Вивченням онтогенезу психіки людини займаються дві психологічні науки:
загальна психологія і
вікова психологія.
Онтогенез людини вікова психологія поділяє на сенситивні періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень. Якщо новоутворення не з'явиться в свій час, імовірно, що воно можуть не з'явитися взагалі, тому виховний вплив на певні сторони особистості повинен бути своєчасним (інакше він буде неефективним).
Сенситивні періоди об'єднуються у стадії. Ці стадії існують об'єктивно, вони відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового віку та ін.), проте про зміст цих стадій у психологів єдиної думки немає.
людська психіка відрізняється певними особливостями, а саме:
здатністю до цілеспрямованої організації спільних дій;
свідомим створенням та застосуванням знарядь праці;
розвинутою мовою;
абстрактним мисленням; відмінністю у почуттях.
А. Маклаков виділяє три функції психіки за адаптаційним критерієм взаємодії організму з навколишнім середовищем:
відображення навколишньої дійсності;
забезпечення цілісності організму;
регуляція поведінки і діяльності.
РЕФЛЕКТОРНА ПРИРОДА ПСИХІЧНОГО
Ідея рефлекторної природи психічного зародилася в XVII ст. Саме тоді бурхливий розвиток науки, зокрема механіки, спричинив корінний перелом у поглядах на тіло і душу людини. Розглядаючи тіло людини як своєрідну машину, Р. Декарт дійшов висновку, що людська поведінка має рефлекторну природу, тобто є відповіддю на зовнішній вплив. Він доводив, що м'язи здатні відповідати на зовнішні впливи без допомоги душі, а лише за рахунок роботи нервової системи, тому психіка людини є суворо детермінованою цими впливами. Декарт пояснив механізм виникнення різних асоціацій, відчуттів, але поширити ідею рефлексу на всю психічну діяльність людини не зміг. Проте його здогади стимулювали об'єктивне пізнання секретів нервово-м'язової діяльності, що стало передумовою відкриття в XIX ст. чутливих і рухових нервів (Ч. Белл, Ф. Мажанді), а потім - рефлекторної дуги (французькі фізіологи П'єр-Жан-Марі Флуранс (1794-1867), Клод Бернар (1813-1878), анатом Поль Брока (1824-1880) та ін.
У 1863 р. І. Сєченов у праці «Рефлекси головного мозку» показав, що діяльність мозку теж здійснюється за принципом рефлексу. «...всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлекси». Це твердження в науковій психології безповоротно закріпило принцип детермінізму (причинного пояснення) людської поведінки, а значить, і її психіки
Психічні явища за І. М. Сєченовим трактуються як регулятори, відповіді мозку на зовнішні (навколишнє середовище) і внутрішні (стан організму) дії (подразники).
Це приводить до активності людини, яка опосередковується іншими психічними явищами (почуття, воля, пам'ять тощо) і проявляється в різній поведінці людей.
На думку І. Сєченова, будь-який акт свідомості як рефлекс включає в себе дію зовнішнього подразника і рухову відповідь на нього. Образи, уявлення, думки є окремими моментами цілісних процесів взаємодії організму із середовищем, а тому мозкову ланку рефлексу не можна відокремлювати від його природного початку (дії на рецептор) і кінця (рухової відповіді). Твердження, що всі психічні процеси розпочинаються і закінчуються у свідомості, він вважав помилковим. Психічне явище, породжене у цілісному рефлекторному акті, на його думку, є фактором, що випереджує Психічні процеси виконують функцію сигналу або регулятора, за допомогою якого діяльність адекватно пристосовується до мінливих умов і забезпечує досягнення потрібного ефекту. Психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, куди надходить і де обробляється інформація про навколишній світ. Отже, рефлекторний акт охоплює все багатство індивідуального досвіду. Будь-яке психічне явище - це відповідь мозку на зовнішні та внутрішні впливи.
Ці важливі теоретичні положення були експериментально підтверджені й конкретизовані І. П. Павловим (1849-1936). Розвиваючи далі вчення І. Сєченова, І. Павлов звернув увагу на ті рефлекси, механізми яких формуються в процесі життя.
Він назвав їх умовними рефлексами, показавши, що їх експериметальне вироблення дає змогу в широкому діапазоні варіювати умови різних впливів і виявляти закономірні зміни в поведінці.
