Маніпулювання свідомістю за допомогою реклами

Теоретичні та практичні дослідження сучасної комерційної реклами дозволили встановити прийоми маніпулювання суспільною свідомістю, які доречно виявити і проаналізувати на прикладах політичної реклами різного рівня. Серед традиційних прийомів комерційної реклами виокремлюють: евфемізацію, підміну понять, порівняння на користь маніпулятора, переосмислення, мовне скріплення, імплікатури, риторичні питання. Зробимо припущення, що у межах політичної реклами домінуючими прийомами є порівняння на користь маніпулятора (актуалізується думка щодо більш “реальної”, корисної, послідовної і т. ін. політичної програми рекламованої особи у порівнянні з програмами конкурентів), риторичні питання (типу “хто здатен врятувати країну від…”), на які відповідь є однозначною: тільки особа, про яку йдеться. Вважаємо, що дійовим прийомом політичної реклами є також контрастне протиставлення позитивних якостей власної політичної програми недолікам програми конкурентів.

Чорний та білий піар, “брудні” технології як механізми масового інформаційно-психологічного впливу.

У піар-програмах і піар-акціях політика моделюється як серія послідовних дій, що визначають вибір позиції, переклад її в аргументовану програму, розробку відповідних стратегій і тактичних кроків. Міра демократичності і суспільних відносин визначається освоєнням поняття політична етика, в основі якої лежить відповідальність і соціальна толерантність. Тим часом, погляд, що існує, про політику і політиків, не дозволяє говорити про довіру суспільства до цієї сфери діяльності. Тоді як політичний піар в ідеалі повинен відновити координату довіри в суспільстві через вивчення й формування суспільної думки шляхом моніторингу й оцінки соціально важливих подій. Аналіз сучасних піар-ресурсів у пострадянській політиці, за визначенням вчених, дозволяє зробити висновок, що сучасний політичний піар в багатьох своїх проявах є чорним. На думку фахівців, існує дві альтернативні позиції: чорний піар – явище негативне; чорний піар – вищий пілотаж політтехнологій. Згідно першій позиції, чорний піар націлений на дискредитацію конкурента (актуалізовані прийоми: надання свідомо помилкової інформації про конкурентів, поширення видуманих інтимних подробиць про приватне життя людини та її особисті психосоматичні особливості тощо). Іншими словами, чорний піар – це дії, спрямовані на те, щоб зганьбити ім’я іншої людини в очах громадськості. За подібного розуміння суті чорного піару неправда розглядається як основна база маніпуляції в політиці і прагматична основа чорного піару. Неправда в чорному піари – особливий феномен – це і приховування правди, і підміна тези, і необ’єктивна аргументація, і напівправда, і непомірні зізнання в любові. Неправда, прикрита достовірною фактичністю, розмиває суспільну свідомість і підриває довіру до влади.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники чорного піару виявили та описали такі прийоми узаконення неправди, як: принцип “брудної облямівки” (заплямувати неугодного, пустити чутку, що ганьбить, звинуватити у фінансових порушеннях, у плагіаті тощо); принцип дестабілізації (перервати нормальний ход подій); принцип закріплення функції (навішування негативних ярликів, тиражування негативних номінацій і формулювань у ЗМІ); принцип “каруселі” (завертіти людину, суспільство в стрімку карусель, викликати утому, приділяючи увагу другорядному, відволікати від головного), принцип капості (знайти бруд, забруднити), принцип “понту” (нав’язувати іншим неправдивий образ себе), принцип “павукового поводження” (сплести павутину, розставити мережі, затаїтися і чекати), принцип Аль Капоне (за допомогою доброго слова й погроз можна домогтися більшого, ніж за допомогою тільки одного доброго слова); принцип атакуючої патетики (енергійним пафосним натиском поміняти один знак на інший, протилежний, викликати апатію); принцип укинутого занепокоєння (нагадати людині про ситуації, що здатні викликати несвідомий страх). Яскравим прикладом чорного піару може служити поетичний опус Віктора Барана «Юліада» (пародійний аналог «Енеїди» І. Котляревського), у якому подається навмисно перекручена, неправдива інформація з метою зганьбити опонента.

На думку експертів, інформація, що надається в піар-акції, повинна бути якісною, інакше не буде потрібного ефекту. Політологи вважають, що грамотний чорний піар здатний відібрати в політика або політичної сили близько одного відсотка голосів виборців.

За іншою теорією, чорний піар відносять до ідеального способу конкурентної боротьби (позиція російського піарщика Антона Вуйма, західного фахівця Карстена Бредмайера та ін.). Згідно позиції таких піар-технологів, найдійовіша стратегія полягає в тому, щоб виявити в конкурента справжній дефект і зрадити цей факт гласності від імені якоїсь громадської організації. Прихильники чорного піару вважають, що білий піар себе зжив, оскільки саме завдяки білим піарщикам в Росії й Україні складається вкрай негативне відношення до піару взагалі.