3. Роль первісного нагромадження капіталу на формування капіталістичних відносин
Велике значення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісне нагромадження капіталу. Воно було пов'язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних виробників, поневоленням колоній, работоргівлею, державними позичками, податковою системою, протекціонізмом. Ці насильницькі заходи проводилися при активній підтримці держави.
Велику роль у виникненні капіталістичного виробництва відіграв торговий капітал, який у період розкладу феодального способу виробництва був панівною формою капіталу. Світова торгівля призвела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, перш за все, купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.
Разом з капіталізмом виникла і розвивалася буржуазна економічна думка. Розклад феодального устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталістичного укладу зачіпали інтереси усіх верств населення і надавали питанням економічного розвитку у період пізнього феодалізму більшого значення. Ліквідація монополії церкви у сфері ідеології, зростання наукових знань створили сприятливі умови для вивчення і узагальнення явищ економічного життя. З'явилося багато економічної літератури, що ставила своєю головною метою визначення характеру та завдань економічної політики.
Меркантилізм як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись перебороти гострі економічні суперечності, які породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагався форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму шляхом розвитку мануфактурної промисловості.
Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландія, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, була проголошена ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії і поступово на цей шлях ставала Англія, Франція, Португалія, Іспанія.
Отже, меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної думки Європи. Він мав реальну базу, відзначався практицизмом і вирішував актуальні проблеми свого часу.
Урядами країн СНД (під виглядом ринкової лібералізації) створені сприятливі умови для розтринькування і розкрадання державних товарних і фондових ресурсів, для розпродажу їх переважно за демпінговими цінами за кордоном. За рахунок цього відбулося збагачення мафіозно-спекулятивних структур під гаслом методу і засобу первісного нагромадження капіталу і швидкого формування прошарку активних підприємців. Це лише посилило економічну кризу, загострило дефіцитність внутрішнього ринку і криміногенну ситуацію, ні на йоту не зрушивши підприємницьку активність у розвитку конкурентоспроможного товарного виробництва. Навпаки, обсяги промислової і сільськогосподарської продукції різко скоротилися. Ці сфери прийшли до занепаду, а іноземні конкуренти почали витісняти їх з власних внутрішніх ринків, не кажучи вже про широкий вихід на нові зовнішні ринки.
Стабільний економічний розвиток завжди має під собою ґрунтовну наукову стратегію і тактику дії систем управління і організації, регулювання макро- і мікроекономічних процесів, включаючи політику регулювання ринкової лібералізації і кон'юнктури, бюджету і платіжного балансу, доходів і податків, формування інвестиційних фондів, фінансово-кредитних ресурсів, фондів нагромадження і споживання, споживчих сімейних бюджетів різних соціальних верств населення, загальногрошового обігу і курсу грошової одиниці. Без всебічно обґрунтованої соціально-економічної стратегії новим країнам аж ніяк не обійтися. Для цього потрібні модельні розрахунки різних стратегічних варіантів, їх порівняльний аналіз і вибір найбільш результативного на кожний етап розвитку.
Переходити до сучасної високорозвиненої ринкової економіки необхідно системно і комплексно, використовуючи для цього новітні розробки державного і господарського управління, жорсткого менеджменту, охоплюючи стратегію і тактику дій, забезпечуючи високий ступінь їх організаційної досконалості і правопорядку. Разом з тим вирішальну роль, безумовно, відіграють економічна мотивація високопродуктивної праці, підприємницька ініціатива, ринкові каталізатори інвестиційної й інноваційної діяльності, створення нових і якісне оновлення (модернізація) діючих господарських систем на базі новітніх технологій. Форми власності можуть бути різними, але функціонувати на рівних економічних умовах і засадах. У ході вільної ринкової конкуренції формується життєздатний великий, середній і малий бізнес. Проте слід зрозуміти, що наприкінці XX сторіччя - епохи бурхливого науково-технічного прогресу - регулюючі функції виконує не тільки кон'юнктура вільного ринку, як це було в епоху його первісного зародження, але поряд з ним активними і дійовими регуляторами виступають також загальнодержавна, регіональна і місцева економічна політика, сучасна система наукового менеджменту.
