3. Публіцистичний стиль. Головні ознаки.

Публіцистичний стиль мовлення використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням. Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань. Публіцистичний стиль потребує попереднього відбору певних мовних засобів, матеріалу. Звичайною формою реалізації публіцистичного стилю є усний або друкований монологом. У цьому стилі можуть використовуватись і нормативна лексика, високі, урочисті слова і фразеологізми, емоційно забарвлені лексеми, вигуки, частки, нескладні синтаксичні конструкції, риторичні запитання, окличні інтонації, повтори. Відповідно до провідного завдання цього стилю у ньому часто використовуються політичні та морально-етичні слова і фразеологізми. Формою реалізації для публічного стилю може бути промова, стаття, памфлет, гумореска. Основні ознаки: доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал), поєднання логічності доводів і полемічності викладу, поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю, наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку, наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол тощо). Основні мовні засоби: синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів, насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами, використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз, уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів, використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо, різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше, влучні афористичні, інтригуючі заголовки.

3. Засоби невербальної комунікації.

Невербальна комунікація — процес взаємообміну інформацією шляхом використання для передавання повідомлень невербальних (немовних) засобів комунікації. До засобів невербальної комунікації належать: 1. Мова тіла: а) статична експресія — фізіогноміка (експресія обличчя і фігури будовою тіла); арт-ефекти (прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика); запахи (природні, штучні); б) динамічна експресія — текесика (дотики, потиски рук, поплескування); просодика (тембр, висота, гучність, темп мовлення, особливості наголошування, акцент голосу); екстралінгвістика (паузи, покашлювання, сміх, позіхання, плач); кінесика (комунікативно значущі рухи: міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода; контакт очей: спрямованість, частота контакту, тривалість); авербальні дії (дії з предметами, тілесні рухи — почісування, потирання рук). 2. Міжособистісний простір: дистанція; взаємне розміщення під час спілкування. 3. Часові характеристики: тривалість спілкування; пунктуальність партнерів; своєчасність дій.