Регіон південно-східна азія

ПЛАН

1. Загальна характеристика регіону.

2. Історія формування політичної карти регіону.

3. Природні умови та ресурси.

4. Населення.

5. Особливості економіки регіону.

6. Політична ситуація в регіоні та регіональна інтеграція.

1.Загальна характеристика регіону.

Південно-Східна Азія – це світ півостровів та островів, що межує з Індією на північному-заході і Китаєм на північному-сході. У фізико-географічному відношенні Південно-Східна Азія включає півострів Індокитай, а також Малайський архіпелаг. У політико-географічному відношенні до Південної Азії належать наступні держави: Бруней, Вʼєтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М’янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. Загальна площа регіону становить 4, 47 млн. км². Станом на липень 2010 року в регіоні проживає 607,1 млн. осіб, а це 8% усього населення Землі. Серед держав регіону одна абсолютна монархія – Бруней, три конституційні – Таїланд, Камбоджа, Малайзія, а також республіки: Вʼєтнам, Сінгапур, Індонезія, Лаос, Філіппіни, М’янма. За формою державного устрою лише Малайзія та М'янма є федеративними, а усі решта – унітарними державами.

Головні географічні особливості регіону:

1. Регіон Південно-Східна Азія ділиться на дві географічні частини: Материковий регіон (М'янма, Таїланд, Лаос, Камбоджа, Вʼєтнам та материкова частина Малайзії) та Острівний регіон (острівна частина М'янми, Індонезія, Бруней, Філіппіни, Сінгапур). Оскільки Індонезія контролює частину Нової Гвінеї, то функціонально Південно-Східна Азія сягає Тихоокеанського регіону;

2. Зі сходу регіон омивається Тихим океаном, Філіппінським та Південнокитайським морем, а зі заходу – Індійським океаном і Андаманським морем. Територією регіону проходить Малаккська протока (між Малайзією та Індонезією), що за своєю значимістю прирівнюється до Панамського каналу;

3. У фізичній географії Південно-Східної Азії переважає підвищений рельєф, нестабільність земної кори, позначена вулканічною активністю та землетрусами, і тропічний клімат;

4. Найбільшою державою в регіоні як за територією, так і за населенням є Індонезія. Однак, вона не має статусу регіонального лідера, хоча і має величезний потенціал;

5. Географія Південно-Східної Азії певним чином нагадує географію Східної Європи. Це мозаїка менших країн на периферії одних із найбільших держав світу – Індії та Китаю. Колись буферна зона між супротивниками, тепер перетворилася на пояс дроблення із величезним культурним розмаїттям та тереном кількох світових релігій.

2.Історія формування політичної карти регіону

Сучасна політична карта регіону почала формуватися ще у XIV ст.., коли у 1511 році Португалія стала першою європейською державою, що розпочала процес колонізації Південно-Східної Азії, захопивши Малаккський султанат (держава по обидва боки Малаккської протоки). За нею регіон почали колонізувати Нідерланди, Іспанія та Данія. У 1560 році Іспанія розпочала колонізацію островів, що пізніше назвали Філіппінами (на честь іспанського короля Філіппа ІІ).

У XIX столітті Південно-Східна Азія зазнає колоніального впливу Великої Британії. У 1819 році Раффлз Стемфорд, відомий англійський державний діяч, заснував Сінгапур, що став опорним торговим постом Великобританії у її боротьбі з Данією за вплив в Південно-Східній Азії. Лише Таїланд протягом усього періоду колонізації залишався незалежним. До 1913 року Великобританія окупувала Бірму, території Малай та Борнео (сучасна Малайзія). Франція захопила майже увесь півострів Індокитай (Лаос та Вʼєтнам, де утворила адміністративні території Тонкін, Аннам та Кохінхіна). Голландці отримали найбільшу винагороду – контроль над великим архіпелагом Індонезія. У 1905 році Філіппіни, внаслідок Іспано-американської війни 1898 року, перейшли до володінь США.

