Геостратегічні фактори інвестиційних процесів
Помітним є зростання ролі міжнародних за своєю природою фірм, і передусім ТНК для економік не тільки країн, що розвиваються, але і провідних ринкових держав, зокрема тих, які є членами ОЕСР. Згідно дослідження, яке було проведеним цією організацією, у ВВП більшості країн-членів ОЕСР постійно зростає вага фірм та корпорацій, що мають штаб-квартири за межами їхніх територій.
В якості ілюстрації можна навести приклад США, у промисловому виробництві яких питома частка іноземних корпорацій досягає 15,8%, що перевищує відповідні показники по 1985 року (8,8%) та 1989 року (13,2%). Подібні тенденції мають місце і у Великобританії, Канаді та Швеції, причому своєрідним рекордсменом в цьому відношенні є Ірландія, в якій господарські суб'єкти із розташованими за межами території держави штаб-квартирами забезпечують 66% промислового виробництва та 47% зайнятості у промисловості. Зростає активність іноземних компаній на території Великобританії. За експертними даними, кількість таких суб'єктів підприємництва на території країни на початку 2000-х років зростала у середньому на 3 тис. щорічно. Разом з тим, такі тенденції не є універсальними: в Японії, яка серед країн світу поступається за масштабами економіки тільки США, іноземні фірми забезпечують працевлаштування тільки 0,89% зайнятих у промисловості.
Не дивним є й те, що для інтернаціональних за характером діяльності та структури фірм і корпорацій типовою є особливо виразна концентрація на тих видах господарської діяльності, які пов'язані з міжнародним обміном. Особливо сказане стосується тих фірм, які мають штаб-квартири за межами країн, в яких вони створені та працюють. Наприклад, для Ірландії показники експорту іноземних та місцевих компаній становлять 89% та 34% відповідно. Дещо нижчим є дане співвідношення для Нідерландів (64% та 37%), Франції (35,2% та 33,6%) та Японії (13,1% та 10,6%). Водночас не у всіх країнах така закономірність “працює” – в США показник експорту поступається імпорту – 10,7% та 15,3%.
Подібна “прив'язка” міжнародних, і особливо великих корпорацій, які акумулюють значні виробничі ресурси і виробляють значну частку ВВП країн базування, до експортної діяльності не є випадковою. Нарощування експорту пов'язано з поглибленням спеціалізації, що, в свою чергу, стимулює збільшення обсягів виробництва. До речі збільшення експорту країни 1% зумовлює 0,1% приросту ВВП.
Але якщо здійснити порівняння процесів взаємного інвестування США та країн Європи, то можна констатувати, що протягом останніх десятиліть більшу “трансатлантичну” інвестиційну активність демонструють європейські ТНК. Інакше кажучи, потоки капіталів до Америки значно перевищують обсяги зворотного руху інвестицій до “Старого Світу”.
Згідно даних європейських аналітико-інформаційних центрів європейські фірми вклали до економіки США 220 млрд. дол., тоді як американські компанії інвестували в Західній Європі усього 33 млрд. дол. Подібне положення пояснюється особливою роллю США в процесах глобалізації, технологічним випередженням Сполученими Штатами країн Європи, а також більш прості організаційно-адміністративні процедури створення компаній та їх вища прибутковість.
Зовсім інша картина спостерігається при розгляді процесів прямого інвестування до країн, що розвиваються. На початку 2000-х рр. обсяги інвестицій залишилися приблизно на тому ж рівні, що і в попередньому 1999 році – 190 млрд. дол., але їх питома частка в загальних показниках знизилася до 17%. Щоправда, згідно даних ЮНКТАД, порівняно високими темпами збільшувалися обсяги прямих іноземних інвестицій до Африки – на 25% з 8 до 10 млрд. дол. Але для того, щоб розвиток країн континенту відбувався більш динамічно, континенту необхідно включитися до стратегії провідних ТНК, причому не тільки в якості сировинного придатку, та територій, які використовуються для екологічно брудних видів виробництва, але і в ролі їх більш повноправного партнера. Важливим завданням є покращення участі в процесах руху капіталів більшості держав континенту, яка на зламі століть залишалася практично мізерною. На сьогодні 70% інвестицій до Африки припадає на п'ять країн – Анголу, Єгипет, Нігерію, ПАР та Марокко, переважно у розробку корисних копалин, промислове виробництво та послуги.
Чималі обсяги прямих іноземних інвестицій від провідних країн-експортерів капіталу та конкретно – ТНК протягом останнього десятиріччя ХХ століття надходили до регіону Центральної та Східної Європи (до їх числа, на жаль, не входить Україна, як і решта країн СНД). Разом з тим, попит на прямі інвестиції капіталів забезпечують не лише постсоціалістичні країни. Можна констатувати тенденцію значного зростання потреб в капіталах на так званих “нових ринках” (emerging markets – ринки, що виникають) взагалі. Значний попит на капітали, передусім на капітальний ресурс ТНК, створюють найбільш успішні країни з групи тих, які раніше умовно відносилися до “Третього світу” (“Першим світом” вважалися провідні ринкові держави, “Другим світом” – ті, що називалися соціалістичними). Критерій “успішності” в даному відношенні – здатність забезпечити основні вимоги ТНК, як і власників капіталу взагалі (щодо прибутковості, гарантій, прозорості, законності, соціальної сприятливості тощо), які необхідні для притоку інвестицій.
Йдеться передусім про цілий ряд країн в Південно-Східній Азії та Латинській Америці, яким вдалося забезпечити динамічний розвиток, сформувати ефективне конкурентне середовище. Лідером за валовим показником надходження капіталів серед даної групи країн є Бразилія. Взагалі серед країн, які не входять до групи провідних економік, ця найбільша латиноамериканська країна поступилася тільки Китаю.