21

Зміст

Вступ……………………………………………………………………...………..3

1. Соціально-економічні проблеми безробіття…………………...…………4

2. Практичне завдання………………………………………………………10

Задача 1.……………………………………………………………..….…10

Задача 2.……………………………………………………………….....10

Задача 3.……………………………………………………….……..…...11

Задача 4.…………………………………………………………….…...15

Задача 5.………………………………………………………….………16

Висновок…………………………………………………………….…..……....20

Список використаної літератури………………………………………………21

Вступ

Економіка праці й соціально-трудові відносини - це наука про працю. Праця відіграє важливу роль у розвитку людського суспільства й людини. Праця - це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних та духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Процес праці містить три основні моменти: до­цільну діяльність людини, тобто власне працю; предмет праці, на який спрямована праця; засоби праці, за допомогою котрих людина впливає на предмет праці.

У процесі праці формується система соціально-трудових відносин, що є стрижнем суспільних відносин на рівні народного господарства, регіону, підприємства (організації) та окремих індивідів.

Праця - основа життєдіяльності і розвитку людського суспільства. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил та суспільних відносин.

В умовах становлення і функціонування ринкової економіки, різноманітності форм власності великого значення набуває вивчення проблем продуктивності, вдосконалення оплати праці, організації і нормування, поліпшення планування трудових показників.

Мета дисципліни полягає у формуванні у студентів системи теоретичних і практичних знань із питань регулювання соціально-трудових відносин, оплати праці, стимулювання оптимального використання ресурсів та підвищення продуктивності, ефективності праці, планування праці.

1. Соціально-економічні проблеми безробіття

Безробіття – соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не може прикласти свою робочу силу, стає «зайвим» населенням.

Породжується безробіття в умовах ринкової економіки під дією конкуренції на ринку праці, посилюється в період економічних криз і подальших депресій в результаті різкого скорочення попиту на робочу силу.

У сучасних умовах в Україні зростає безробіття, зв'язане:

1. із структурною перебудовою економіки;

2. з диспропорціями в її розвитку;

3. з впровадженням нової техніки і технології у виробництво.

Безробіття існувало і в колишніх соціалістичних країнах, особливо в кінці 80-х років. Вона була викликана помилками в планеруванні, диспропорціями в розвитку окремих галузей і регіонів.

Безробітними на Україні визнаються громадяни, які не мають роботи і заробітку і зареєстровані в службі зайнятості в цілях пошуку відповідної роботи і готові приступити до неї. Основний контингент безробітних на Україні – люди літнього віку, жінки, молодь.

Розрізняють 3 види безробіття: фрикційну структурну і циклічну.

Фрикційне безробіття існувало завжди, оскільки пов'язана із зміною місця роботи, і громадяни у пошуках кращої роботи йдуть на це добровільно.

Структурне безробіття пов'язане із зміною структури виробництва і, як результат, неспівпаданням пропозиції робочої сили і попиту на неї.

Циклічне безробіття виникає в певні моменти життя суспільства: під час спаду виробництва, депресії і так далі, коли попит на робочу силу дуже низький.

Безробіття приймає найрізноманітніші форми: тимчасову, сезонну, регіональну, молодіжну і так далі

В період економічного спаду виробництва, проблеми безробіття ще більше загострюються, тому держава, прагнучи не допустити або мінімізувати безробіття, повинна активно виконувати соціально-захисні, регулюючі функції.

До основних чинників тих, що породжують безробіття можна віднести :

1. вивільнення працівників в результаті впровадження прогреси методів господарювання (оренда, кооперація і так далі) і приватизація підприємств;

2. структурна перебудова підприємств, відсутність роботи за фахом;

3. вивільнення працівників в результаті погано організованог процессу

конверсії військово-промислового комплексу;

4. закриття неконкурентоздатних, збиткових і потерпілих банкрутство підприємств;

5. ліквідація екологічно шкідливих виробництв під впливом громадської думки;

6. впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Будь-яка держава зацікавлена в підтримці повної і постійної збалансованості між числом робочих місць і чисельністю працівників.

Узгодження попиту на робочу силу і її пропозиції не може відбуватися безконфліктно.

Одне з основних протиріч забезпечення зайнятості - неможливість добитися абсолютної синхронності змін в ланцюжку : структурні зрушення - модернізація робочих місць - зміна потреби в кадрах - вивільнення працюючих - надання роботи.

У цих умовах повна зайнятість є величина імовірнісна, що допускає коливання навколо точки рівноваги між попитом на робочу силу і її пропозицією і лише в окремих випадках що відповідає їй. Тому до безробіття необхідно відноситися як до постійної супутниці ринкової економіки.

Існує думка, що безробіття - це благо, що дисциплінує населення. Але у сучасному світі немає країни, де подібна концепція закладається в урядові економічні програми. За безробіття доводиться розплачуватися і уряду і населенню.

Економічну ціну за безробіття платять:

1. що втратили роботу (зниження особистих прибутків);

2. зайняті в громадському господарстві (високий рівень безробіття може збити ріст їх заробітної плати);

3. уряд, який вимушений підвищувати витрати на соціальні виплати при податкових вступах, що скорочуються.

