15

Лекція № 1 світогляд та релігійні уявлення українців (історичний аспект).

1. Світоглядна система часів Київської Русі.

2. Пантеон Володимира.

Актуальність теми. Останнім часом спостерігається підвищена увага до архаїчних вірувань. Виникають громадські рухи, метою існування яких є відродження язичництва. Серед таких варто назвати прибічників учення Лева Силенка, Асова, Бєлова, Кандиби. В аналогічному напрямі працює відомий автор „Шляху аріїв” Канигін. На жаль, тема язичництва стала об’єктом наукових спекуляцій деяких вітчизняних і зарубіжних вчених, у працях яких історичний процес оцінюється суб’єктивно, що породжує нові міфи із старими іменами. Наприклад, спостерігаються відверті напади на християнство, яке, начебто, зруйнувало традиційну українську культуру, мусується думка про так званих праукраїнців чи праросіян, що породжує ультранаціоналістичні чи шовіністичні течії в культурі.

Література, яка використовувалась для підготовки лекції:

• Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М., 1994.

• Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М., 1988.

• Славянская мифология. Энциклопедический словарь. – М., 1995.

• Літопис Руський. За Іпатівським списком: Пер. з давн. руськ. – К., 1990.

• Попович М.В. Мировоззрение древних славян. – К., 1985.

• Славянские древности: этнолингвистический словарь: В 5т / Под ред. Н.И. Толстого. – М., 1999-2004.

• Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. / Гл. ред. С.А. Токарев.– М., 1991.

• Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – М., 1978.

• Николаева Н.А. Сафронов В.А. Истоки славянской и евразийской мифологии. – М., 1999.

• Успенский Б.А. Филологические разыскания в области славянских древностей. – М., 1982.

• Костомаров Н. Славянская мифология. Исторические монографии и исследования. – М., 1995.

• Чмыхов Н.А. Истоки язычества Руси. – К., 1990.

• Історія релігії в Україні. Т.1 / За редакцією Б.Лобовика. – К., 1996.

• www. ruthenia/ru/folklore/index.htm.

• www. eu.spb.ru/ethno/index.htm.

• www. ethnonet.ru.

Світоглядні системи дохристиянського періоду відрізняються більше за формою, ніж за змістом, оскільки в неоліті, мідному, бронзовому і ранньозалізному віці, темпи соціально-економічного розвитку були досить повільними.

1. Світоглядна система

Світоглядну систему часів Київської Русі можемо розглядати як антропоцентричну. У центрі всесвіту знаходиться людина, яка є центром просторових і часових координат.

Простір.

Горизонтальний вимір. Межею зорового сприйняття є округла лінія горизонту. Звідси „округа”, „округ” як місце проживання. „Кружка” виступає моделлю Всесвіту, тому набуває символічного значення, яке дійшло до нашого часу. Пор. подвійну семантику дієслова кружляти у значенні „ходити по колу”, „пити ритуальний напій”. За семантичними характеристиками відрізняється від кубка – ритуального посуду (д. р. къбел – посудина для міряння зерна) або чари (чарувати – здійснювати ворожіння за допомогою води).

Простір поділяється на чотири сектори, які відповідають тілесним орієнтирам: зад / перед, право / ліво. Звідси чотири основні орієнтири: північ / південь / схід / захід. Таким чином, лінії координат тіла людини співвідносяться з основними географічними орієнтирами. В такому випадку тіло слугує моделлю Всесвіту.

Об’єктом вшанування давніх слов’ян виступає сонце, тому основним тілесно-просторовим розташуванням є „лицем на схід”. В такому випадку актуальними видаються співвідношення схід / обличчя, захід / потилиця (проти лиця), північ / ліво, південь / право.

Пн. Ліво

З х. Потилиця Сх. Лице

Пд. Право

Таке тілесне розташування дає змогу пояснити культурно-семантичні співвідношення:

1. Сходу з висхідним рухом, як втіленням життя. Пор. з рос. словосполученням „с ходу в галоп”, а також „сходити” у значенні рости. В українському традиційному житлі вікна знаходяться на сході, західна стіна є „глухою”, тобто без вікон. Аналогічну орієнтацію має православний храм, тому вікно ототожнюється із світлом, життям, небесним „оком” (веко-окъно-вікно). Покійників також ховали головою на захід (очима на схід). У домовині залишали невелике віконце – віко для того, щоб він міг побачити сонце. Молитви як правило здійснюються обличчям до сонця, яке ототожнюється із вселенським Оком Бога.

2. Заходу із спадним рухом, задом, об’єктами тілесного розпаду. Пор. із семантикою дієслів за-гнутися, за-стопоритися, за-виснути, за-вмерти, за-пнутися. У назві сторони світу вже закладено поняття вторинності.

3. Півночі з лівим (неправильним, неприродним). Пор.: розуміння „лівого” у значенні не якісного, не стандартного. Ходити „на ліво” – зраджувати подружню вірність. У казках шлях в ліву сторону перехрестя співвідноситься з обманом, програшем у картах, банкрутством тощо.

4. Півдня з правим (правильним, правдою, позитивним). Важливе місце у традиційній культурі займає протиставлення правого і лівого. Позитивні дії здійснюються правою рукою, яка у більшості є розвиненішою. Негативні – пов’язані з лівою стороною, звідси ставлення до лівші як того, хто знається з нечистою силою. У мистецтві і фольклорі ці протиставлення проявляються таким чином:

- в іконописній традиції з правого боку від Спасителя розташовується грішник, який розкаявся, з лівого – який не розкаявся;

- у замовляннях „до суду”, щоб довести свою правоту, рекомендується ступати на поріг правою ногою;

- символічний контекст мають оповідання про Правду і Кривду;

- щоб уберегтись від недоброго ока чи слова, необхідно тричі плюнути через ліве плече;

- у російські традиції існували так звані „чорні замовляння”, усі дії яких здійснювались у протилежному напрямі: „Выйду не перекрестясь, выйду не помолясь, туда, где солнце заходит” При цьому хрестились у зворотному порядку або не хрестились зовсім.

Тілесні розташування обличчям на південь, північ і захід не властиві для слов’янської культури. Можемо припустити, що діагональ південь / північ вважалась провідною у релігії Давнього Єгипту, про що свідчить орієнтація пірамід.

Вертикальний вимір також співвідноситься з тілом людини:

- голова / небо / око / сонце (Голгофа з д.- євр. перекладається як „череп”) / світ богів;

- середина / серце / мати-сира земля / світ людей;

- низ / статеві органи / підземний світ / хтонічні божества (звідси зображення потойбічних істот з гіперболізованими статевими органами).

Відповідно до вчення К.Г. Юнга, відповідні рівні властиві психіці людини.

- верх / вище знання / надчуттєвасть / надсвідоме;

- середина / чуттєвість / душа;

- низ / інстинкти / підсвідоме.

В такому випадку світоглядну схему давніх слов’ян можемо уявити таким чином.

0

В уявленні слов’ян всі рівні населяються міфологічними персонажами, які не є абстрактними істотами, оскільки позначають принципи світоустрою. Паралельно вони символізують внутрішні стани і пов’язані з психікою людини.