- •Суть політики, її специфіка. Основні теорії політики.
- •Особливості політики: (з лекції)
- •Теорії політики:
- •Суб’єкти політики
- •Предмет політики.
- •Функції політології.
- •Політична влада : суть, форми прояву.
- •Легітимність політичної влади
- •Ресурси політичної влади. Її види.
- •Поняття, структура і функції політичної системи.
- •Типологія політичних систем.
- •Поняття і типи політичних режимів.
- •Поняття, ознаки і функції держави.
- •14.Теорії походження держави.
- •#15. Форми державного правління.
- •16 Форми державного устрою
- •17. Основні принципи правової держави
- •#20. Політичний процес: суть, структура, режими політичного процесу.
- •#21. Політична модернізація.
- •#22. Політична діяльність і політична участь.
- •#23. Політичні рішення: суть, типи.
- •#24. Суть, принципи демократії.
- •#25. Основні теорії демократії.
- •#26. Суть, структура, функції політичних партій.
- •#27. Партійні системи.
- •#28. Партійна коаліція.
- •#29. Політична еліта. Політичне лідерство
- •#34. Політичний маркетинг: поняття і функції.
- •#35. Політичне рекламування: етапи, функції, вимоги.
- •#36. Поняття «імідж», його природа і властивості.
- •#37. Технологія формування іміджу організації та лідерів.
- •33 Громадська думка
16 Форми державного устрою
Форма державного устрою — це спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємовідносин держави як цілого і її територіальних складових. Якщо форма державного правління — це відносини між вищими органами держави, то форма державного устрою — це відносини між різними органами влади, що існують у територіальних одиницях держави, з центральними органами державної влади.
Хоча форми державного устрою різноманітні і в кожній країні мають свої особливості, розрізняють дві основних форми — унітарну і федеративну.
Унітарна держава – це такий вид устрою, за якої складові частини держави не мають суверенних, державних ознак.
Ознаки:
наявність єдиної конституції або конституційних законів;
наявність єдиного громадянства
єдина система органів законодавчої, виконавчої і судової влади
єдина фінансово- грошова система
адміністративно-територіальні одиниці не мають ознак суверенітету
Федеративна держава – це такий вид устрою, за якої складові частини держави мають суверенні та інші державні ознаки.
Ознаки:
Складові частини федерації мають ознаки суверенітету
Наявність подвійного громадянства
Дуалістична система н-п-а
Розмежування компетенції між загально федеральними органами держави і органами суб’єктів федерації
17. Основні принципи правової держави
Правова держава – організація політичної влади громадянського суспільства, яка, насамперед юридичними засобами забезпечує рівні можливості існування та розвитку особи у всіх сферах суспільного життя.
Сам термін “правова держава” з'явився в німецькій літературі в працях К.Т.Велькера і Р.фон Моля. Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І.Кантом. Суть його теорії зводилася до декількох основних положень: “Кожний громадянин повинен бути паном сам собі”, “Чого народ не може вирішити відносно самого себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу”. В цих положеннях мова йде, по суті, про юридичне закріплення основних прав і свобод людини.
Принципи:
1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;
2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову;
3) верховенство громадянського суспільства і його представника — Парламенту над державою і її апаратом;
4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення;
5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави;
6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом;
7) демократичний плюралізм і гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п.
18. суть і структура соціальної держави.
Соціальна держава – організація політичної влади, яка створює необхідні умови для формування громадянського суспільства, всебічного розвитку особи завдяки ефективній системі соціального захисту.
Ознаки:
Визнання людини найвищою соціальною цінністю
Взаємозв’язок із громадянським суспільством
Забезпечення соціального компромісу
Забезпеченість правового статусу особи
Наявність ефективної системи соціального захисту
Вчені (Г.А. Ріттер, Роулз та ін.) виділяють три моделі сучасної соціальної держави.
І. «Позитивна держава» (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю).
2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забезпечуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості).
3. «Держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість соціальна політика держави як засіб забезпечення «рівності, кооперації та солідарності»).
19. громадянське суспільство суть структура
Громадянське суспільство – це стійка взаємодія людей та їх об єднань, що заснована на різноманітних формах власності, демократичних інститутах, ефективній системі соціального захисту та рівних можливостях існування та розвитку особи в усіх сферах суспільного життя.
