Динаміка організованого в'їзного туризму в Україні

Рік	2000	2001	2002	2005
Кількість іноземних туристів, тис. чол.	729,7	574,3	722.9	1012.3

Економічне зростання, покращення рівня життя збільшу­вали в цей період і обсяги виїзного туризму. Туреччина, Єги­пет, Болгарія, Польща, Словаччина, Західна Європа, Кіпр і де­які інші країни та регіони були на початку XXI ст. звичними, поширеними об'єктами виїзного туризму. За станом на 1 січня 2004 р. частка виїзного туризму складала 12% (344,3 тис. чол.) у структурі туристичної галузі в Україні (за даними Держтурадміністрації).

1 січня 2004 р. набув чинності новий Закон України «Яро туризм». У ньому, зокрема, були більш чітко сформульовані вимоги до суб'єктів підприємницької діяльності у сфері туриз­му. Відповідно до цього Закону, відбулася перереєстрація суб'єк­тів туристичної діяльності. Станом на середину червня 2004 р. нові ліцензії отримали 896 туроператорів та 1,2 тис. турагентів. Напередодні процесу перереєстрації в Україні існу­вало близько 5,5 тис. суб'єктів туристичної діяльності; отже, відбулося значне зниження кількості підприємств у галузі. Чи покращиться внаслідок цього процесу якість туристичних по­слуг в Україні — покаже час.

В цілому, до 2004 р. українські законодавчі та виконавчі органи встигли створити велику законодавчу базу для роз­витку українського туризму; прийнято багато програм підтримки туризму на державному та регіональному рівні. Однак, фінансування цих програм було недостатнім, а в деяких випадках його не було зовсім.

Наприклад, не фінансувалася в 2002-2003 рр. програма розвитку автотуризму в Криму. Не виділялися державою в 1990-і рр. потрібні кошти на укріплення кримських берегів.

Лише після того, як море знищило 40 км пляжів, влада АР Крим виділила з бюджету близько 57 млн. грн. на невідкладні заходи з укріплення узбережжя, але ця сума складала лише половину від необхідної.

У державному бюджеті на 2004 р. було передбачено лише 3 млн. дол. на створення за межами України її іміджу як привабливого туристичного об'єкта. Багато це чи мало? Порівняємо: Туреччина на 2004 р. запланувала витратити з такою ж метою 65 млн. дол., Австрія — 120 млн. євро.

У фінансуванні на регіональному рівні спостерігалася таж проблема. В бюджеті АР Крим у 2002 р. було виділено на рекламні заходи та підготовку до відпочивального сезону 2,5 млн. грн., у 2003 р. — лише 1,3 млн. грн. Водночас у бюджеті Краснодарського краю Російської Федерації на рекламні цілі було виділено 1,2 млн. доларів, тобто приблизно вп'ятеро більше.

«Спадковою хворобою» (успадкованою від колишнього СРСР) українського внутрішнього туризму залишався низьку рівень готельних послуг, гостра нестача закладів з розміщення туристів, і насамперед — закладів високого рівня комфорту. У 2004 р. в Україні нараховувалося близько 1,2 тис. готелів, і лише 10 % з них повністю відповідали міжнародну нормам. В Києві попит на готельні послуги високого класу (від трьох «зірок») у шість разів перевищував пропозицію.

Велике відставання спостерігалося й у сегменті дешевих готельних закладів, розрахованих переважно на молодь. Це так звані хостелі — заклади економ-класу з мінімальним набором послуг. Вартість проживання в хостелі у три-п'ять разів менша, ніж у тризіркових готелях, що збільшує можливості молоді та інших малозабезпечених категорій населення подорожувати. На початку 2004 р. в Європі діяли вже 4 тис. хостелів, 720 з них — у Польщі. Натомість в Україні в цей час було лише заплановано на 2004 р. відкриття перших таких молодіжних закладів (у Києві, Одесі, Ужгороді, Львові, Івано-Франківську, Алушті, Євпаторії та Харкові).

Відчутно не вистачало й кваліфікованих кадрів сфери обслуговування в'їзного туризму. Насамперед, гідів-перекладачів. Працівників цієї категорії готували до 2004 р., за словами українських туроператорів, лише в одному закладі — центрі перепідготовки кадрів (здебільшого, там навчалися особи передпенсійного і пенсійного віку, які працювали ще в радянсь­ких організаціях «Супутник» та «Інтурист».

Тим не менш, наприкінці XX — на початку XXI ст. обсяги внутрішнього туризму (турпоїздок, як громадян України, так і туристів з-за кордону) поступово зростали. Особливо сильно по­жвавився попит туристів на відпочинок у Криму. Спустілі в 1990-і рр. кримські заклади відпочинку стали на межі століть заповнюватися в розпалі сезону на 100 %. У 2002 р. Кримський півострів відвідали близько 4,6 млн. чоловік, у 2003 р. — 5 млн. Збільшення платоспроможності населення, покращення стану господарств української транспортної галузі, збільшен­ня доступності автотранспортних перевезень, поступове по­вернення водного та повітряного транспорту до масового споживача, покращення у сфері готельного господарства, переосмислення багатьох історичних подій і реставрація та реклама численних маловідомих пам'яток історії та культу­ри і низка інших чинників позитивно позначилися на темпах розвитку внутрішнього туризму (див. таблицю).

