Внутрішні плато, гори і плоскогір'я
Смуга, розташована між Скелястими горами і зоною Східно-Тихоокеанського гірського поясу, витягнута від Аляски до Мексики і включає (з півночі на південь): плато Стікін, гори Скіна, плато Нечако-Фрейзер, Колумбійське плато, плато Колорадо, Провінцію Хребтів і Басейнів (зокрема Великий Басейн).
Внутрішні плато характеризуються хвилястою поверхнею з останцевими горами, що виникли на місці обширних вулканічних і денудаційних рівнин.
У північній частині цієї країни помірні тектонічні рухи створили в ранньому мезозої обширний прогин, заповнений континентальними відкладами, які в міоцені, пліоцені і четвертинному періоді неодноразово перекривалися потоками лав. Це зумовило формування горбистої поверхні (800 - 1500 м), що глибоко прорізана річковими долинами.
Особливу роль у рельєфотворенні відіграло зледеніння. По-перше, льодовики, поширені на захід від Берегових хребтів перегороджували стік річок із Скелястих гір в Тихий океан. Це викликало утворення на внутрішніх плато величезних дамбових озер, спуск яких часто носив катастрофічний характер. По-друге, виверження вулканів в четвертинний час іноді співпадали з епохами широкого розвитку передгірських льодовиків, а це приводило до появи шлейфів льодовиково-вулканічних осадів.
Прикладом першої особливості рельєфу є льодовикове оз. Мізула, що виникло при перегородженні льодовиками р. Кларк-Форк. Мізула було одним з найбільших четвертинних дамбових озер на внутрішніх плато. Глибина озера біля льодовикової дамби досягала 600 м, а площа акваторії — 7,5 тис. км2. Слідами рівня води цього озера є берегові лінії на абсолютній висоті 1340 м і мулисті шаруваті осади. При катастрофічному спуску вод озера утворилися ерозійні каньйони глибиною в сотні метрів і гірлянди галечникових валів, що фіксують дальність викиду алювіального матеріалу. Близькими рисами характеризуються дамбові прильодовикові озера Кер-д'Ален, Спокан, Колумбія.
У позальодовикових областях внутрішніх плато Канади спостерігаються численні плосковершинные межиріччя, прикриті лесовым чохлом потужністю 30 - 45 м. Походження лесових горбів тут, як і на Алясці, пов'язують з еоловими процесами. Це підтверджується, по-перше, лінійним розташуванням лесових горбів, паралельним напряму переважаючих вітрів; по-друге, збільшенням потужності лесів з підвітряної сторони виступів корінних порід; по-третє, рівномірним збільшенням розмірів уламкових зерен в лесах у північно-східному напрямі.
К о л у м б і й с ь к е п л а т о (200 - 1000 м), яке перетинають ріки Снейк-Рівер і Колумбія, складене в основному вулканогенними породами. Глибокі (до 600 м) каньйони, вироблені річками в лавових покривах є характерною рисою рельєфу цієї території. Тут збереглися долини стоку талих вод древніх льодовиків, виражені у вигляді ланцюжка крутосхилових улоговин, затоплених озерами. На окраїнах таких каналів .стоку формувалися крупні водоспади, що залишили сліди у формі еворзійних лійок.
У південній частині цієї геоморфологічної країни розміщена п р о в і н ц і я Х р е б- т і в і Б а с е й н і в - один із найцікавіших геоморфологічних регіонів Землі. Середня висота рельєфу досягає 1400 - 1700 м, максимальна - 4356 м. Характерна риса рельєфу - чергування різко окреслених коротких субпаралельних хребтів (Хребти) і плоскодонних улоговин (Басейни), що їх розділяють, заповнених потужними товщами рихлих відкладів. Численні сухі ерозійні улоговини своїми гирлами прив'язані до безстічних западин. Подекуди збереглися солоні озера (найбільше з них - оз. Солт-Лейк).
Довжина хребтів складає 60 -140 км., ширина основи - до 25 км. Схили сильно розчленовані і обривисті. Біля підніжжя нерідко простягаються щебнисті осипні шлейфи. У північній частині провінції вздовж гірських хребтів нерідко прослідковуються скидові уступи. Ланцюжки таких прямолінійних уступів тягнуться на десятки і сотні кілометрів, переходячи з одного хребта на іншій і перетинаючи іноді днища улоговин.
На межі Скелястих гір і Великого Басейну, східніше оз. Солт-Лейк, розміщений величезний по протяжності (більше 350 км) активний розлом Уосатч, виражений в рельєфі у вигляді уступу висотою 15 - 25 м. По цьому розлому зміщені тераси оз. Бонвілл, пізньочетвертинні моренни, яри, тераси річок. Схили в зоні розлому мають вид фасеток.
Морфоструктура Провінції Хребтів і Басейнів характеризується значною складністю будови. Хоча більшість ділянок має скидово-брилову будову, окрім них зустрічаються пологі складки, насуви, тектонічні зміщення. Найбільш інтенсивний розвиток блоків почався в кінці міоцену, коли і зародились найбільш крупні хребти і улоговини. Як правило, хребти є горстами (іноді нахиленими), розвиток яких пов'язують з рифтогенезом цієї території. У деяких районах блокоутворення триває до теперішнього часу, про що свідчать численні землетруси.