Громадянське суспільство має таку саму структуру, як і суспільство в цілому. її складають багатоманітні суспільні відносини — економічні, соціальні, політичні, соціокультурні тощо та їх суб'єкти, за винятком держави.
Економічною основою, фундаментом громадянського суспільства є недержавна власність на засоби виробництва. Вона може існувати в індивідуальній і колективній формах. Суб'єктами різновидів індивідуальної власності виступають індивіди та домашні (сімейні) господарства. Колективною є власність акціонерних товариств, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо. Наявність у громадян власності на засоби виробництва робить їх незалежними від держави в економічному відношенні. І навпаки, тотальне одержавлення власності, наприклад за соціалізму, ліквідує економічну основу громадянського суспільства, ставить громадян у повну залежність від держави як роботодавця.
Поряд з правом приватної власності важливе значення для громадянського суспільства має гарантована державою свобода підприємницької, трудової і споживчої діяльності.
Соціальну структуру громадянського суспільства складають різноманітні соціальні спільності — класові, етнічні, демографічні, професійні тощо та відносини між ними. Такі спільності є в будь-якому суспільстві. Особливість громадянського суспільства полягає в наявності у ньому класів власників засобів виробництва, економічною основою існування яких є недержавна, передусім приватна, власність. Характерною рисою соціально-класової структури сучасного розвиненого громадянського суспільства є переважання в ній так званого середнього класу як прошарку людей з відносно високим рівнем матеріального достатку.
Первинний соціальний осередок громадянського суспільства — сім'я. Це — заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною відповідальністю і взаємодопомогою. Як соціальний інститут сім'я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємовідносини подружжя, батьків, дітей та інших родичів. Сім'я є найбільш сталим інститутом громадянського суспільства, який зберігає певну автономію стосовно держави навіть у тотально одержавлених суспільствах.
Елементами політичної структури громадянського суспільства виступають недержавні політичні інститути, основними з яких є політичні партії, громадські організації і суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації. У політологічній літературі нерідко висловлюється думка про неполітичний характер громадянського суспільства, тобто про відсутність у ньому політичних інститутів і відносин. Така позиція необгрунтовано залишає поза межами громадянського суспільства, зокрема, політичні партії, громадсько-політичні організації, засоби масової інформації, які є найважливішими засобами впливу громадянського суспільства на державу.
Політичні відносини як відносини з приводу влади притаманні і громадянському суспільству, однак у ньому вони не є державно-політичними і виступають як відносини між недержавними політичними інститутами. Найважливішим політичним інститутом громадянського суспільства є політичні партії. Це — добровільні об'єднання громадян, що виконують у громадянському суспільстві низку важливих функцій: вираження соціальних інтересів, ідеологічну, політичної соціалізації, формування громадської думки тощо. Водночас політичні партії є найважливішою ланкою, яка з'єднує громадянське суспільство з державою; передусім саме завдяки їм здійснюється представництво багатоманітних соціальних інтересів на державному рівні. У разі оволодіння державною владою та чи інша партія стає суб'єктом державно-політичних відносин і в такій якості не виступає інститутом громадянського суспільства. Це стосується не лише правлячої партії, а й усіх інших тією мірою, якою вони є носіями державної влади.
Інституціональними елементами структури громадянського суспільства є багатоманітні громадські організації. Політичними інститутами є ті з них, які тією чи іншою мірою впливають на здійснення державної влади, тобто виступають як групи інтересів. Групами інтересів є передусім громадсько-політичні організації — професійні, жіночі, молодіжні, ветеранські тощо. Інші громадські організації як групи інтересів виявляють себе лише ситуативно — у разі безпосередньої чи опосередкованої взаємодії з політичними інститутами.
Важливим політичним інститутом, за допомогою якого громадянське суспільство справляє істотний вплив на державу, є засоби масової інформації. Інститутом громадянського суспільства можуть бути лише недержавні засоби масової інформації, а саме політичним інститутом вони виступають тоді, коли виконують політичну функцію, взаємодіючи з політичною владою, державою.
Структуру духовної сфери громадянського суспільства складають соціокультурні відносини, а її елементами є школа, церква, різноманітні культурно-мистецькі заклади — тією мірою, якою вони виступають як недержавні утворення. Духовне життя громадянського суспільства характеризується ідеологічною багатоманітністю. Воно несумісне з пануванням єдиної ідеології, з так званою державною ідеологією, насаджуваною ідеологізованою державою.