2. Соціальна безпека та її діагностика.

Процес дослідження рівня соціальної безпеки та тенденцій його формування розгортається в площині субстанціонального та структурно-функціонального рівнів. Перший з наведених рівнів інтегрує в собі базисні прояви взаємин з приводу безпеки соціаль­но-економічного функціонування та розвитку. Дослідити субстан­ціональні грані процесу формування рівня соціальної безпеки — означає виокремити найсуттєвіші аспекти виробничих взаємин, з’ясувати систему суспільних суперечностей та тенденцій їх розв’язання. Логіка такого дослідження має ґрунтуватися на виявленні особливостей взаємозв’язку «соціально-економічні інтереси — соціальні загрози».

Динамічне співвідношення наведених категорій — важливий спонукальний мотив перетворюючої діяльності, який зумовлює процес розвитку соціальних явищ незалежно від суб’єктного рівня або окремих функціональних напрямів дослідження стану безпеки. Відповідно структурно-функціональний рівень дослідження безпеки акцентує увагу на суб’єктній структурі соціуму, функціональ­них сферах та формах прояву соціально-економічних взаємин. Якщо змістову грань субстанціонального рівня демонструє спів­відношення «соціально-економічні інтереси — соціальні заг­рози», то на структурно-функціональному рівні це співвідношення трансформується у взаємозв’язок «суб’єкт соціальної безпеки — функціональна сфера прояву його ролі». Отже, наведений рівень досліджень має розгортатись як у напрямі з’ясу­вання специфічних ролей окремих суб’єктів і соціальних струк­тур у механізмі національної безпеки, так і за сферами соціально-економічної активності.

Характеризуючи змістовий бік субстанціонального рівня дослідження, слід визначити важливий методологічний засновок — необхідність задоволення всієї сукупності потреб на основі реалізації системи економічних інтересів. Феномен та ієрархія потреб докладно розглядаються в працях таких учених, як А. Маслоу, Ф. Герцберг, К. Альдерфер. У межах розроблених ними моделей ієрархії представлені потреби в безпеці й захищеності (у Маслоу — безпосередньо як елементі єрархії,а в моделях Герцбергаі Альдерфера — опосередковано). Сучасна соціальна проекція потреб у безпеці зумовлює підвищення їхнього ієрархічного рівня, розгляду як важливого елемента соціальних потреб. Разом із тим соціальний рівень потреб вимагає і їх соціальної рефлексії, усвідомлення необхідності задоволення потреб у системі виробничих стосунків. У цьому аспекті потреби виявляються у формі усвідом­леного прагнення економічних суб’єктів задовольнити соціально-економічний інтерес.

Найчастіше економічні інтереси розглядаються як базові цінності, що виражаються у вигляді ідеального або нормативного комплексу цілей. Такий підхід виражає вже практичний аспект дослідження рівня соціальної безпеки. Соціальні інтереси формалізовані у вигляді системи цілей — основа діяльності щодо їхнього досягнення, у процесі якої й формується рівень соціально-економічної безпеки. Система соціальних цілей здатна не тільки характеризувати соціально-економічні інтереси, а й відображати окремі з них залежно від ступеня сформованості механізмів реалізації інтересів.

Разом із тим слід зазначити, що розгляд соціально-економіч­них інтересів, констатованих у системі цілей соціальної діяльності як єдиної субстанціональної основи дослідження рівня економічної безпеки, є дещо спрощеним. Сучасна економічна система несе в собі весь спектр взаємодій у межах виробничих взаємин, охоплює підсистеми ринкового, державного, саморегулювання, зумовлює й наявність різних чинників, які певною мірою ускладнюють або роблять неможливою реалізацію соціально-економіч­них інтересів, досягнення поставлених цілей функціонування і розвитку. Сукупність таких явищ у процесі концептуального ана­лізу соціальної безпеки визначають категорією загрози. Саме загрози в співвідношенні з економічними інтересами виступають, на нашу думку, другим найважливішим об’єктом дослідження субстанціонального рівня соціальноної безпеки.

