Лекція 23. Транснаціоналізація міжнародної економіки
Підприємницька транснаціоналізація: суб'єкти і специфіка
Геостратегічні фактори інвестиційних процесів
Акціонерні форми транснаціоналізації комерційної діяльності
Неакціонерні форми транснаціоналізації господарської діяльності
Підприємницька транснаціоналізація: суб'єкти і специфіка
Однією з ключових рис сучасних міжнародних економічних відносин є багатоаспектна інтернаціоналізація господарських процесів. Вона відбувається як на рівні інтеграції національних економічних комплексів, так і в комерційній сфері національних господарств. Причому в останньому випадку частіше кажуть про “транснаціоналізацію”, тоді як терміном “інтернаціоналізація” частіше позначають процеси інтеграції на національному рівні, посилення глобальної взаємозалежності та утворення регіональних економічних угруповань. Означені два терміни визначають різні рівні інтеграції, її дихотомічну природу. Причому, кожній з двох своєрідних підсистем властиві специфічні інструменти, форми, а також цілі співробітництва та економічної політики. Ці підсистеми є взаємно пов'язаними та функціонально обумовленими, оскільки транснаціоналізація на рівні відтворювальних комплексів країн має своїм результатом створення нових ринкових систем, більш широких можливостей для розвитку великомасштабної (глобальної) спеціалізації виробництва.
Транснаціоналізація в господарській сфері може відбуватися в різні способи. Так, історично першим і тому традиційним для останніх століть інструментом створення міжнародних комерційних структур є шлях акціонування. Засобами транснаціоналізації є процеси злиття та поглинання виробничих і комерційних структур. Ці процеси почали поширюватися наприкінці ХІХ століття, але й протягом останніх десятиріч відбувалося укладання масштабних угод з поєднання економічних потенціалів відомих гігантів індустрії та фінансової сфери, внаслідок чого утворювалися велетенські монополістичні угруповання. Процеси поглинання крупних, зокрема автомобільних, страхових і банківських компаній відбувалися й в наслідок кризових явищ в економіці 2008-2009 рр. Дедалі більшою мірою поширюються процеси міжнародного прямого та портфельного інвестування, створення нових виробничих структур за кордоном, або вкладання капіталів у діючі комерційні фірми.
Означені форми транснаціоналізації (акціонування, злиття та поглинання) так або інакше пов'язані з процесами руху капіталів. Разом з тим, завдяки поширенню різноманітних форм торгівлі послугами та торгово-коопераційної взаємодії (наприклад, в ході міжнародної реалізації виробничо-будівельних інженерно-консалтингових проектів) відбувається так звана неакціонерна транснаціоналізація. Вона призводить до створення на постійній або тимчасовій основі комерційних об'єднань та структур без попередньої купівлі акцій, поглинань тощо, а лише завдяки налагодженню сталих виробничо-коопераційних ланок між окремими, уособленими раніше контрагентами.
Такі процеси можуть розглядатися в якості об'єктивних передумов поглиблення міжнародної корпоратизації бізнесу, концентрації капіталів, технологічних потенціалів та інших видів ресурсів у рамках підприємницьких утворень. В той же час транснаціоналізація за участю комерційних структур є тим економічним механізмом, який визначає нові пріоритети суспільного відтворення, цілі міжнародної політики держав, особливості та динаміку інтернаціоналізації господарського життя в глобальному та регіональному масштабах.
Глобальні тенденції інтернаціоналізації призводять до подальшої лібералізації торгівлі та валютно-фінансових відносин, а події на підприємницькому рівні транснаціоналізації характеризуються зростанням масштабів міжнародного за природою підприємництва. В сучасному світі дедалі більш поширеним явищем є виникнення підприємницьких монстрів, діяльності яких інколи не в змозі заважати навіть антимонопольне законодавство. Крім того, сучасні складні процеси і тенденції монополістичної, взагалі ринково-підприємницькій діяльності можна охарактеризувати і як зміни в кількісному співвідношенні етноцентричних і геоцентричних фірм, компаній, а також і в якісних показниках господарської діяльності останніх. Під етноцентричними (від грецького «ethnos» - «плем'я», «народ» і «центр») компаніями розуміють такі підприємницькі структури, що зосереджують свою діяльність переважно на внутрішньому ринку своєї країни і для яких міжнародно-торгові операції (якщо вони мають місце) представляються разовими, нетиповими формами економічної активності. Відповідно, під геоцентричними (від грецького «ge» - «Земля» і «центр») – ті, які своєю ринково-збутовою політикою прагнуть охопити найбільш широкий спектр країн і регіонів світу.
Великі міжнародні корпорації, а також спільні підприємства можна розглядати як організаційно-підприємницьку форму усуспільнення виробничої діяльності. Адже вони концентрують значну масу капіталу – раніше створених суспільних цінностей виробничого призначення. Власний капітал корпорацій формується засобами акціонування, тобто шляхом залучення коштів інвесторів в обмін на реалізовані їм акції.
