Праця українська церква

Видання, що вперше побачило світ у Празі 1942 року, стало бібліографічною рідкістю. Ім'я його автора Івана Івановича Огієнка (1882 — 1972) — видатного українського етнографа, письменника, перекладача, державного і церковного діяча на довгий час було викреслене з нашої історії.

У книзі на основі численних історичних джерел розповідається про поширення християнства в Київській Русі, виникнення Української православної церкви, її боротьбу за незалежність від Московської, визначну роль у розвиткові духовної культури українського народу

Своєрідний посібник з нашої тисячолітньої історії стане у пригоді усім, хто цікавиться історією релігії, культури українського народу.

Друкується за виданням: Огієнко І. Українська церква. — Прага, 1942,

Виховання громадянськості і педагогічних поглядів івана огієнка

В процесі дослідження встановлено, що загальнонаукові погляди І.Огієнка щодо сутності духовної особистості та факторів її виховання в юному віці формувалися головним чином під впливом класичної грецької філософії та філософії нових часів, хоча основним джерелом його світоглядних переконань є християнські релігійні уявлення.

Важливо зазначити, що релігію І.Огієнко розглядав як особливу складову систему духовної діяльності людей, що відігравала важливу культурно-історичну роль, була певним засобом відродження національно-духовних цінностей народу, культурно-освітнього розвитку, захисту національної мови, упорядкування та збереження народних традицій і звичаїв, відчуттям духовної єдності етносу та людського роду взагалі, значимістю загальнолюдських моральних норм і цінностей, певного способу духовного життя людей.

Повернення людей до вічних духовних цінностей (любові, віри, надії, правди, патріотизму , Бога та ін.), за глибоким переконанням Івана Огієнка, є визначним критерієм духовної особистості.

Встановлено, що цінність вчений розглядав як поняття, що виражає позитивну значимість природних, соціальних і духовних явищ для існування і розвитку суспільства, для потреб і діяльності кожної людини. Ось чому вчений вважав, що формування у дітей почуття любові до своєї держави, Бога, рідної землі, мови, культури народу сприяє більш ефективному вихованню у молоді соціальної активності, громадянської зрілості, системи активного дійового ставлення особистості до Батьківщини, суспільства, природи, до праці, до самого себе, а також прилучає дитину до національної культури свого народу, його історії, розвиває почуття власної гідності, поваги до духовної спадщини свого народу.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що християнська мораль, на думку вченого, - основа у відродженні духовної сутності особистості, яка включає в себе норми поведінки, актуалізує увагу на внутрішньому стані людської душі, метою якої є чистота та цілковитість самого створіння людини. Ця мораль заперечує будь-який егоцентризм та вчить розумному, доброму й вічному, піклується про душу та розвиток добра в людській особистості.

Зазначимо, що погляди Івана Огієнка на духовну сутність особистості з позиції християнської моралі знайшли своє висвітлення і обгрунтування у працях: “Живімо правдою!” (Холм, 1944), “Віра. Слово во врем’я люте” (Холм, 1944), “Служити народові – то служити Богові” (Вінніпег, 1954), “Обоження людини – ціль людського життя” (Вінніпег, 1965), “Дохристиянські вірування українського народу” (Вінніпег, 1965) та ін.

Духовність вчений-педагог розглядав як складну багатомірну систему ціннісних орієнтацій, що тісно пов’язані з провідними життєвими цілями та мораллю Християнства. В духовність, як складну систему, вважав, входять утворення свідомості й самосвідомості людини, де віддзеркалюються її найважливіші життєві потреби, погляди, інтереси, ставлення до навколишньої дійсності і до себе самої, як соціального індивіда.

Аналіз архівних джерел, наукових праць досліджуваного періоду переконливо свідчать про те, що найголовнішими ціннісними орієнтаціями І.Огієнко вважав: утвердження гуманних начал у міжлюдських стосунках: доброти, принциповості, взаємоповаги, сумлінності, щирості, справедливості, толерантності; турботливе й відповідальне ставлення до навколишніх; вірність у коханні та відповідальне ставлення до сімейних обов’язків, особливо стосовно виховання дітей; здатність мислити критично й самокритично, прислуховуючись до думки, порад інших людей, водночас самостійно плекати власні життєві погляди на сутність людини, сенс її життя, місце на землі, у всесвіті; ставлення до праці як основи і мети життя; патріотизм як самовіддана любов до рідної землі, її народу, держави; інтерес до минулого рідного краю, прагнення збагнути як величні, героїчні моменти в його історії, так і причини трагічних занепадів, страждань народу. Шана до видатних людей, героїв нації, які жертовно служили народові, збагачували його культуру, науку, примножували внесок Вітчизни у скарбницю світової цивілізації; усвідомлення невичерпних можливостей віри у вищу ідею, в безсмертя душі людської – як символу людського в Людині, як можливість самовдосконалюватись, творити себе заради осягнення найвищої і святої мети – служити людині, народові, Батьківщині і знаходити в цьому справжнє людське щастя; розвинена національна самосвідомість, прагнення до самоідентифікації з нацією, національна гордість і самоповага; усвідомлення неоціненого значення рідної мови, в якій на генетичному рівні втілюється творча сила народного духу, його помисли, сподівання, віра і воля.