Колоніальні держави поділили свої володіння на адміністративні одиниці, як у Африці та у інших місцях. Деякі з цих політичних структур стали незалежними державами, коли відійшли метрополії. Франція, одна з провідних колоніальних держав материка, поділила свою імперію у Південно-Східній Азії на пʼять одиниць. Три з них розташувалися вздовж східного узбережжя: Тонкін на півночі поблизу Китаю, Кохінхіна на півдні, і між ними двома – Аннам. Іншими адміністративними одиницями були Камбоджа і Лаос. Із цих п’яти одиниць утворилося три держави Індокитаю. Три східні території врешті-решт стали однією державою – В’єтнамом у 1976 році після тривалої окупації французькими, англійськими, японськими та американськими військами. Дві інші одиниці здобули незалежність кожна окремо – Лаос та Камбоджа отримали повну незалежність від Франції у 1953 році.

Британці керували двома значними територіальними одиницями у Південно-Східній Азії (Бірмою та Малайєю) на додаток до частини Північного Борнео і численних малих островів у Південнокитайському морі. Бірма була приєднана до Індійської імперії Великої Британії; з 1886 по 1937 роки нею управляли з далекого Делі. Але коли британська Індія стала незалежною у 1947 році і поділилася на декілька країн, Бірма не стала частиною великого проекту і у 1948 році їй було надано статус суверенної держави.

У Малайї британці упровадили складну систему колоній та протекторатів, яка по суті спричинила потім створення подібного комплексу – обширної Федерації Малайзія. До неї увійшли колишні британські колонії на півострові Малакка (Сінгапур був однією з них), дев’ять протекторатів на цьому ж півострові, британські залежні території Саравак і Сабах на острові Борнео і численні острови у Малаккській протоці та Південнокитайському морі. Федерація Малайзія була створена у 1963 році у процесі політичного об’єднання материкової Малайї, Сінгапуру і колишніх британських залежних територій на переважно індонезійському острові Борнео, які перед тим стали незалежними. Однак Сінгапур покинув Федерацію у 1965 році, щоб стати суверенним містом-державою, а ті частини, які залишилися у півострівну та острівну Малайзію. Тому назву Малайя правильно застосовувати до географічної території півострова Малакка включно із Сінгапуром та іншими ближніми островами; назва ж Малайзія ідентифікує політико-географічну одиницю зі столицею Куала-Лумпур. Бруней отримав повну незалежність від британців у 1984 році.

Голландці встановили контроль над індонезійськими островами через свою Ост-Індську кампанію, а багатства, які вони там здобули, забезпечили їм золоту еру. Налаштовуючи тамтешніх принців один проти одного у домаганнях економічних концесій та політичного домінування, впроваджуючи примусову працю під своїм прямим контролем, Ост-Індська кампанія справляла руйнівний вплив на індонезійське суспільство, яке вона поневолила. Ява, найзаселеніший та найпродуктивніший острів, став осередком голландської адміністрації; зі столиці Джакарти кампанія контролювала острови Суматру, Борнео, Целебес та менші острови Ост-Індії. Таким чином, голландський колоніалізм кинув зашморг на понад 17 000 островів Індонезії. Тільки в 1949 році Індонезія дочекалася офіційного визнання Нідерландами своєї незалежності і в цьому ж році утворила унітарне державу. У 1975 Індонезія ввела війська в Східний Тимор (колишню колонію Португалії в північно-східній частині о. Тімор), а в 1976 оголосила його своєю провінцією. Анексія з застосуванням сили колишньої португальської колонії Східний Тимор у 1976 та розстріл демонстрантів у Східному Тиморі в 1991 серйозно зашкодив міжнародній репутації Індонезії.

Сьогодні усі держави Південно-Східної Азії є незалежними, але століття колоніального правління залишило значні наслідки. У міських ландшафтах, освітніх системах, державній службі та багатьох інших сферах цей світ і далі несе відбитки свого колоніального минулого.