4. Особливості первісного нагромадження капіталу на Україні

Суспільство, завдяки тому що розвивається не по прямій лінії на шляху або до комунізму (комуністичні ідеологи) або до Царства Божого (християнство), а циклічно, по спіралі, переживає знов і знов одні й ті ж форми устрою: рабовласництво, феодалізм, капіталізм (дикий, потім розвинений), соціалізм, за яким знов наступає рабовласництво й далі по колу. Досить важко це показати на прикладі України, бо вона в майже завжди в минулому різними частинами належала до різних держав, суспільства яких часто знаходились в станах різних формацій. Для прикладу можна навести приклад Росії, коли яка, пройшовши шлях від пізнього періоду рабовласництва через феодалізм, в ХІХ - початку ХХ сторіччях, коли Україна була в її складі, перейшла до капіталістичного строю, потім через соціалізм (середина 20-х років ХХ сторіччя) - знов до рабовласницького строю, який перетворився на щось, наближене до феодалізму наприкінці 80-х років, одночасно з розпадом Радянського Союзу. Україна в її теперішніх межах стала самостійною державою, перейнявши від СРСР в 1991 році тенденцію до переходу суспільства в епоху феодалізму. І тоді ж вона почала інтегруватися в, так зване, західне суспільство, яке до того часу вже почало перехід від розвинутого капіталізму в напрямі соціалізму, (або в інформаційного суспільства). Далі, в майбутнє, розвинене інформаційне суспільство являтиме собою аналог комунізму (наприклад, грошей не буде і т.п.) і в кінці, якщо не трапиться чогось надзвичайного, приведе окрему людину знов до залежності. Тепер - від машин (тобто, різновид рабовласницького строю на черговому витку спіралі розвитку цивілізації).

Тобто, в Україні на початку 90-х років ХХ сторіччя створилися умови для створення на її теренах феодального устрою, коли дуже заможні і майже незалежні від голови виконавчої влади васали, яких назвали олігархами, стали вести між собою криваві війни за владу, користуючись слабкістю виконавчої влади і почали формувати свою політику, тобто, володарювати на відведених їм територіях. Але вони мали в руках багато влади, та не дуже багато, в порівнянні із світовим капіталом, грошей. Але під їх контролем знаходились багато націоналізованих підприємств і інших організацій, які належали державі в особах призначаємих керівників і трудових колективів. Отже, від самого початку переходу до феодалізму створилися всі умови для початку первісного нагромадження капіталу через так звану "прихватизацію", або просто крадіжки народного, або нічийного, майна. "Первісне нагромадження капіталу є ніщо інше, як історичний процес відділення виробника від засобів виробництва" - резюмує К. Маркс 24-ту главу свого "Капіталу". Отже, з політекономічної точки зору, приватизація, яка відбувалася в Україні останні 12 років, мала на меті саме первісне нагромадження капіталу. Ось як Маркс описує стан речей в Україні (пост-СРСР) в ці роки: "Стару феодальну власть поглотили великі феодальні війни, а нова була дітищем свого часу, для якого гроші були силою всіх сил. Перетворення пашні в пасовище для овець стало лозунгом феодалів." Тут Маркс під процесом перетворення має на уяві процеси повальної приватизації підприємств, які ставали складовими імперій "старих" феодалів, і керувалися їхніми дітьми й ставлениками ("новими"). Заради свого прибутку "нові феодали", звільнюючи працівників, мали змогу не платити їм нічого, а з залишених працівників вижимали, як вміли, додану вартість. Тим самим, дуже загострюючи соціальну напруженість в суспільстві. Звільнені робітники й селяни були вимушені найматися на роботу до нових власників засобів праці, а ті хто залишався - не мали ніякого впливу на всі процеси, пов?язані з цими засобами і, таким чином, через бездієвість псевдопрофсоюзів, були теж відокремлені від засобів праці. "На зміну не дуже ситому рабству прийшов голодний феодалізм".

Зараз процеси первісного нагромадження капіталу майже закінчилися в Україні, бо більшість підприємств змінило форму власності на акціонерну, земля вже теж не належить виробнику. Під владою держави лишились тільки небагато стратегічних об’єктів, на яких в недалекому майбутньому теж чекає "роздержавлення". Але там теж не можна сказати, що засоби праці належать трудівникам. Отже, можна назвати й особливості нагромадження капіталу в Україні наприкінці ХХ сторіччя.

Порівнювати будемо з класичною формою (Англія). Найголовніша особливість - це швидкість. Те, що в старі часи відбувалося за декілька століть, зараз майже умістилося в одне десятиріччя. Тобто, якщо раніш не було змоги знати куди все йде і до чого, то зараз на людство "звалилась" історично цікава можливість жити одночасно в усіх формаціях. Так, народившись в 70-і роки в СРСР (рабовласництво), людина освідомлює себе в феодалізмі (і то - пізньому) лише тоді , коли того вже змінили капіталістичні відносини (дикий капіталізм). Якщо вона зможе прожити ще років з 10-15, то доживе до розвиненого капіталізму, а якщо зараз іммігрує до Німеччини або Скандинавії - поживе в соціалізмі, а якщо зможе там освоїтися і прожити все життя, то, ймовірно, зустріне свою старість в незнайомій формі знайомого рабовласницького суспільства.

Інша особливість - Україна інтегрується в західний світ, який прожив ці процеси років 200-300 назад і може давати її уряду конкретні рекомендації неконкретного змісту й спрямування. (МВФ, МБЄРР). Це, звісно, прискорює процеси переходу до капіталістичних відносин, від яких самі ці країни мають тенденцію відходити. При цьому в межах держави створюється така ситуація, в якій в одночасно і поряд можуть існувати підприємства усіх формацій: колгосп (рабовласництво); державне підприємство стратегічного характеру, за володіння яким борються клани олігархів (феодалізм); 2 перукарні або 3 невеличкі крамниці на першому поверсі одного будинку (дикий капіталізм), новостворене ВАТ, що випускає конкурентоздатну продукцію і входить до холдингу відомого бізнесмена (розвинений капіталізм), й взірцево-показне державне підприємство, створене і контрольоване державою, з належними умовами праці, й з високим гарантованим заробітком (соціалізм).

Остання особливість - через такі незвичайні для історії умови розвитку в результаті накопиченого капіталу і правильних дій уряду й держави, Україна має змогу "перескочити" через стадію капіталізму і опинитися з усіма провідними державами одразу в посткапіталістичному (інформаційному) суспільстві. Але краще цього не робити. Бо що не природно, то потворно. Так в Афганістані в 70-х роках минулого сторіччя була зроблена спроба "перескочити" через формацію - з феодального до соціалістичного строю, навіть, через дві - до комуністичного. Що з цього вийшло, всім добре відомо.

Питання нагромадження капіталу не розглядається в курсі економікс, бо він вивчає економічні процеси без їх оцінки з суспільно-політичної точки зору. Тому, те що в політекономії називається експлантацією, в економіксі - просто підприємницькі здібності, які полягають в тому, щоб змусити багато факторів, в тому числі, й людський, працювати за спеціально розробленими планами задля суспільного добробуту. При цьому байдуже, яким буде при цьому добробут окремої людини.

Звідси й висновок Маркса - національне багатство тотожно з народною бідністю, тобто не однозначно добре, а для економіксу - однозначно. Маркс так детально вивчає цю проблему, бо вбачає в ній дійсно велику проблему людства; а для засад економіксу, не заснованому на діалектичному матеріалізмі, важлива тільки кількість, а не якість процесів, що відбуваються взагалі.