За допомогою методу умовних рефлексів було відкрито немало закономірностей опанування дій і певних форм поведінки. У подальших дослідженнях погляди на сигнальну функцію різних подразників, у тому числі і словесних, змінилися. Це дало змогу І. Павлову теоретично розробити та експериментальне обґрунтувати вчення ( сукупність поглядів на ці закономірності) про дві сигнальні системи.
Наприклад, образ предмета (зоровий, слуховий тощо) для тварин є сигналом якогось безумовного подразника, що спричинює зміну поведінки за типом умовного рефлексу.
Згідно з цим вченням тварини у своїй поведінці керуються зоровими, слуховими, нюховими образами (сигналами), образами, що є для них сигналами певних природжених, безумовних подразників. Тому вся психічна діяльність тварин, формування у них умовних рефлексів відбувається на основі першої сигнальної системи. Ці сигнали І. П. Павлов назвав сигналами першої сигнальної системи («перші сигнали»).У людини сигнали першої сигнальної системи (конкретні образи, уявлення) також відіграють дуже важливу роль, регулюючи і скеровуючи її поведінку.
Так, скажімо, червоне світло світлофора є для водія автомобіля сигнальним подразником, який викликає низку рухальних актів, унаслідок яких водій гальмує і зупиняє машину.
У людини, на відміну від тварин, поряд із першою сигнальною системою виникає і розвивається друга сигнальна система, яка має виняткову перевагу в пов’язана з мовою.
Сигнали другої сигнальної системи - це СЛОВА («другі сигнали»), які вимовляються, чуються, читаються – знакові системи різного рівня узагальнення, що позначають предмети та явища і виступають як «сигнали сигналів». Вони значно розширюють і якісно змінюють фонд умовних рефлексів людини.
З допомогою слів можуть бути сигналізовані, заміщені сигнали першої сигнальної системи, образи-сигнали. Слово їх заступає, узагальнює і може викликати всі ті дії, що їх ініціюють перші сигнали.
Отже, СЛОВО - це «СИГНАЛ СИГНАЛІВ». ПСИХІКА – СУБ'ЄКТИВНИЙ ОБРАЗ ОБ'ЄКТИВНОГО СВІТУ, ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ В МОЗКУ.
Суттєвий недолік у тлумаченні психічної діяльності за допомогою поняття «рефлекс» полягає в тому, що знання механізму рефлексу недостатньо для розуміння того, чому людська психіка виконує роль активного чинника. Послідовники І. Павлова намагалися подолати його, замінюючи поняття «рефлекс» на поняття «рефлекторне кільце», а механізм рефлекторної дуги на механізм рефлекторного кільця. Наприклад, радянський фізіолог Петро Анохін (1898-1974) вважав, що активна регуляція поведінки здійснюється за допомогою механізму зворотного зв'язку. Це означає, що інформація про виконання кожної дії ефектора (органа виконання) знову надходить у мозок і оцінюється у ньому з позиції задачі, що розв'язується. Апарат зворотного зв'язку дає змогу зіставити результат виконаної дії з образом, виникнення якого випереджає цей результат, і при потребі коригувати її.
Отже, дослідження І. Сєченова, І. Павлова, П. Анохіна та інших фізіологів переконливо показали, що психіка має рефлекторну природу.
Психіка людини - продукт функціонуванню нервової системи і передусім кори головного мозку, будову і роботу якої досліджує спеціальна галузь знань - фізіологія вищої нервової діяльності (ВНД).
Саме ВНД забезпечує
сенсорну,
еферентну,
асоціативну і
психічну функції і є тією головною ланкою, яка сформувалась у процесі еволюції тваринного світу на підставі анатомо-функціональної взаємодії організму з навколишнім середовищем і структурної інтеграції та регуляції діяльності всіх систем цілісного організму.
Видатний фізіолог, академік І. П. Павлов ще на початку минулого століття звернув увагу на те, що «діяльність нервової системи спрямовується, з одного боку, на об'єднання, інтеграцію роботи всіх частин організму, з іншого - на зв'язок організму з навколишнім середовищем, на врівноваження систем організму з навколишніми умовами»
(Павлов П. І. Повне зібр. творів. - М.-Л.: Вид-во Академії наук, 1951. - Т. III. Кн. 2. - С. 106).
У корі головного мозку людини постійно діють осередки гальмування і збудження - основні процеси ВНД, які різняться за силою, врівноваженістю, рухомістю.
Накопичений великий фактичний матеріал, досвід світової психології, психофізіології і патопсихології дає підстави стверджувати, що психічні явища в адаптованому їхньому прояві є результатом інтегральної діяльності всієї нервової системи, наслідком нервово-соматичної інтеграції.
