3. Майстерність Дж. Боккаччо-новеліста
Своєрідність
стилю Боккаччо і його внесок у світову
літературу полягали у тому, що
він був насамперед майстром прози, тоді
як Данте і Петрарка уславилися передусім
поетичними
творами. Творчий доробок письменника
різноманітний — сонети, новели, поеми,
романи. Своїми творами він поклав початок
художньому опису безпосередньої життєвої
реальності, суспільного побуту, звичаїв,
людських типів, їхньої психології.
Значення
творчості письменника полягало у тому,
що в центрі його творчого доробку
стояла людина з її перевагами і вадами.
Причому людина, на відміну від творів
Петрарки, розглядалася не тільки через
внутрішньє життя, а розкривалася у
складних вчинках,
громадському житті і завжди вирізнялася
життєлюбством. Вперше на сторінках
літературних
творів з'явилися представники нижчих
прошарків суспільства — ремісники,
селяни, прислуга. Як
зазначав
В. Бранка, вони виписані «у всьому їх
благородстві,
з розумінням і симпатією».
Деякі
твори Боккаччо мали великий вплив на
письменників наступних поколінь. Поема
«Філострато» надихнула Чосера на
написання «Троїла і Хрізеїди», близько
2700 рядків
якої — майже дослівний переклад із
Боккаччо. Поема «Тезвіда» (1338) дала
Чосеру
сюжет для історії лицаря у «Кентерберійських
оповіданнях».
У
Польщі про Боккаччо знали ще у XVI
ст.,
коли з'явився «Декамерон» у перекладі
і
переказах. Тому багато сюжетів з цього
роману зустрічалося у польських збірках
XVI—
XVII
ст.
Майстерності письменника були властиві
такі риси:
інтерес
до долі простої людини;
розкриття
характерів і психології головних
героїв;
описання
природи;
утвердження
вічних ідеалів любові, краси й
інтелігентності;
змалювання
рис доброчинності і вад людського роду