Раніше ми розглядали загрозу як одну з форм інтенсивності прояву небезпеки. Однак виявлення змісту цієї категорії відповід­но до сфери соціальної безпеки потребує його деталізації. Так, аналіз сучасної економічної літератури дає змогу навести кілька трактувань загроз:

• зумовлене природною, зовнішньою або внутрішньою — соціальною, економічною або будь-якою іншою ситуацією, виникнення можливості завдання шкоди соціальним інтересам або формування виразної тенденції виникнення такої можливості;

• сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку життєво важливим соціальним інтересам особистості, суспільства й держави;

• очевидні або потенційні дії, що ускладнюють або роблять неможливою реалізацію національних інтересів, створюють небезпеку для соціально-економічної і політичної системи, національним цінностям, життєзабезпеченню нації або окремої особи.

Як джерела загроз доцільно виокремити, по-перше, відмінності в соціально-економічних інтересах і механізмах їх реалізації, а по-друге — обмеженість природних ресурсів, різний ступінь забезпеченості ними, відмінності в умовах здійснення господарської діяльності, та встановлення соціального статусу. У процесі дослідження рівня соціальної безпеки загрози виступають, з одного боку, як об’єктивний чинник спрямування соціально-економічної активності внаслідок об’єктивних обмежень економічного середовища, а з іншого — як суб’єктивна інтерпретація можливих наслідків її реалізації. Зазначимо, що зв’язок «соціально-економічні інтереси — соціальні загрози» на субстанціональному рівні дослідження стану соціальної безпеки доцільно розглядати як загальну тенденцію домінування тих чи тих аспектів соціально-економічних взаємин та напрямів її реалізації. З’ясуван­ня стану безпеки на вказаному рівні означає, перш за все, виокремлення базисних суперечностей соціального життя, загального рів­ня конфліктності соціально-економічної взаємодії та принципових можливостей розв’язання вказаних суперечностей. Такий абстрактно-теоретичний напрям досліджень має виявити рушійні сили встановлення рівня соціальної безпеки, сформувати спектр загальнометодологічних підходів до оцінювання становища в соціальній сфері. Однак субстанціональний рівень досліджень не в змозі охопити всю багатогранність системи взаємин з приводу соціальної безпеки.

Важливі питання визначення функціональної сфери реалізації соціальних суперечностей, виявлення факторів, якісних і кількісних параметрів оцінки стану безпеки, необхідність використання висновків досліджень стану соціальної безпеки в процесі здійснення практичної діяльності об’єктивно потребують конкретизації досліджень, реального посилення зв’язку з економічною практикою. Вирішення окремих завдань здійснюється на структурно-функціональному рівні дослідження, і спрямованість аналізу на цьому рівні зумовлює розгляд процесів формування соціальної безпеки відповідно до особливостей суб’єктної структури соціуму та окремих функціональних напрямів реалізації соціально-економічних інтересів. Такий підхід зумовлює вельми широку предметну галузь пізнання соціальної безпеки, розмаїття наукових підходів і методів щодо виявлення її рівня.

Під критерієм соціальної безпеки слід розуміти оцінку стану соціальної сфери з погляду найважливіших процесів, що відбивають її характер і напрями. Критеріальна оцінка соціальної безпеки охоплює оцінки:

• стабільності соціальних взаємин і структури;

• наявності умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів;

• позбавлення економічного підґрунтя процесів десоціалізації суспільства.

Наведені критерії диктують вибір певних показників соціальної безпеки, які найадекватніше характеризують соціальну сферу держави, рівень кількісних і якісних параметрів її розвитку. При цьому показники соціальної безпеки мають відповідати таким вимогам:

• наявність високого ступеня інформативності;

• наявність зв’язку показників із суттєвими тенденціями і про­цесами розвитку соціально-економічної сфери на кожному етапі функціонування й розвитку;

• можливість їх застосування в практичній діяльності суб’єк­тів економічної системи.