В результаті усього вищепереліченого посилюється соціальна напруженість.

Рівень безробіття мінімальний в країнах з політично стабільних, економічно розвинених, з відлагодженою системою соціального захисту населення.

Є проблема так званого прихованого безробіття. Цю форму безробіття дуже важко визнати суто економічним або ринковим явищем, хоча його існування все ж таки зумовлюється неадекватним ринковим механізмом функціонування економіки.

Коментуючи цю проблему, треба зазначити, що тенденції до зростання обсягів прихованого безробіття будуть, очевидно, посилюватись, оскільки надії на державне вирішення цього питання невеликі. Підприємства, які опинилися в скрутному економічному стані, вимушені самі шукати шляхи виходу з нього: або підвищувати ефективність виробництва, або тримати зайвих працівників і чекати на кращі часи, хоча ці наміри передбачають значні матеріальні та моральні втрати і потребують постійного контролю та аналізу.

Як свідчить практика, досить велике число осіб, що перебувають у відпустках без збереження чи з частковим збереженням заробітної плати з ініціативи адміністрації, протягом уже декількох років вимушені шукати засоби для існування у недержавному секторі, зокрема в тіньовій економіці. Таким чином, проблема суто економічна переростає у проблему кримінальну, стає об'єктом втручання Міністерства внутрішніх справ, податкової міліції і т. ін. Але незважаючи на це, відбуваються процеси (хоча й криміналізовані) створення продукції, надання послуг тощо. Тобто особи, які знаходяться у відпустках (і, відповідно, обліковуються у списках державних підприємств), випускають продукцію зовсім в іншій сфері і на іншому місці.

Саме за таких умов і відбувається перекручування природних економічних процесів; з'являється подвійне або невиправдано часткове обрахування чисельності зайнятих і незайнятих громадян; зникає можливість реальної оцінки виробітку, продуктивності праці, чисельності працюючих і т. ін. А виходячи з цього — закладається суттєва похибка при прогнозуванні чисельності зайнятих, обсягів випуску продукції і надання послуг. Програмні показники зайнятості населення і, відповідно, економічного і соціального розвитку країни, регіону, міста не можуть повною мірою відтворювати, а тим більш — передбачувати перспективи зайнятості чи економічного і соціального розвитку в цілому.

В загальному вигляді наявність безробіття свідчить про неповне використання економікою свого потенціалу. Чим рівень безробіття вищій, тим невикористана частина більше, и тим більше рівень втрат які зазнало суспільство. Кожний втрачений людиною час є для суспільства прямим збитком. Тому, що за цей невитрачений час можна було б виробити реальний товар чи послугу.

Високий рівень безробіття свідчить про низку ефективність економічної системи в цілому.

Важливим для ліквідації безробіття, специфічним для сучасного стану економіки України є зняття адміністративних, правових і економічних обмежень, що перешкоджають вільному продажу робочої сили, а саме: відміна інституту прописки, розвиток ринку житла, подолання монополізму державної власності, розвиток механізму державного регулювання зайнятості населення.

Заходи по скороченню безробіття можуть бути наступними:

1. працевлаштування безпосередньо на підприємстві шляхом створення нових робочих місць;

2. організація громадських робочих місць;

3. заохочення приватного підприємництва і стимулювання самозайнятості населення, розвиток малого бізнесу;

4. перепідготовка і професійна підготовка по дефіцитних спеціальностях і професіях;

5. використання гнучких форм зайнятості;

6. широка інформація населення об можливості працевлаштування, проведення ярмарків вакансій, день відкритих дверей і так далі.

Слід виділити ті напрями, які сприяють створенню додаткових робочих місць, :

1. забезпечення умов для розвитку малих підприємств : зарубіжний досвід ринкової економіки свідчить, що сектор малого підприємництва повинен стати одним з важливих елементів "розвантаження" ринку з обмеженим попитом;

2. у зв'язку з приватизацією повинна отримати подальший розвиток індивідуальна трудова діяльність, що скорочує потребу в робочих місцях;

3. потрібне надання допомоги приватному підприємництву в організації спеціалізованих підприємств, орієнтованих на використання місцевих сировинних ресурсів;

4. широке використання гнучких форм зайнятості населення : неповний робочий день, неповний робочий тиждень, що особливо важливо для жінок, що мають малолітніх дітей; крім того, їх використання приведе до скорочення кількості громадян, яким потрібно соціальний захист;

5. організація громадських робіт, спрямованих на благоустрій території, надання допомоги будівельним організаціям у виконанні окремих робіт, сільськогосподарської роботи; особливо важливе використання громадських робіт для забезпечення зайнятості непрацюючого населення в період підбору постійного місця роботи;

6. створення певних пільг підприємствам, продукція яких має попит і які намічають роботу в две-три зміни.

У зв'язку з тим, що формується муніципальний сектор економіки, за рішенням місцевих органів влади можуть бути утворені підприємства, що використовують надомну форму організації праці, що особливо важливо для створення додаткових робочих місць інвалідам.