Ідеться про здійснення такої політики, яка б надавала широкий простір і можливості активній підприємницькій діяльності Для всіх форм господарювання, мала не руйнівний, а створювально-оновлюючий, не гіперінфляційний, а навпаки, антиінфляційний характер. У стратегічному аспекті економічна політика повинна спиратися на фундаментальну теорію управління макро- і мікроекономічними відтворювальними процесами, об'єктивного прояву довго- і короткотермінових циклів економічного розвитку.
Будь-яка країна, що опинилася в гостро кризовому стані, може і мусить за допомогою державної політики забезпечити якомога швидший перехід до чергових фаз циклу - оновлення, економічного пожвавлення і наступного зростання. Для цього і здійснюється докорінна зміна або часткове коригування всього політичного й економічного курсу. Без відповідних управлінських рішень і дій ніяких позитивних зрушень не буває. Ринкові каталізатори лише прискорюють процеси стабілізації, пожвавлення і виходу на високі темпи економічного зростання.
У новому стратегічному курсі потрібно точно визначити його цілі, а також методи і засоби їх досягнення. Свідомий вибір ідеалу соціально-економічного устрою з властивою йому структурою і динамізмом, внутрішня енергія якого стає могутньою рушійною силою прогресу, є найважливішою складовою стратегічної політики, що відповідає соціальним і духовним потребам людини і суспільства. Майбутнє економіки України пов'язане з відповідним досягненням збалансованості її внутрішнього попиту, що швидко змінюється, необхідною товарною масою і послугами за рахунок високоефективного господарювання, використання наявного ресурсного потенціалу, науково-технічного прогресу і ринкової відкритості на взаємовигідних засадах із країнами світового співтовариства.
Стратегічна мета соціального розвитку - забезпечити достойне життя людини, її вільний вибір активної створювальної діяльності, умови для надбань і прояву професійних, фізичних і духовних здібностей. Формування і відтворення високих якісних властивостей особи, сім'ї, працездатних колективів та всього суспільства, умов для нормального демографічного розвитку, створення надійного трудового потенціалу, що відповідає сучасній і перспективній структурі, новітнім технологічним і організаційно-управлінським надбанням є загальнолюдською проблемою будь-якого соціально-економічного устрою. Розвиток активного підприємництва щільно пов'язаний з високим ступенем мотивації праці та її ринком, можливостями своєчасного підбору необхідних для розгортання справи професій робітників, інженерно-технічних працівників, менеджерів, службовців тощо. При вмілому підборі, крім фахового рівня, доводиться ретельно враховувати психологію людини, її національні і соціальні традиції, духовні переконання, а також такі важливі якісні характеристики, як наполегливість у досягненні мети, самоорганізованість і самодисципліна, порядність і комунікабельність, знання і вміння високопродуктивне працювати індивідуально або колективно.
Слід визнати, що, незважаючи на теоретичні й прикладні пошуки, марксистська думка не змогла знайти реальних, більш дохідливих, зрозумілих і практично вагомих мотивів до створювальної діяльності і прогресу, ніж економічний інтерес, що традиційно пов'язаний з природою багатовікової еволюції людини, її прагнення жити все краще, підвищуючи інтенсивність, технічну й організаційну досконалість створювальної праці на себе, на своє власне збагачення. В основі такої мотивації лежать приватна власність і її високодоходне використання, а також ринкова конкуренція. Націоналізація і монополізація власності на засоби виробництва і виробничі ресурси в єдиних руках держави з відривом її (власності) від конкретного виробника одночасно підриває і мотивацію його до активних дій, постійних пошуків все більш прогресивних рішень і їх практичної реалізації.
Суспільна (державна) власність одночасно опиняється в управлінській системі бюрократизованих і корумпованих державних структур, які на ній паразитують, як було і раніше, коли трудівники працювали в приватній фірмі, або, як нас вчили, на капіталіста. Але ж останній є безпосереднім господарем - прагне і вміє досягти найвищої ефективності і конкурентоспроможності, тобто постійно ініціює прогресивні зрушення, щоб не збанкрутувати. Монополістична ж державна бюрократія діяти так не здатна - не хоче, не знає і не вміє, бо ніякої ринкової конкуренції і банкрутства не припускає, діє за принципом адміністративного, далеко не безкорисливого позаринкового перерозподілу товарів, коштів і капіталу, минаючи обмін за вільною ціновою кон'юнктурою і одночасно державну казну.