Крім того міжнародні комерційні структури не просто виступають на ринковій арені як суб'єкти підприємницької діяльності, а виконують суспільно регулюючі функції, впливають на перерозподіл виробленого продукту в світовому масштабі. Порівняно до інших підприємницьких структур на базовому рівні економічного життя великі корпорації уособлюють собою найбільш повне матеріальне втілення ідей і цілей інтернаціонального усуспільнення у виробничій сфері, підвищення комерційної ефективності міжнародної економічної діяльності, передусім за рахунок структурної оптимізації відтворювального процесу. На відміну від цього, невеликі комерційні структури відзначаються більшою гнучкістю, а у випадках спільних підприємств можна казати про найбільшу структурну адаптованість мікроекономічних структур до потреб реалізації конкретних виробничо-технологічних проектів.
Внаслідок транснаціоналізації відбувається значна активізація міжнародно-торгової діяльності підприємницьких організацій. Дедалі більшою мірою великі компанії, а також фірми, які здійснюють спеціалізоване високотехнологічне виробництво, обирають в якості об'єктів своєї діяльності зарубіжні ринки. Вони намагаються активно розширювати міжнародний маркетинг, здійснювати глобальну конкуренцію. І, природно, основною рушійною силою в здійсненні цих змін є розгалужені монополістичні об'єднання транснаціонального типу.
Важливим свідченням зростання ролі міжнародних фірм та передусім ТНК в сучасному світі є вражаюча динаміка обсягів прямих іноземних інвестицій. Відомо, що значна їх частина припадає саме на ТНК і функціонально прямі іноземні інвестиції забезпечують контроль і механізми володіння закордонними виробничими об'єктами. Так, якщо в 1982 році показник таких інвестицій становив 58 млрд. дол., то протягом 2000-х років, згідно оцінок Конференції ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), він щорічно зростав на 10-14 % і сягнув кількох трильйонів. Процес накопичення обсягів прямих інвестицій відповідає тенденції зростання вартості світових ринків капіталу. Згідно прогнозних оцінок експертів компанії Pricewaterhouse Coopers, менш ніж через десять років сукупна оцінка таких ринків може зрости з 20 до 200 трлн. дол. США.
Втім, інвестиційна активність корпоративних суб'єктів інвестицій не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об'єктів або контролем тих, що вже існують. Значну активність ТНК та інші міжнародні інвестори проявляють і у галузі портфельного інвестування, причому співвідношення даних моделей їхньої участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон'юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності. Так, в діяльності корпорації Ford Motors роль та вага портфельних інвестицій значно перевищує обсяги прямого інвестування, складаючи менше третини від загальних. Для діяльності корпорації Daimler Chrysler також типовою є “спеціалізація” на портфельних інвестиціях. Водночас протягом того ж періоду (рубіж ХХ1 століття) інвестиційну стратегію General Motors характеризував акцент на прямі інвестиції, які реалізовувалися у фінансуванні конкретних проектів, а також опосередковувалися операціями злиття та поглинання.
Прямі іноземні інвестиції у виробництво переважають в структурі інвестиційної діяльності японських ТНК. Причому тенденцією останніх років є подальше збільшення саме такого інвестування, яке передбачає підприємницький контроль за господарською діяльністю закордонних об'єктів. І таке збільшення має не тільки абсолютний, але й відносний вимір, якщо йдеться про порівняння з портфельним інвестуванням. Причому при прийнятті рішення щодо здійснення як прямого, так і портфельного інвестування, приймається до уваги значна кількість факторів, що стосуються стану, внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування об'єкта-реципієнта. Такими факторами у ситуації з підприємствами в країнах з транзитивною економікою є:
стан виробничих фондів та їх ринкова перспективність;
ступінь ефективності менеджменту;
наявність експортного потенціалу чи унікальної продукції;
наявність стабільного попиту на типову для підприємства продукцію на внутрішньому ринку;
можливість реструктуризації об'єкту та його пристосування до вимог ринку, споживачів;
наявність конструктивних відносин з урядом та владними структурами;
прозорість компанії;
організаційно-правова форма об'єктної фірми;
ведення бухгалтерського обліку у відповідності до західних стандартів.
В ряді індустріально розвинутих країн, зокрема у США, протягом останніх десятиліть до участі на ринках капіталів широко залучалися різноманітні верстви населення, яке, згідно традиційних уявлень про соціальну структуру суспільства, не належить до кола підприємців-капіталістів. Йдеться про робітників підприємств, вчителів, лікарів, фермерів та людей інших професій, які купують акції та отримують по них прибуток. Тільки за період з 1983 по 1999 рік кількість американців, які вклали свій капітал в акції зросла на 86%, або до 78,7 млн. Наприкінці 90-х близько половини сімей у США приймали участь в роботі фондового ринку, тоді як на початку декади – тільки близько третини. Даний процес супроводжувався зростанням “паперового багатства” Америки у зв'язку зі зростанням фондових коефіцієнтів на 8 трлн. дол. за останніх п'ять років.