Цікаво відзначити, що вчений, роблячи зноску на Біблію, наголошував на тому, що саме Бог висловлював і заповідав людям вихідні принципи поведінки і постулати життя, обгрунтовані любов’ю до іншого: “Шануй батька свого і матір свою”, “Не вбивай”, “Не прелюбодій”, “Не кради… не промовляй кривди на ближнього свого…” (10 Заповідей Мойсея).

Виховання розглядалось педагогом як процес цілеспрямованого формування у людини певних якостей свідомості і характеру, стереотипів поведінки і аксіологічної орієнтації, які визначаються історико-культурною специфікою розвитку кожного окремого суспільства, етносу, соціального прошарку.

Обгрунтовані І.Огієнком духовні принципи виховання особистості (принципи духовної спрямованості виховання, спадкоємності християнському ідеалу, ідейності, корисності для суспільства, самовдосконалення особистості) відображають головні протиріччя та тенденції становлення духовної особистості в дитячому і юнацькому віці та виступають основою для розробки педагогом мети та змісту процесу її виховання.

Провідними ідеями, на основі яких педагог пропонує будувати систему виховання, є: любов і повага до людей, рідної мови, віри, культурно-історичної спадщини рідного народу; ідейна переконаність, відданість духовним і національним ідеалам, суспільна активність і висока громадянськість; вимогливість до себе, потреба у саморозвитку та самовдосконаленні.

Характерною особливістю І.Огієнка у визначенні духовного ставлення підростаючої особистості є позитивний вплив християнської моралі, гуманізму. Ось чому метою виховної діяльності батьків і педагогів вважав духовну, активну особистість з високими громадянськими якостями. Доводив, що в навчально-виховному процесі повинні формуватися, насамперед, національна свідомість і самосвідомість, світогляд, патріотизм, повага до споконвічних традицій свого народу, глибока духовність особистості.

Архівні дані, оцінкові судження сучасників І.Огієнка, ведуть до висновку, що він зробив значний особистий внесок у справу відродження і організації української національної школи. Так, вчений брав активну участь у розробці і проведенні реформи української школи. Актуальними залишаються основні положення його концепції і сьогодні: 1) державна українська школа повинна бути єдиною щодо доступності і наступності у навчанні; 2) головна мета школи – виховання патріотів, достойних громадян України; 3) активна українізація навчального процесу всіх типів учбових закладів; 4) виховання національно свідомих та соціально грамотних громадян; 5) духовне відродження особистості – шлях до гармонійно розвинутого суспільства.

Таким чином, І.Огієнко скеровував свої зусилля на духовний розвиток особистості, пропонуючи педагогічній громаді розглядати цей розвиток як процес індивідуально-особистісного прилучення до духовно-національної спадщини народу, опанування загальнолюдськими цінностями і соціокультурним досвідом людства в процесі духовно-практичної діяльності і самостійного творчого розвитку.

Журнал «наша культура»

Культурно-мистецькі статті журналу "Наша культура" (Варшава, 1935-1937 рр.) дають підстави стверджувати, що редактор і видавець журналу Іван Огієнко дбав по духовний розвиток нації, підтримання її національної свідомості. Журнал увійшов в історію української духовності як могутній фактор консолідації нації.

Журнал завдяки зусиллям редактора й видавця Івана Огієнка культивував дух поваги до науки, культури та її творців. За його ж словами, журнал став "єдиною ланкою, де наша еліта легко й беззастережно об'єдналася

Огієнкові "Наша культура", як і його журнал "Рідна мова", ввійшла в історію української духовності як могутній фактор консолідації нації.

Творча практика Івана Огієнка потребує якнайпильнішого переосмислення і вивчення для вироблення і дотримання норм державної мовної політики, яка повинна бути визначена як національно творча