Як найважливішу вимогу, що висувається до показників со- ціальної безпеки, слід назвати їхню структурованість, що підкрес­лює, з одного боку, специфічні межі об’єкта дослідження, а з іншого — виявляє свою концептуальну єдність з ним. У процесі по­будови системи показників соціальної безпеки слід ураховувати, що процес діагностики рівня соціальної безпеки багато в чому визначається рівнем дослідження. Макро-, мезо-, мікроекономічний рівень, рівень сім’ї, особистості потребують використання різних систем показників і принципів діагностики. При цьому суб’єкти вищого рівня описуються показниками дедалі агрегованішого характеру. Тому система показників соціальної безпеки повинна включати в себе показники різного ступеня агрегованості, які мають задовольняти вимогам аналізу різної міри глибини.

Зазначимо, що найбільшого поширення в національних системах дослідження рівня соціальної безпеки знайшли загальні макроекономічні показники. Ця група показників охоплює найзначущіші взаємозалежні й специфічні параметри, які дають максимально повну характеристику стану соціально-економічної сфери загалом. Найбільше поширення в системах національних спостережень рівня соціальної безпеки отримали такі показники: рівень зайнятості населення, рівень (норма) безробіття, мінімальна погодинна заробітна плата, питома вага зайнятих, що отримують плату на рівні неоподаткованого мінімуму, індекс людського розвитку (тривалість життя, рівень освіти, реальний ВВП на душу населення, у тому числі за паритетом купівельної спромож­ності), розрив між прибутками 10 % найприбутковіших і 10 % найменш прибуткових груп населення тощо.

Широке застосування систем показників на структурно-функціональному рівні дослідження економічної безпеки актуалізує проблему критеріїв оцінки стану безпеки, які набувають форми порогових значень параметрів безпеки. Порогові значення показників соціальної безпеки розглядаються як граничні величини, недотримання яких перешкоджає нормальному розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негатив­них, руйнівних тенденцій у соціальній сфері. Важливо підкреслити, що найвища міра безпеки досягається за умов, коли весь комплекс показників перебуває в допустимих межах своїх рубіжних значень, а задовільні значення одного показника досягаються не в збиток іншим. При цьому показники соціальної безпеки на- бувають властивостей індикатора соціально-економічних явищ і процесів.

Прикладами порогових значень показників соціальної безпеки є такі: частка в населенні громадян, що мають прибутки нижче прожиткового мінімуму, — 7 %, тривалість життя — 70 років, розрив між прибутками 10 % найприбутковіших і 10 % низькоприбуткових груп населення — 8 разів, граничне значення за рівнем безробіття — 10—12 %. Обсяг ВВП на душу населення — 50 % середнього по «сімці» і 100 % середньосвітового показника ВВП.

Реальний стан відповідності деяких показників соціальної безпеки України їхнім пороговим значенням проілюстровано в табл. 1. Доповнюють картину незадовільного стану соцбезпеки такі цифри. За даними фахівців Ради з вивчення продуктивних сил України НАН, у 2000 р. майже 5 % населення використало до 30 % коштів, що перебували в обігу переважно тіньового або кримінального походження. При цьому 25 % населення України використало лише 8 % коштів. За офіційною статистичною інфор­мацією, частка вартості харчування в структурі витрат упродовж 1991—2000 рр. збільшилася майже вдвічі й досягла 64 %. Для економічно розвинутих країн ситуація з витратами третини сімейного бюджету на харчування вважається порогом бідності. Для порівняння підкреслимо, що, за різними оцінками, у відповід­ний період у США питома вага витрат на продукти харчування в загальній масі грошових прибутків становила 15—25 %, Франції — 13—25 %, ФРН — 32 %, Японії — 24 %.