Завдяки економічному зростанню, на початку XXI ст. в Україні збільшувалися обсяги й поглиблювалася диференці­ація ділового туризму. Українські комерційні компанії дедалі більше влаштовують для свого персоналу кількаденні спільні корпоративні заходи, в яких відпочинок органічно поєднуєть­ся з нарадами, «мозковими штурмами», різними формами об­міну досвідом. Деякі консультаційно-тренінгові проекти з навчання та розвитку персоналу містять елементи, які під­падають під визначення спортивного туризму. Багато керів­ників замовляють для своїх компаній, наприклад, так зва­ний «веревочньїй курс» — комплекс фізичних вправ, ігор, різноманітних дій на спеціально обладнаних в лісі майданчи­ках, спрямований на зміцнення взаємодії у «командах» спів­робітників, на розвиток корпоративної культури організа­цій-замовників.

На початку XXI ст. значну частину тих, хто користу­вався послугами українських баз відпочинку, санаторіїв, пансіонатів та інших подібних закладів, складали учасники різноманітних з'їздів, конференцій, симпозіумів, тренінгів, інших заходів, проведення яких у курортних місцевостях стало дуже поширеним явищем, адже інтенсивна робота має компенсуватися і стимулюватися високоякісним відпо­чинком.

Новою і дуже перспективною тенденцією в розвитку ук­раїнського туризму стало бурхливе зростання «зеленого» (сільського) туризму. За даними Спілки сприяння розвит­кові «Зеленого» туризму, кількість садиб, які надавали такі послуги, склала в 2002 р. 300 одиниць, а за рік збільши­лася у 10 разів, сягнувши в 2003 р. 300 одиниць. У селах одного лише Рахівського району Закарпатської області в 2003 р. відпочили 19 тис. українців та 250 іноземців, а Івано-Франківська область в тому ж році прийняла 160 тис. гостей — споживачів «зеленого» туризму.

Це особливо важливо, з огляду на те, що Закарпатська, Іва­но-Франківська, Львівська та Чернівецька області, разом узяті (тобто весь карпатський регіон) склали у 2003 р. лише 12 % за­гального обсягу туристичної діяльності в Україні (для порів­няння: частка Києва — 20 %). Враховуючи, що розвиток гірсь­колижного туризму в Карпатах вимагає значних інвестицій, «зелені» туристі здатні значно вплинути на доходи цих обла­стей від туризму. Перспективним для розвитку «зеленого» ту­ризму є також області Півдня України.

В новій редакції Закону України «Про туризм» сільський «зелений» туризм виділено в окремий вид турпослуг, передба­чено можливість для селянина надавати послуги у сфері сільського туризму, використовуючи для цього особисте майно. У 2003-2004 рр. Держтурадміністрація України підготувала та узгодила з усіма міністерствами та відомствами Програму розвитку сільського туризму, яка передбачала комплексне вив­чення інфраструктури туристичних об'єктів у зонах сільського туризму, визначення територій його пріоритетного розетку, розробку рекомендацій про ціноутворення послуг, консалтинго­ву допомогу, тощо. Влітку 2004 р. готувався й законопроект про розвиток сільського «зеленого» туризму.

Втім, важко точно визначити, що сприятиме розвиткові цього виду туризму більше: державне регулювання чи перемо­га української співачки Руслани Лижичко, яка здійснила справжній фурор на конкурсі «Євробачення — 2004» та на україн­ському аудіоринку, завдяки використанню елементів культури населення українських Карпат у своїй творчості. В усяко­му разі, її успіх, без сумніву, збільшить привабливість відпо­чинку в Карпатах для європейської (у тому числі української) молоді.

Згідно з умовами «Євробачення», кожний наступний кон­курс проводиться в країні переможця, тобто в країні Руслани Лижичко — в Україні. Президент України видав Указ про про­ведення в столиці пісенного конкурсу «Євробачення — 2005» за затвердженим Кабінетом міністрів планом.

Передбачено, зокрема, організувати на базі профільних ву­зів курси підвищення кваліфікації спеціалістів та обслуговую­чого персоналу готелів.

Очікувалося, що на «Євро бачення — 2005» до Києва приїдуть 20-25 тис. чоловік (VІР-гості, учасники конкурсу, турис­ти), що значно перевищує можливості київської інфраструк­тури з розміщення. Враховуючи нестачу готелів у Києві (насамперед, готелів високого класу, адже 5-зірковий на той момент був лише один — «Прем'єр Палац»), прискорено роботу з введення в експлуатацію другої черги «Прем'єр Палацу», го­телів Redisson SAS, «Опера», «Софія Шератон», готельно-офіс­ного комплексу «Лейпциг» і офісно-торгового комплексу «Театральний».

Як бачимо, культура та мистецтво, як і в попередні століття, впливають на розвиток туризму, поряд із со­ціально-економічними змінами.