Рифтова система Провінції Хребтів і Басейнів складається із окремих смуг улоговин-грабенів, які в одних місцях мають паралельні, а в інших — кулісоподібні обриси. Амлітуда висот між днищами грабенів і вершинами хребтів-горстів досягає 3000 - 4000 м. В основному у цій провінції переважають структури розтягування земної кори, хоч є і структури стискання.
У четвертинний період північ провінції неодноразово перетворювалася на озерний край із-за появи великої кількості озер, які займали днища улоговин. В окремі епохи плейстоцену акваторії дрібних озер зливалися, формуючи два гігантських басейни - Лахонтан і Бонвілл.
Рис 34. Межі максимального поширення вод оэ. Бонвілл і деформація його берегових ліній (за Ф. Кінгом):
1 - найвища берегова лінія оз. Бонвілл: 2 - сучасні озера; 3 - ізолінії деформацій берегових ліній (м). 4 - розлом Уосатч
Озеро Бонвілл знаходилось у північно-східній частині даної провінції (мал. 34). Сучасні озера Солт-Лейк, Юта і деякі інші сьогодні є залишками величезного озера-моря, що існувало тут в плювіальні епохи четвертинного періоду. Площа акваторії Бонвілла досягала 51,7 тис км2., а глибина - 335 м. За своїми розмірами його можна співставити з озером Мічіган, Сліди урізу води цього озера збереглися у вигляді численних берегових ліній і терас, складених озерними відкладами. Вивчення керну свердловини глибиною більш 300 м, пробуреної на південному березі оз. Солт-Лейк, показало, що тільки за четвертинний період епохи озерних трансгресій повторювалися не менше 28 разів Найбільших розмірів озеро Бонвілл досягало у вісконсині, коли різко зменшувалося випаровування. В цей час на півночі улоговини оз. Солт-Лейк існував періодичний стік вод через сідловину перевалу Ред-Рок-Пас в басейн р. Снейк-Рівер. Сліди діяльності катастрофічного потоку, що затопив рівнину Снейк-Рівер, збереглися у вигляді гігантського каньйону і потужних (до 90 м) товщ валунно-галечникового матеріалу, усередині яких зустрічаються брили діаметром до 3 м.
Озеро Лахонтан практично було безстічним, займало площу 22400 км2 і досягало глибини 210 м. Воно існувало на заході Провінції Хребтів і Басейнів в той же час, що і Бонвілл.
Найбільш древні берегові лінії Бонвілла і Лахонтана деформовані (рис.34), а іноді і розірвані тектонічними рухами, про причини яких до цих пір немає єдиної думки.. Одні дослідники вважають джерелами рухів відновлення ізостатичної рівноваги після зникнення величезних мас води (Лахонтан вміщав близько 1250 км3 води); інші -активні рухи земної кори, що продовжуються і в наш час.
У середній частині Провінції Хребтів і Басейнів розташована плоскогірна область, зайнята пустелями Сонора і Мохаве. Вона характеризується рельєфом пластових рівнин з острівними горами і мережею уешів. Породи кристалічного фундаменту перекриті пісковиками, лавами і туфами пізньоміоценоіого віку. Гірські масиви сильно зруйновані процесами ерозії і денудації. Біля їх підніжжя поширені щебнисті покриви, які вважають педіментами.
П л а т о К о л о р а д о (3861 м) є структурною рівниною, що оточена грядами куестів і гірськими спорудами Скелястих гір. У його межах виділяються області Північної западини, каньйонів і плато, високих плато Юта. Складене плато Колорадо горизонтальними або нахиленими пластами пісковиків, вапняків, глинистих сланців, конгломератів, кварцитів палеозойського, мезозойського і кайнозойського віку. На північному заході і південному сході осадові породи перекриті покривами базальтів і туфів.
На фоні одноманітної рівнинної поверхні плато височіють денудаційні останці, складені осадовими породами із горизонтальним заляганням; місцями спостерігаються руїни вулканів і свіжі шлакові конуси. Плато прорізає р. Колорадо і її притоки. Достатньою водністю відрізняється тільки р. Колорадо. Її ж притоки і інші долини заповнюються водою тільки в найвологіші сезони року. Іноді зустрічаються типові африканські ваді (тут їх називають уешами або арройо).
Ерозійна робота на плато Колорадо почалася ймовірно в міоцені, що було викликане загальним підняттям цієї території разом з оточуючими її хребтами Скелястих гір на 1 - 2 км. До міоцену на місці плато Колорадо існувала рівна слабо розчленована поверхня, а стік р. Колорадо був направлений на північ і північний схід.
Будучи припіднятим над базисом ерозії (Каліфорнійська затока), плато Колорадо в пліоцен-четвертинний час піддалося глибокому, але не густому розчленовуванню долинами річок. Найвідомішим з глибоких долин є Великий каньйон р. Колорадо. Він має звивисті контури, глибину майже 1800 м і прямовисні схили, обриви, в яких відображена вся історія плато Колорадо.
Структура і рельєф по різні сторони від Великого каньйону дещо відмінні. Південніше каньйону спостерігається рівна поверхня столової рівнини, складена пісковиками; на північ від каньйону - рівнина ускладнена серією уступів по скидах, що розділяють її на ряд ступінчастих поверхонь. Скиди розтинають не тільки древні відклади, але і пліоцен-четвертинні вулканіти, що свідчить про недавнє походження ступенів.