Психічний розвиток слабочуючих

Для слабочуючої дитини зір також є провідним аналізатором, за допомогою якого головним чином відбувається пізнання оточуючого світу. Це призводить до певних труднощів при розвитку мислення від предметно-образного до словесно-абстрактного рівня. Слух слабочуючої дитини не стає в повній мірі мовленнєвим слухом. Неповне сприйняття мовлення нерідко створює у оточуючих хибне уявлення про інтелектуальну недорозвиненість дитини.

Порушення слуху, незалежно від глибини ураження, не є непереборною перешкодою при навчанні дитини мовленню. Ті чи інші залишки слуху мають всі глухі діти, тому слухове сприйняття необхідно розвивати навіть тоді, коли ці залишки мінімальні.

Успіх реабілітації дитини з вадами слуху залежить від раннього виявлення та вчасно розпочатих корекційних занять. У віці немовляти заняття проводити можуть самі батьки під керівництвом фахівців служби раннього втручання. На жаль, у багатьох випадках зниження слуху виявляється після 3-х років, коли вже значною мірою втрачений потенціал сенситивного періоду розвитку мовлення. Через це сучасною тенденцією запобігання таким випадкам є введення у практику скринінгу новонароджених на слух.

Незважаючи на серйозний та різноплановий негативний вплив глухоти й туговухості на розвиток дитини, навіть при найтяжчих ураженнях слухової функції, але при збереженому інтелекті, можливості всебічного розвитку особистості дітей із порушеннями слуху необмежені. Під впливом соціальних факторів (головним чином спеціального навчання), виявляючи наполегливість у подоланні труднощів, викликаних дефектом, люди зі стійкими порушеннями слуху досягають значних успіхів у різних сферах суспільної діяльності, в реалізації своїх творчих здібностей.

Таким чином, у формуванні повноцінної , всебічно розвиненої особистості з порушеннями слуху важливе значення набуває позитивний вплив соціальних факторів, особливо в дитячому віці.

2. Методи дослідження гостроти слухи.

1. Найбільш простим методом обстеження слуху є дослідження слуху за допомогою мови шепітної і звичайної розмовної гучності. Слова підбирають з низькою і високою частотною характеристикою. Наприклад:

• санки бабуся

• шуба ворона

• пічка лак

• щітка лампа

• і.т.д.  

У звичайних умовах обстеження в обстановці відносної тиші сприйняття шепітної мови вважається нормою на відстані 6 — 7 м.

Якщо дитина повторює слова невпевнено, необхідно наблизитися на 1 м. Потім наголошується відстань, при якій дитина повторює слова упевнено.

Якщо дитина не чує жодного слова, слід виявити здібність до сприйняття голосних і приголосних звуків: м, н, р, д, г, у, про (низькочастотні); шиплячі, і, е (високочастотні) (Високочастотні звуки чуються краще, ніж низькочастотні).

В процесі обстеження необхідно враховувати загальний стан дитини: стомлюваність, увага, готовність до виконання завдань. Дитина, що втомилася, легко відволікається, не сприймає сенс завдання. У таких випадках неточні відповіді будуть результатом несприятливого загального стану і не дадуть об'єктивної картини зниження слуху. Звідси виникають діагностичні помилки.

Якщо дитина не володіє усною мовою і не розуміє словесних доручень, рекомендується використовувати звучні (бубон, свисток) і озвучені іграшки (пташка, гавкаюча собачка і ін.).

Під час обстеження необхідно дотримувати певну умову: треба створювати таку обстановку, при якій дитина була б зайнята справою (грав з мамою, розглядав картинки, іграшки). У такому разі виключається вгадування звукового сигналу по маніпуляції логопеда з озвученими іграшками.

Кожну реакцію дитини на поданий звуковий сигнал необхідно ретельно фіксувати: дитина прислухається, повертає голову у бік джерела звуку, зовсім не звертає увагу на звук.

Пропоновані прийоми перевірки слуху не є достатньо точними і об'єктивними у визначенні дозування сили звуку, відносно кінцевої оцінки результатів. Тому при виражених порушеннях слуху необхідно направляти дитину до фахівця-отоларинголога і робити аудіограму (дослідження слуху за допомогою спеціального приладу — аудіометра).