Переваги (уподобання) бюджети і ціни.Рівновага споживача.
Інформацію, який набір товарів споживач вважає для себе найвигіднішим, дає бюджетне обмеження (лінія цін, пряма витрат). Вона показує, які споживчі набори можна придбати за цю суму грошей (мал.26). Якщо I — дохід споживача, Рх — ціна блага X, Ру — ціна блага Y, а X і Y становлять відповідно куплені кількості благ, то рівняння бюджетного обмеження можна записати так: 1=РхQx+ РyQy Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що щойно споживач отримає цей набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.
Р
ухаючись
уздовж бюджетного обмеження, споживач
може знайти точку, яка б відповідала
максимальному задоволенню його потреб,
тобто, відповідала б найбільшій
корисності. Така точка належить найвищій
кривій байдужості, яка може бути досягнута
в межах цього бюджету.
Точка дотику найвищої кривої байдужості і лінії бюджетного обмеження відповідає стану споживчої рівноваги.
Функція корисності і криві байдужості.
У теорії споживання функція корисності є числовим представленням відношення переваги, тобто здатності споживача порівнювати споживчі набори. Функція корисності присвоює наборам числа у такий спосіб, що кращим наборам присвоюється більше число, а наборам, які перебувають у відношенні байдужості — те саме число.
В економічній теорії використовуються два типи функцій корисності — кількісні та порядкові. У кількісному підході допускається існування одиниць корисності (ютилів), у цих одиницях вимірюється корисність всіх наборів. Якщо, наприклад, споживач оцінює десять хвилин додаткового сну у 10 ютилів, а можливість випити вранішню каву до зустрічі з шефом у 15 ютилів, то, відповідно до кількісного підходу, можна стверджувати, що кава має у півтора рази більшу корисність від 10 хвилин сну, можна також оцінювати величину різниці корисності.
Частіше, однак, використовується порядковий підхід. Завданням порядкової функції корисності є лише впорядкування наборів згідно з відношенням переваги. Важливою є відповідь на питання "котрий з наборів має більше значення функції корисності?", але ані різниця, ані частка цих значень, не є істотною для поведінки користувача.
Криві
байдужості —
криві, що з'єднують всі споживчі набори
(комбінації кількості товарів), які
перебувають у відношенні байдужості.
Інакше кажучи, порівнюючи будь-які два
набори, що знаходяться на тій самій
кривій байдужості, споживач не надасть
перевагу жодному з них. Криві байдужості
є наглядним способом представлення
відношення переваги у випадку двох
товарів.
Якщо
відношення переваги представляється
функцією корисності
,
то криві байдужості є лініями рівня
цієї функції, тобто, кожна крива байдужості
має рівняння
для
деякої сталої
.
Попит і закон попиту.
Попит — кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну протягом відповідного проміжку часу і в певному місці. Це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.
Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення ціни попиту.
Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший — товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.
Нецінові фактори, які впливають на попит:
рівень доходів у суспільстві;
розміри ринку;
мода, сезонність;
наявність товарів-субститутів (замінників);
інфляційні очікування.