Стратегії, інститути і механізми інкорпорації національного господарства у світову економіку

Превентивні

(попереджувальні)

Швидкого реагування

Перспективні

Реабілітаційні (відновлювальні)

Стратегії

Глобальні та національні превентивні стратегії:

• - наступально-випереджа­ючі (неадекватно агресивні);

• - захисні (адекватно-зважені);

• - очікуючі (нейтральні);

• - гармонізуючі (об’єднувально-інтеграційні);

• - блокуючі передбачувані негативні впливи;

• - стимулюючі усталеність національного розвитку в глобальному просторі;

• - посилюючі захисні механізми національної ідентичності та державності;

• - адитивні та сінергетичні блокові стратегії розвитку та реагування на виклики глобалізації тощо.

Глобальні та національні бліц-стратегії:

• - наступально-захисні (адекватно-агресив­ні);

• - блокуючі (адекватно-зважені);

• - пристосувально-нейтральні;

• - блокуючо-наступаль­ні контрстратегії по нейтралізації негативних впливів і стратегій політичних суперників;

• - замикаючо-групові (нейтралізуючи сферу впливу).

Глобальні та національні довгострокові стратегії захисту національних інтересів:

- зовнішньополітичні довгострокові стратегії партнерства і співпраці;

- поширення зони впливу на світовій арені та боротьби за виживання;

- зовнішньоекономічні довгострокові стратегії розвитку МЗЕД;

- соціокультурні довгострокові стратегії розвитку зовнішніх зв’язків;

- довгострокові стратегії національної безпеки і оборони.

Регіональні та національні реабілітаційні стратегії міжнародної співпраці:

- стратегії подолання зовнішньополітичних перешкод у сферах МЗЕД і соціокультурних зв’язків;

- стратегії співробітництва в сфері національної безпеки і оборони;

- стратегії адаптації і гармонізації інституціональних і господарських механізмів МЕВ;

- стратегії оновлення і переформатування міжнародних відносин;

- стратегії етнокультурного імперіалізму.

Інститути

Глобальні та регіональні інститути попередження:

• - ризиків виникнення несприятливих подій;

• - міжнаціональних конфліктів;

• - негативних соціально-еко­номічних наслідків;

• - енергетичної небезпеки;

• - екологічних проблем і катастроф;

• - космічних загроз і катастроф;

• - воєнно-політичних загроз.

Глобальні та регіональні інститути реагування на:

• - загострення МЕВ;

• - міжнародні конфлікти;

• - гуманітарні катастрофи;

• - глобальні космічні, енергетичні, природно-ресурсні та екологічні катастрофи;

• - міжнародні військово-політичні конфлікти.

Глобальні та національні інститути прогнозування, реконструкції та розвитку:

- у сфері міжнародних відносин (структури ООН);

- у сфері міжнародних і національних фінансів (МВФ, СБ, ЄБРР, НБ тощо);

- у сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами (СОТ, ФАО, ВОЗ тощо);

- у сфері міжнародної безпеки (НАТО, ОБСЄ, ЗЄС тощо)

- у сфері сталого розвитку (національні уряди та інститути, міжнародні неурядові та громадські організації).

Регіональні та національні інститути управління і контролю:

- зовнішньополітичні структури національних урядів та регіональних угрупувань;

- зовнішньоекономічні структури національних урядів та регіональних угрупувань;

- відповідні міністерства і відомства національних урядів.

Механізми

Глобальні, регіональні та національні превентивні механізми:

• - міжнародної торговельної політики (протекціонізм, субсидування та кредитування, демпінг, квотування, ліцензування, держзакупівля, технічні бар’єри);

• - режим найбільшого сприяння, національний режим трансакцій для нерезидентів;

• - створення митних союзів та зон вільної торгівлі в рамках гармонізуючих стратегій;

• - договірні гарантійні механізми взаємного захисту експортно-імпортної продукції на світових ринках;

• - механізми ціноутворення, оптимізації структури експорту та судово-арбітраж­них процедур захисту національного виробника;

• - воєнно-політичні механізми покращання кон’юнктури національного господарства та передбачуваності напрямів торгово-економічних трансакцій на світовому ринку.

Глобальні, регіональні та національні механізми адекватного реагування:

• - скасування тарифних і нетарифних обмежень;

• - застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів;

• - введення тимчасових чи довготривалих обмежень імпорту певної продукції, послуг, валютної інтервенції;

• - підвищення імпортного мита, зменшення імпортних квот;

• - введення спеціальних режимів зовнішньоекономічних відносин (економічна блокада, ембарго)

• - введення спеціальних режимів воєнно-політичних відносин (ультиматуми, показове використання озброєних сил, санкції, блокади, поставки озброєння).

Глобальні, регіональні та національні механізми розвитку дво- та багатосторонніх відносин:

• уніфікація та гармонізація правового простору міжнародних трансакцій у політичній, економічній, соціокультурній і військовій сферах;

- укладання довгострокових дво- і багатосторонніх угод і домовленостей у вищеозначених сферах міжнародної співпраці;

- моніторинг виконання міжнародних зобов’язань і домовленостей;

- адаптація і коректування довгострокових програм, цілей і завдань відповідних стратегій згідно поточних чи перспективних змін міжнародної ситуації.

Регіональні та національні механізми реабілітації в посткризових ситуаціях:

- розширення регіонального і двостороннього співробітництва (домовленостей) у вразливих сегментах МВ засобами економічної, енергетичної та воєнної дипломатії;

- створення регіональних і національних механізмів співпраці у валютно-фінансові сфері (шляхом об’єднання валютних резервів, регіональних розрахункових механізмів, регіональних систем обмінних курсів тощо);

- застосування відповідних механізмів регіональної економічної інтеграції (на кшталт НАФТА, ЄС, ЄврАзЕС) та воєнно-політичної інтеграції (НАТО, Міжамериканський Договір Взаємної Допомоги (МДВД), воєнно-політичний союз країн СНД (ОДКБ).