Отже, психіка людини активна, існує як психічна діяльність і є продуктом анатомо-функціональної структури - вищої нервової діяльності.
Власне людська, складно організована психіка може сформуватися і активно функціонувати лише за певних біологічних умов, таких як
рівень вмісту кисню у крові та клітинах мозку,
температура тіла,
обмін речовин тощо.
Найважливіші для психічної діяльності особливості організму людини:
вік
стать
будова нервової системи та мозку
тип будови тіла
генетичні аномалії
рівень гормональної активності
Практично будь-яке хронічне захворювання призводить до підвищення дратівливості, втомлюваності, емоційної нестабільності, тобто веде до змін психологічного статусу.
МОЗОК ТА ПСИХІКА Особливості будови мозку і психіка.
Центральна нервова система складається зі спинного мозку та головного мозку, в яких розташовані нервові клітини, або нейрони.
Периферійна нервова система складається зі спинномозкових і черепно - мозкових нервів.
Середня вага головного мозку - 1360 г.
Вага мозку (за нормою) знаходиться в межах від 1100 г до 3000 г.
У жінок в середньому мозок на 100 г легший.
Великі півкулі головного мозку є вищим відділом нервової системи і досягли найбільшого розвитку в людей.
На відміну від тварин, у яких нейрони, що виконують певну функцію (наприклад, аналіз слухових подразників), розташовані по всій корі головного мозку,
у людини вони локалізовані, функція їх обмежена і чітко визначена.
Так, аналіз і синтез зорових подразників відбувається у потиличній області кори головного мозку, слухових - у скроневій і т.п.
Кора великих півкуль за характером будови, розташуванням нейронів та функціями поділяється на 52 поля (за Бродманом).
ПСИХІКА І МОЗОК
Психіка є властивістю(функцією) високоорганізованої матерії, що спрямована на відображення об'єктивної дійсності. У людини цю функцію виконує мозок.
Мозкові притаманні багато функцій. Він виконує безліч дій, які ще менше залежать від нашої активної свідомості.
Звідси мозок - це орган, спеціально пристосований для того, щоб допомагати окремим особам у здійсненні головних життєвих актів.
Мозок складається з добре розрізнювальних різноманітних відділів. Усередині цих відділів є чимало вільних меж між підвідділами.
Установлено, що психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ - різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях.
У лівій півкулі розміщені ділянки, пов'язані з мовною діяльністю людини, їх ураження призводить до порушення мовлення (появи афазій), блокує можливість нормального спілкування, а за глибокого враження нервової тканини - до значних дефектів розумової діяльності, спричиняє порушення логіко-граматичних операцій і творчих форм мислення.
Їх функцією є читання і рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення.
Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об'єктів.
Ураження ділянок правої півкулі спотворює образні компоненти сприймання і емоційні переживання.
Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку. Функціональна асиметрія притаманна тільки людині, формується в процесі спілкування і залежно від переважання функціонування правої чи лівої півкулі впливає на індивідуально-психологічні характеристики особистості.
ФУНКЦІЇ ВЕЛИКИХ ПІВКУЛЬ МОЗКУ
Права півкуля:
музичний слух
просторова орієнтація
творчі здібності
інтуїція
негативні емоції
їхнє сприйняття та переживання
тривога, відчай тощо.
Ліва півкуля:
мова
письмо
рахунок
вербальна пам’ять
логічні роздуми
позитивні емоції
сприйняття приємного та комічного
Друга сигнальна система, що ґрунтується на роботі лівої півкулі, забезпечує якісно вищий рівень відображення дійсності завдяки мові.
Психіка характеризується активністю, необхідною часткою якої є спонукання, активний пошук найкращого варіанту рішення, добір варіантів можливої поведінки.
Активне регулювання поведінки передбачає механізм зворотного зв'язку, тобто оцінку поведінки мозком під кутом зору поставленого завдання. З допомогою механізму зворотного зв'язку відбувається зіставлення результату дії з образом, виникнення якого випереджає цей результат, передбачає його як своєрідну модель дійсності.
Структура психіки. Психічні процеси, психічні стани, психічні властивості. Свідомість та неусвідомлюване в психіці, їх характеристика. Сон та його роль у функціонуванні психіки.
Структурні елементи психіки –
психічні пізнавальні процеси,
властивості,
стани та
утворення.
