Головні риси:

1. Експериментаторство з мовою художніх творів, а саме: звукове письмо, вільний синтаксис, багатство неологізмів.

2. Нівелювання особистості.

3. Відображення динамізму індустріальної доби, су­часної урбаністичної цивілізації.

4. Відтворення перенасиченості свідомості сучасної людини безліччю вражень, що тиснуть одне на одне.

5.Експериментаторство з формою, а саме: відтво­рення інтенсивності та масштабності життя хаотичною динамікою ритмів, несподіваністю ритму, особливою строфікою.

6. Розрив із традиційною буржуазною культурою і протест проти неї

12. На кінці XIX ст. у бага­тьох країнах світу атмосфера суспільного блага, право­порядку, моральності та доброчинності зазнала руйнівного впливу деструктивної стихії, яку неможливо було осягнути розумом: жорстока ринкова боротьба у промисловості, винищувальні імперіалістичні війни, соціальні революції... Продовжується удосконалення виробництва і соціальних стосунків: настала стабілізація і розквіт капіталізму, виникли могутні й багаті моно­польні підприємства, поліпшилася банківська і взагалі фінансова система країн, з'явилися колоніальні імперії. Популярними в Європі і в Росії стають ідеї соціалізму і комунізму завдяки роботам німецького мислителя Кар­ла Маркса "Критика політичної економії" та "Капітал".

Небувалого успіху досягло людство у науково-технічному та економічному розвитку. Якщо порівняти життя людини на початку XIX ст. з умовами її існування у останній третині сторіччя, то побачимо результати на­уково-технічного процесу: з'явилися автомобілі, теле­фон, радіозв'язок, кінематограф, фонограф, перші літа­ки. Побудована перша електростанція, Ейфелева башта.

Виникають вчення про му­тації, хромосоми, вищу нервову систему.

Все це привело до ідейного бродіння умів, нез'ясованості майбутнього, паростки якого пробивали твер­диню цінностей.

Як бачимо, для багатьох митців початку XX століття реалістичний напрямок перестає бути етало­ном, і в принципі заперечується саме реалістичне бачен­ня світу. Художники стомились від вимог об'єктивності та типізації. Народжується нова, суб'єктивна художня реальність. Важливо не те, як всі бачать світ, а те, як його бачу я, бачиш ти, бачить він. До всякого образо­творчого мистецтва абсолютно застосовне таке суджен­ня про живопис видатного німецького художника XIX ст. Каспара Давида Фрідріха: «Художник має писати не тільки те, що він бачить перед собою, але і те, що ба­чить в собі. А якщо в собі він нічого не бачить, то не­хай кине живопис».

Літературна доба XX століття почалася з усвідом­лення того, що «померли всі боги, залишилась одна людина» (Ф.Ніцше). Людина стає центром художньо­го твору, як особливий неперевершений світ. Пізнання законів людської свідомості є головним покликанням митців XX століття.

6