду їхньої пріоритетності, актуальності.

Необхідно розробити технологію ідеологічного (пропагандистсько-агітаційного) підкріплення, "впровадження" гасел, соціально-економічних і політичних пріоритетів, які представляють програму організації, у свідомість виборців, потенційних груп електорату, на активну підтримку яких можна розраховувати під час проведення відповідної організаційної і масово-політичної роботи.

План може містити прогноз імовірної поведінки електорату, різних його верств і груп та політичних конкурентів, а також варіанти зміни іміджу і тактики подавання його залежно від ситуації, що складатиметься. Доцільно розробити захисні й нейтралізуючі заходи на випадок, якщо в цьому виникне необхідність.

План повинен передбачати й заходи для проведення політичного маркетингу з метою вивчити склад виборців на типових виборчих округах, їхні переваги й реакції на імідж організації та її лідерів. Тільки на цій основі можна буде правильно формувати імідж і вносити зміни в його складники в ході виборчої кампанії.

Очевидно, доцільно передбачити й низку заходів для вивчення іміджу політичних конкурентів і ступеня їхньої популярності, щоб можна було нейтралізувати в масово-політичній роботі їхні сильні сторони і вигідно для своєї організації обіграти слабкі.

Чисельність робочої групи зумовлюється її завданнями, пов´язаними з формуванням і використанням іміджу та з постійним вивченням ступеня його привабливості для населення. Це ж зумовлює й якісний склад групи: включення економіста, фахівця з політичних проблем, соціолога, психолога, організатора масово-політичної роботи, фахівця політичного маркетингу, консультанта з питань ораторської майстерності, політичної реклами, правознавця, аналітика, який готує тексти виступів чи консультує з цього питання. З урахуванням висловлених міркувань група може налічувати 10—12 осіб.

Відносини з публікою, громадськістю найбезпосередніше впливають на формування й дієвість іміджу організації та політичних діячів. Установити постійний контакт з представниками громадськості і з засобами масової інформації на основі використання широкого інформаційного потоку для створення потрібного іміджу — це в інтересах організації.

Пресу, радіо і телебачення треба використовувати для створення "суспільного обличчя" організації, для взаєморозуміння з громадськістю й нейтралізації слухів чи перекрученої політичними супротивниками інформації. Так, приміром, використовувала ЗМІ Ліберально-демократична партія Росії. Зокрема, наводилися дані про те, що ЛДПР одержала, а точніше, закупила найбільше телевізійного часу, причому його досить успішно використав лідер цієї організації В. Жириновський завдяки своїй напористості, умінню вести полеміку, "побивати" опонента аргументами, часом вигаданими, але такими, що сприймаються спочатку як прояв начитаності, ерудиції.

Не можна недооцінювати значення для створення доброго іміджу й ролі друкованої продукції, наочної агітації (листівок, плакатів, буклетів, фотоблискавок, гасел), публіцистичної літератури, кінороликів і відеокліпів та відеофільмів. Головна до них вимога — помітність оформлення, "кинджальність" тексту, емоційна забарвленість, стислість, незвичні

30 політична свідомість – це сукупність політичних знань ідей, поглядів, орієнтацій, цінностей та установок індивідів стосовно розвитку і функціонування політичної системи і місця людини у цьому процесі.

Елементи:

• Політична наука

• Політична теорія

• Політичні концепції які виробляють політичні знання

• Політична ідеологія

Рівні політичної свідомості:

• Буденна політична свідомість- формується на базі життєвого досвіду людей,способом вираження якого є політична психологія.

Риси: суперечливий характер, фрагментарність, несистематизованість, як правило підвищена емоційність.

• Науково-теоретичний – формується національною елітою, політиками ідеологами. Спосіб вираження – політична ідеологія.

Риси: цілісність, систематизованість, здатність до прогнозування.

Структура:

-масова політична свідомість

-Свідомість масової спільноти, яка виражається через громадську думку

-групова свідомість

-Індивідуальна політична свідомість

31. політична культура – це частина загальної культури яка формується і проявляється у процесі політичного життя. Це система історично сформованих і відносно стійких політичних уявлень і цінностей орієнтацій стереотипів символів які втілюють досвід попередніх поколінь і забезпечує відтворення політичного життя

Елементи: знання, уявлення, ідеали, цінності, норми традиції.

Структура:

-політичні знання уявлення

-культура політичних відносин

-Політична поведінка

-політичні цінності стереотипи

Функції:

• Пізнавальна

• Інтегративна

• Комунікативна

• Виховна

Типи: (за Алмондом)

-патріархальна – повна відсутність у підданих інтересу до життя

-Підданська - низька участь підданих у політичному житті

-активістська- це культура громадянського суспільства

-тоталітарна – підозріле ставлення до поведінки людей

-демократична

32 політична ідеологія – це система поглядів ідей цінностей ідеалів, які виступають у формі політичного світогляду та орієнтацій у політичній діяльності.

Предметом політичної ідеології є політичні відносини суспільства в усій їх різноманітності, координації та субординації. Політична ідеологія не є монопольною системою поглядів, цінностей і норм якогось одного політичного суб'єкта, що відображає начебто інтереси всіх. До того ж ідеологічні настанови на демократи­зацію політичного життя, плюралізм зумовили реальні зрушення у духовно-політичному розкріпаченні людей, організацій, рухів, партій, самі ж щойно народжені ідеології розмиті, не мають чітких, конкретно виражених цінностей та цілей. Виник дефіцит ідеологій, який за умови вузьких групових інтересів суб'єктів та ідеологізованої людини догматичного складу загострює проблему становлення політичних ідеологій. У такій ситуації ідеологи поглядають на структури політичної влади, намагаючись закріпити своє «політичне обличчя». Важко не погодитися з тими вченими, які вважають, що «ідеологія взагалі не повинна з метою свого захисту апелювати до влади — навіть влади більшості над меншістю, якщо вона хоче здобути шанс стати свідомістю людей, а не підміною її», тобто самовизначитися й самовиявитися, а це, у свою чергу, потребує з'ясування змісту її.

Водночас її роль щодо влади не є однолінійною і на конкретно-історичному етапі суспільного розвитку може бути різною. Якщо спочатку ідеологія — своєю дією «назовні» — допомагає встановленню влади, відіграючи, роль своєрідного алібі, то з того моменту, як вона стає загальноприйнятою, вона починає діяти «всередину» — як складова частина влади: виконує роль головного інструмента ритуальної комунікації в апараті влади.

Ідеологія як інтерпретація дійсності з точки зору влади в кінцевому підсумку завжди підпорядкована інтересам влади, тому в її суті закладена тенденція відриву від дійсності, породження ілюзорного світу, ритуалізації. Саме тому ідеологія відображає цінності, норми і принципи, що породжені гаслами, пропагандою і не сприймаються індивідуальною свідомістю людини. Щоб запобігти цьому, потрібні контроль мас за всіма видами політичної влади, її легітимність, відкритість та дієвість демократичних механізмів владарювання. Тоді політична і неполітична ідеології перестають бути ворогуючими «сусідами» державного і цивільного життя, перетворюючись на духовні регулятиви суспільної та індивідуальної свідомості.