Класифікація дітей з порушенням слуху.

Основою класифікації є наступні критерії: ступінь втрати слуху, час втрати слуху та рівень розвитку мови (Р.М. Боскіс). Відповідно до цих критеріїв виділяють наступні групи дітей:

1. Глухі (ті, що не чують). До них відносять дітей зі ступенем втрати слуху, що позбавляє їх можливості природного сприйняття мови й самостійного оволодіння нею. Повна глухота зустрічається рідко. В більшості випадків зберігаються хоч би невеликі залишки слуху. З їх допомогою дитина може сприймати дуже гучні, різкі немовні звуки (дзвінок, свисток), окремі звуки мови, а іноді прості, добре знайомі слова, вимовлені голосно біля вушної раковини. Серед глухих дітей виділяють:

   • Ранооглохлі. У цю групу входять діти, що народилися з порушеним слухом або втратили слух до початку мовного розвитку або на ранніх його етапах. Звичайно залишаються залишаються залишки слуху, що дозволяють сприймати сильні різкі звуки.

   • Пізнооглохлі. Це діти у яких тією чи іншою мірою збереглася мова, діти втратили слух у тому віці, коли вона вже була сформована. Головним завданням у роботі з ними є закріплення вже наявних мовних навичок, запобігання мови від розпаду і навчання читанню з губ.

2. Туговухі (ті, хто погано чують). Це діти із частковою слуховою недостатністю, що ускладнює мовний розвиток, але зі здатністю до самостійного нагромадження мовного запасу за допомогою залишкового слуху.

Термін «глухий» застосовується тільки для тих, хто не сприймає ніякі звуки. У людей, страждаючих глухотою з дитинства, мова не розвивається, унаслідок – глухонімота.

Провідним обмеженням осіб з порушенням слуху є обмеження здатності до повноцінного спілкування, тому становлення міжособистісних відносин для даної категорії осіб і суспільства в цілому набуває особливого значення.

Психічний розвиток дітей з вадами слуху.

Стан слуху дитини має вирішальний вплив на її загальний та мовленнєвий розвиток. Особливості розвитку дітей з вадами слуху визначаються поєднанням первинних, пов’язаних безпосередньо з вадою, та вторинних компенсуючих факторів.

Характер мовленнєвого розвитку при розладах слуху обумовлений рядом причин:

• Ступенем порушення слуху

• Часом виникнення розладу

• Індивідуальними особливостями дитини (здібності, темперамент, характер)

• Мікросоціальними умовами розвитку дитини після настання розладу.

Механізми розвитку усного мовлення діють за тими ж закономірностями вікової динаміки, що і у дітей з нормальним слухом. Вони охоплюють той самий сенситивний період від 0 до 5 років. У перші три роки життя у них розвивається емоційно-особистісне і ситуативно-ділове невербальне спілкування, а формування самостійного мовлення, як правило починається у 4 роки.

Психічний розвиток глухих від народження

Своєрідність розвитку таких дітей полягає у тому, що їхня вада має біологічну причину (дефект слуху), а наслідки носять соціальний характер (порушення спілкування, що призводить до атипового формування психіки). Слід зазначити, що головні прояви цих наслідків носять функціональний характер – нерозвиненість мовлення, характерні особливості мислення, пам’яті, сприйняття та уявлень. У своєму пізнанні така дитина більше спирається на наочно сприйняте і менше залежить від стихійного научування через мовлення оточуючих.

Але, загалом, глухі діти мають ті ж самі закономірності психічного розвитку, що і діти з нормальним слухом, хоча через невміння говорити вони часто потрапляють у зону не лише сенсорної, але і соціальної ізоляції. Це викликає у них формування таких захисних якостей, як агресивність, неконтактність, низька самооцінка.

Тривалий час вважалося, що тотально глухі діти мають виховуватися у спеціальних дитсадках та школах-інтернатах, проте, на сьогодні накопичилося багато даних про те, що перебування в закритих закладах негативно позначається на їх особистісному та соціальному розвитку. Це сприяло виникненню руху батьків за інтегроване навчання їхніх дітей за допомогою апаратурного забезпечення.